Рубрики : Точка зору

Хорватський варіант перемоги

На дипломатичному фронті Україна останнім часом виглядає як переможець. Лідери провідних країн світу один за іншим заявляють про підтримку територіальної цілісності і суверенітету нашої держави. Президента Порошенка приймають на найвищому рівні у США та у Франції. Прем’єр-міністр Гройсман веде переговори на Даунінг-стріт, 10. Про послаблення або зняття еконо-мічних санкцій проти Росії не йдеться.

Силовий сценарій. Втрат не уникнути

Бентежить тільки одне: дипломати воєн не виграють, а мирне вирішення військових конфліктів — велика рідкість. І «мир» у таких випадках означає не компроміс, а замасковану перемогу однієї зі сторін. Таким був результат Паризької мирної конференції (1973 рік), яка принесла перемогу Північному В’єтнаму. Такою була зустріч Менахема Бегіна та Анвара Садата в Кемп-Девіді (1978), яка закріпила військові успіхи Ізраїлю.

Риску під українсько-російською війною, розпочатою в 2014 році, швидше за все, колись підведуть дипломати. Але як виглядатиме «мир», залежить не від нинішніх чи майбутніх міністрів закордонних справ Росії й України, не від президентів двох країн і навіть не від позиції світового співтовариства. Вирішальну роль, як завжди, зіграє успіх або неуспіх конкретних військових операцій і прийнятих після цього політичних рішень.

Приблизно такий висновок можна зробити на основі інтерв’ю, даного колишнім заступником начальника Генерального штабу України генерал-лейтенантом Ігорем Романенком журналістові сайта «Апостроф». Генерал вважає, що незалежно від того, яким політики бачать варіант деокупації Донбасу, силовикам треба готуватися до «хорватського» сценарію звільнення окупованих територій.

Силовий сценарій звільнення частини Донбасу (умовно — хорватський варіант) з усіх варіантів розвитку ситуації зараз здається найбільш логічним. Ситуація, коли у 1991-у хорвати чинили опір Сербії та Югославській народній армії, коли армія Хорватії створювалася з нуля, а міцніла в ході бойових дій, справді нагадує становище останніх трьох років в Україні.

У результаті двох військових операцій («Буря» і «Блискавка») Хорватія свої землі до середини 1990-х усе ж звільнила. Але не треба забувати, чого коштувало їй звільнення. Вщент зруйноване хорватське місто Вуковар, тринадцять з половиною тисяч убитих і зниклих безвісти. Зруйновані житла і заводи по всій країні. Безпрецедентне для того часу падіння виробництва та рівня життя населення. Звинувачення в геноциді і злочинах проти людяності, які в міжнародних судах пред’являлися генералам хорватської армії.

Через все це країні довелося пройти і все подолати. Але «хорватський варіант» якраз той випадок, коли мета виправдала засоби. Член ООН, ОБСЄ, Ради Європи та НАТО з 2009 року, член Європейського Союзу з 2013-го, зараз Хорватія за рівнем життя населення не відстає від держав Південної Європи і є «курортним раєм» для мільйонів жителів країн усього світу. Для України хорватська шлях — це очевидний приклад.

У 1991—1992 роках, у розпал конфліктів між колишніми союзними республіками Югославії, українські політики, починаючи від Леоніда Кравчука, великою своєю заслугою вважали мирний характер розпаду СРСР. Вони не підозрювали, що Біловезькими угодами просто перев’язали рану. Що конфлікт з Росією, спадкоємицею СРСР, неминучий, а початок війни — лише питання часу.

Воюючи на два фронти

Чверть століття у чотирьох президентів України пішло на вмовляння господарів Кремля. На пояснення, що наша країна здатна своєю долею розпоряджатися самостійно і не потребує опіки Росії. На жаль, далі слів у наших політичних лідерів справа не йшла. Всі четверо впродовж десятиліть пальцем не поворухнули, щоб Україна стала незалежною в економічному і військовому сенсах державою.

Керівництво України перетворило українську енергетику на придаток російської газової та нафтової галузі. Високотехнологічні українські виробництва залишалися, як у радянський час, постачальниками комплектуючих для російського ВПК. Не дивно, що важливі для України рішення приймалися не в київських кабінетах, а безпосередньо в Москві.

Вінцем такої «незалежності» повинна була стати (а за Януковича практично стала) інтеграція України в російський економічний і політичний простір. Але перешкодила Революція Гід-ності. Кремлівським стратегам м’який довгостроковий варіант інтеграції України терміново довелося поміняти на швидкий і жорсткий. Розв’язати війну.

Щоб виграти цю війну, Україні замало звільнити окуповані території за «хорватським сценарієм». Треба позбутися від будь-яких форм залежності від Росії. В економіці не допускати монопольного переважання російського бізнесу. В культурі — домінування в інформаційному полі. У кіберпросторі, як стає ясно тепер, належить терміново організувати ефективну оборону від російської агресії.

Слід також запровадити жорсткий контроль переміщення російських громадян через український кордон, щоб не дати поширитися хвилі терору, розв’язаного останнім часом чекістами на українській території. Всі ці завдання українському уряду та силовикам доведеться вирішувати швидко і в комплексі. А це, погодьтеся, складніше, ніж розробити і здійснити військові операції «Буря» та «Блискавка».

Додаткова складність — становище в українському тилу. У Хорватії під час війни теж діяла «п’ята колона» і процвітала корупція. Але їх «колона» складалася із сербів, які компактно проживали у Сербській Країні, західній Славонії та Подунав’ї. Згодом її успішно нейтралізували як силовими методами, так і з допомогою переговорів.

В Україні ж «ватники» розсіяні по всій території держави. Вони займають помітне становище в адміністраціях та органах самоврядування, засідають у Верховній Раді і представляють нашу країну в міжнародних організаціях. Та й корупція у хорватів торкалася окремих людей і не була схожа на кругову поруку українських парламентарів, чиновників, силовиків і суддів.

Воювати українцям, звісно, доведеться і з таким тилом. Який насправді є фронтом. Не менш небезпечним і важливим для країни, ніж перший. Воювати на два фронти важко. Дуже важко. Але, повторю, є приклад, коли народ впорався з цим завданням.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.