Рубрики : Без рубрики

Оповідки з історії газети «Епоха Коляди»

(Продовження. Початок у номерах за 17, 22, 24 червня та 1 липня).

«Епоха Коляди»

Повоєнна відбудова в Україні не без підстав називалася народним подвигом, і це при тому, що в 1947-у українці знову спізнали голод. «Чорноморська комуна» всіляко підтримувала степовиків Причорномор’я в їхніх відбудовних зусиллях. Газету любили. Про те свідчив її високий тираж. А перший секретар обкому партії Олексій Іларіонович Кириченко вимагав більшого і звернув увагу на бойові виступи в «Чорноморці» старшого викладача української мови і літератури університету Івана Коляди, інваліда-фронтовика, колишнього командира відділення протитанкових рушниць, який у жовтні 1941 року під Дніпропетровськом не пропустив фашистські танки, підбивши три з них і заплативши за це тяжку ціну — втратив ногу.

— Іване Митрофановичу, а якщо спробувати і на газетному фронті відзначитися? — запитав Кириченко, запросивши Коляду до себе. — Вірю, що з вами «Чорноморка» й на всю Україну заявить про себе...

Голодного 1947-го Іван Митрофанович очолив українську обласну газету. У її подальшій долі почалася «епоха Коляди».

Іван Митрофанович перш за все взявся розбиратися з кадрами редакції — у кого яке перо і на що воно здатне. Виявилося, що у відділах немало інерт-них працівників, байдужих до творчих шукань. А поруч у творчому неспокої нуртували відомі читачам ще з довоєнного часу журналісти, вцілілі після 1937—1938 років. На них і сперся Іван Коляда в підтягуванні всіх наявних сил редакції до поставленої високої планки. Газета досить швидко й помітно почала чутливо вловлювати нове в житті Одеси та її трудівників — як численної молоді, що приїхала із сіл, так і ветеранів — учорашніх фронтовиків. Дедалі більшу увагу в країні і за рубежем привертали Чорноморське пароплавство і китобійна флотилія «Слава», верстатобудівні заводи, щойно введені в дію, відновлені канатний та кабельний.

Новий завідувач відділу промисловості Леонід Золотарьов зумів зацікавити читачів мистецтвом праці заводських новаторів, яких ціле-спрямовано гуртував навколо відділу. Федосій Ревенко, знавець села, успішно переформував зміст роботи відділу сільського господарства, зосередивши цікавість читачів до надбань Селекційно-генетичного інституту і тих ентузіастів, які множили ті надбання на полях. Від «виробничників» не відставав і новий завідувач відділу культури Микола Андрієвський: газета палко підтримала університетського вченого Андрія Недзвідзького у його стараннях зі створення в Одесі школи українських літературознавців, а також діяльність творчих спілок — письменників, художників, композиторів.

Відтак в історії повоєнної Одещини, зокрема завдяки й «Чорноморці», засяяли імена токарів Григорія Нежевенка та Івана Постарнакевича, начальника Чорноморського пароплавства Олексія Данченка, творця серії сортів одеських пшениць, селекціонера Федора Кириченка, ватажків хліборобських колективів Макара Посмітного, Марії Шолар, Віктора Білоконя, художника Михайла Божія, композитора Костянтина Данькевича, артиста Івана Твердохліба, поета-сатирика Володимира Івановича, професора-шевченкознавця Андрія Недзвідського — вихованця «Чорноморки»...

До палаючого горна сповнених пошуку творчих справ, які не раз підтримувалися схвальними оглядами республіканської преси, підкидали «палива» — та все більше! — й ті, кого Іван Коляда всі роки свого редакторства послідовно відшукував і залучав до роботи в газеті. Це, зокрема, завідувач відділу пропаганди Микола Іордатій — майбутній завідувач кафедри філософії інституту, літпрацівник Петро Гопченко — майбутній професор-філософ, заступник редактора Микола Іванченко — майбутній кандидат історичних наук, доцент вишу.

А що сказати про себе, теж прихищеного Іваном Митрофановичем? Він усіляко сприяв у формуванні мене як нарисовця, зокрема послав до Москви на першу всесоюзну нараду представників цього жанру, скликану новоствореною Спілкою журналістів СРСР, де мої роботи здобули високу оцінку.

Повернувшись в Одесу «героєм», дістав від Коляди завдання розібратися в одній конфліктній справі: перший секретар Біляївського райкому партії рішуче опротестував критичний виступ газети й одержав підтримку нового другого секретаря обкому партії, колишнього «цекіста» Коваленка. Ну й доручення випало! І все ж я не міг ні відмовитися, ні сфальсифікувати стан речей. На кону постали честь газети та її редактора у змаганні з... обкомом.

Привіз я матеріал, прочитав його редактор, чую за дверима свого кабінету бадьорий стук ковіньки. Прямо з порога Коляда, звеселілий, твердо сказав: «Піде в номер!». І раптом, уже ніби тоном прохача: «Борисе Івановичу, а ви не заперечуватиме, коли я і своє прізвище додам у підписі?». Підіймаючись на плаху, хіба міг заперечувати?!

У другій половині наступного дня відбулося позачергове засідання бюро обкому партії з порядком денним «Про статтю «Помилка секретаря райкому Сусло», надруковану в газеті «Чорноморська комуна». Рішення бюро було прийняте у формулюванні Коваленка — з оргвисновками про звільнення з посад секретаря райкому і редактора. А щодо суті конфлікту? А щодо першого прізвища у підписі — Дубров? Жодного слова.

Так закінчилася «епоха Коляди» у «Чорноморці».

Хто наступний?

Колектив був не просто заскочений несподіваною для нього подією, адже атмосфера редакційного життя при Коляді породжувала в кожного і впевненість у роботі, й довірливість та доброзичливість у стосунках, що в гурті творчих натур — неабияка цінність, і навіть почуття захищеності в умовах, коли навколо часто панували доноси, заохочувалися підступність і дволикість. «Чорноморка» досі залишалася «вільною територією Америки». У багатьох редакціях Одеси цьому по-доброму тихо заздрили.

Що ж нас чекає за нового редактора?

Ним незабаром став Микола Миколайович Іванченко — перший заступник при Коляді. Іван Митрофанович, лежачи в лікарні у свої 46 років з інфарктом міокарда, розгорнув свіжий номер виплеканої ним до високого рівня газети і прочитав на четвертій сторінці в звичному місці ім’я нового редактора. Отже, навіть Коваленко не посмів піти проти його вибору на майбутнє. На обличчі з’явилася задоволена усмішка...

Іванченко, порівняно недавно переведений за сприяння Коляди з Кодими до Одеси, ніколи багато не розповідав у колективі про своє життя. Але всі знали, що в сімнадцять років він пішов добровольцем на фронт, що двічі його десантували в тил фашистів у складі партизанських загонів і за бойові операції нагороджували орденами й медалями. Після війни закінчив вищу партійну школу у Кишиневі й отримав призначення на високу ідеологічну посаду. А от особисте життя у красеня не склалося, й опинився, зрештою, на посаді редактора Кодимської районної газети. Вивів її на гарний рівень, вдруге одружився, знову на красуні... В цей час і перевели в Одесу.

Масштаб роботи у «Чорноморській комуні» виявився непорівнянним з кодимським. Дні і ночі, дні і ночі... Досягнуте Колядою вимагало дальшого поступу газети. Відбулися нові призначення керівників відділів. Я очолював відділ культури і шкіл. Надійшло поповнення з випускників Київського й Львівського університетів. У цей же час ЦК надіслав на посаду першого заступника редактора свою кандидатуру. То був початок зовсім іншої атмосфери в житті редакції — прислужництва (з винагородою), доносів з обкомівською адресою, групівщини.

Звичайно, з таким порядним керівником, як Іванченко, зло не легалізувалося, часто діставало відсіч. Але, але... У колектив приходили нові люди, і не всі вони були на досягнутій раніше висоті. Микола Миколайович бачив це й дуже переживав. А в самого до того ж й особисте життя не клеїлося: незадоволена надмірною зайняті-стю чоловіка газетою пішла друга дружина. З відчаю одружився втретє...

Ні в обкомі, ні в колективі редакторові не докоряли: газета виходила цікава, а це — головне. Гідно відзначили в Одесі й області 50-річчя «Чорноморської комуни», яку до ювілею нагородили орденом «Знак пошани». Мені, як другому заступникові редактора — з ідеологічних питань, за дорученням редколегії довелося бути організатором ювілейних урочистостей. Завершилися вони поїздкою колективу в «Українську Венецію» — Вилкове. Зберігаю зроблену в дорозі фотографію. Ось вони — тодішні славні «чорноморці»: Борис Гончаренко, Леонід Золотарьов, Борис Дерев’янко, Володимир Крижанівський, Віра Корецька, Лариса Шумакова, Петро Цигуля, Євген Верховський, Микола Андрієвський, Петро Зіберт, Максим Кудря...

«Чорноморська комуна», немов дзеркало, відбивала життя міст і сіл Одещини. У те дзеркало віддавна звикли заглядати люди — наклад газети щороку зростав. Як зростали й проблеми економічного та суспільного життя, що потребували розв’язання. Невипадково й кадри високого керівництва міняли то в одній області, то в іншій. Нерідко — шило на мило.

В Одесу на посаду першого секретаря обкому прислали з Вінниці Павла Козиря. Не міг він сам один прибути, прихопив і того, хто мав стати новим редактором успішної «Чорноморки», — Володимира Воронюка.

Чотири роки вітійствував він в Одесі. Розігнані кращі журналісти «Чорноморки» влучно назвали його «командиром «батальйону смерті», зібраного з усієї України. Козир схаменувся, коли вже було пізно.

...На руїни створеного роками я повернувся в 1977-у з посади власного кореспондента «Літературної України» по півдню республіки. Впродовж наступних восьми років мені так і не вдалося побачити «Чорноморки» часів Коляди й Іванченка, а здоров’я, підірване війною, змусило зважати на реалії, і я по-новому розпорядився своїми силами. Кінцевий підсумок — 25 виданих книжок пуб-ліцистики, зв’язаних пуповиною з написаним упродовж десятиліть на сторінках «Чорноморки».

Друге газетне дихання відчув уже тоді, коли газета мого життя була перейменована на «Чорноморські новини» — вісник південних просторів незалежної, суверенної, вільної України. Я пишаюся, що ось уже 25 років є одним з авторів цього прекрасного диво-видання, такого потрібного українському народові.

(Далі буде).

Борис ДУБРОВ,
читач газети з 1940-го,
автор — із 1949-го,
штатний літпрацівник —
із січня 1954-го.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.