Рубрики : Без рубрики

Маршрутами великої політики

В італійському місті Лукка на початку цього тижня відбувся дводенний саміт міністрів закордонних справ семи провідних економічно розвинутих демократичних держав світу — G7. Від цього саміту чекали багато чого. Очікування не виправдалися. Міністри не домовилися щодо одного з головних питань — як реагувати на новий виклик Росії.

Спроба домовитися — не тортури, але дуже схожа на них

Беззастережну підтримку Кремлем президента Сирії Башара Асада, який застосовує хімічну зброю проти власного народу, новим викликом, що-правда, назвати складно. Цей виклик — продовження політики, яку сімдесят років проводив СРСР. Вона полягає в економічній і військовій підтримці союзника в будь-якому районі світу. Скільки б народу не перебив такий союзник у власній країні.

Росія «демократична» продовжила подібну політику, і тільки спільними зусиллями країн Заходу вдавалося усунути від влади найодіозніших головорізів. Таких як Саддам Хусейн або Муаммар Каддафі. Однак усунення кривавих диктаторів призводило не до політичних свобод у звільнених країнах, а до хаосу, громадянської війни і нового терору. Тож обережність президента Обами в сирійському питанні цілком зрозуміла.

Залп американських «Томагавків» по сирійському аеродрому поклав край обережності. Але мало хто на Заході (в тому числі президент Трамп, який віддав наказ стріляти, уявляє, як далі діяти щодо Башара Асада та його покровителя Володимира Путіна. По ядерній державі «Томагавками» не вистрілиш, а дія економічних санкцій щодо Росії в нинішньому обсязі не дає результатів. Їх треба розширювати та посилювати.

Один з учасників зустрічі в Луцці британський міністр закордонних справ Борис Джонсон запропонував так і вчинити. Але не знайшов розуміння серед колег. Виходити на новий рівень конфронтації з Кремлем, жертвувати інтересами бізнесу держави «сімки» поки що не готові. Не готові заради Сирії. Не готові і заради України. Так, Путін покриває воєнного злочинця Асада. Так, Путін руйнує політику європейської безпеки воєнними діями на Донбасі та анексією Криму. Але поясніть, сказав в Луцці глава 

Держдепу Рекс Тіллерсон, яке до цього діло американським платникам податків?

Докладна реакція колег на слова Тіллерсона у пресу не просочилася. Але вона була. І полягала в тому, що вартість безпеки у світі висока. А підтримувати її американським платникам податків сьогодні обійдеться у багато разів дешевше, ніж відновлювати завтра. І є заради чого їхати на переговори в Москву.

Зважаючи, що переговори Рекса Тіллерсона і Сергія Лаврова в Москві тривали більше трьох годин, а потім були продовжені в присутності Володимира Путіна, американським платникам податків можна поспівчувати. Їхні гроші, витрачені на дорогий захід, себе не виправдали. Результат не просто нульовий або від’ємний. Його не можна описати ніяк. Сліпий з глухим здатні краще порозумітися.

Але найцікавіше, що російська сторона заздалегідь розраховувала і передбачала такий результат. Фактично Москва не робила спроб хоча б на міліметр зблизити позиції з Вашингтоном. Спільна заява Росії, Ірану і терористичної організації «Хезболла» про порушення міжнародного права Сполученими Штатами (напередодні візиту Тіллерсона) вже сама по собі провокація.

Але цього виявилося замало. Саме в день переговорів ро-сійська делегація в Раді безпеки ООН наклала вето на резолюцію, яка закликала розслідувати застосування хімічної зброї в Сирії. А голова делегації Сафронков, який виступає російською мовою, перейшов на «ти» у зверненні до британського колеги. І говорив грубощі, як опер з Луб’янки.

Спроби Трампа захистити Тіллерсона і пояснити провал візиту в Москву («він проробив колосальну роботу, щоб просунути інтереси у сфері безпеки США та їх союзників») нікого не можуть переконати. А спільне рішення Держдепартаменту США та Міністерства закордонних справ Росії створити робочу групу для припинення деградації відносин між двома країнами — взагалі нонсенс. Група не може зупинити холодну війну. Особливо — коли ця війна готова перетворитися на гарячу.

З кута в кут

Якщо американський президент і європейські лідери недостатньо добре уявляють, що в таких обставинах робити, то президент Путін, який кинув їм виклик, свою мету бачить чітко. І впевнено прямує обраним шляхом. Це шлях провокацій та експансії, не озираючись на жодні обмеження.

Клятвопорушник, який регулярно порушує та спотворює саме поняття міжнародного права, у демагогії Путін перевершив Гітлера, а у військовому сенсі становить ще більшу небезпеку. Лідер «русского мира» у разі програшу у великі шахи справді здатний перевернути дошку і пред’явити «партнерам» вирішальний аргумент — ядерну валізку.

Партнери це тримають в умі, і на різних самітах — G7, G20, Євросоюзу і навіть НАТО — постійно повторюється заклик не заганяти Путіна в кут як щура. А при скоєнні ним чергового злочину — забезпечувати шлях відходу. Після нападу на Грузію в 2008 році «шлях відходу» ро-сійському гангстерові забезпечили французький президент Саркозі і посередник з ОБСЄ Тальявіні. В результаті від незалежної держави відторгнута п’ята частина території і фактично окупована Росією.

Такий же «шлях відходу» Путін розраховував отримати в 2014 році після анексії Криму і вторгнення на український Донбас. Але прорахувався. Перспектива цієї війни біля кордонів Євросоюзу так стривожила «партнерів», що «шлях відходу» вони перекрили економічними санкціями і дипломатичною ізоляцією. Причому ці заходи з часом обіцяли посилити.

Вирватися з українського кута щурові вдалося тільки маршем у сирійський кут. Донедавна здавалося, що це шлях вірний і безпечний. Підтримку Асада і бомбардування сирійських міст у будь-який момент можна обміняти на свободу російських дій щодо України. Тим більше, що головним партнером по грі став бізнесмен Трамп, людина без ідеологічних шор і ліберальних забобонів.

Але гра зірвалася. Із сирійського кута в український кут ро-сійському президенту навряд чи вдасться повернутися без втрат. Хоча, як сказати... Шляхи відходу не перекриті. У США і в Європі політики не втомлюються повторювати: сторони в повному обсязі повинні виконати Мінські угоди. А якщо «повинні», нехай виконують. Яке до цього діло американським платникам податків?

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

(«Copyright © 2017 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу «Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»).

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.