Рубрики : Без рубрики

Іранська весна почалася взимку

З початку року однією з найбільш обговорюваних тем у світовій пресі стали події в Ірані. Досі не зрозуміло, як визначити те, що відбувається в цій країні. Революція? Стихійне повстання? Бунт? А може, взагалі не варто розбиратися в цьому питанні? Зрештою, де Україна і де Іран? Географічно далеко, цивілізаційно — ще далі.

Вся влада в руках аятоли

Втім, сучасний світ, при всьому його розмаїтті, єдиний. Єдиний економічно, політично та інформаційно. Тільки-но гукнеться в Тегерані, миттєво відгукнеться у Вашингтоні. У потоці новин першого тижня 2018 року я, на свій подив, знайшов повідомлення про те, що бюджетний комітет іранського парламенту (Меджлісу), прагнучи розрядити обстановку, прийняв рішення виключити з проекту державного бюджету пункт про різке підвищення цін на енергоносії та воду. Читається як порада українському керівництву, чи не так?

Різке зростання цін на продовольство, на товари широкого вжитку і послуги багато хто вважає причиною народних протестів в Ірані. Але це, швидше за все, привід для невдоволення внутрішньою і зовнішньою політикою керівництва Ісламської республіки. Воно накопичилося із 1979-го, з часу повалення шаха і перемоги Ісламської революції. Після цієї перемоги мусульманське шиїтське духовенство привласнило всю владу в країні, створило найбільшу у світі теократію.

Формально в Ірані діє конституція, є обраний президент, уряд, суди і парламент. Але насправді всі гілки влади контролює Вищий керівник, верховний аятола, який призначає чиновників і військових на ключові пости в державі, а підзвітний (формально) лише Раді експертів, що складається з вищого духовенства. Ця Рада також визначає, які закони відповідають шаріату, а які ні, яка людина може бути обрана і який чиновник гідний зайняти пост в уряді.

Режими такого типу (схожий існував в СРСР й існує скрізь, де «партії нового зразка» через кадрову політику контролюють владу) стійкі доти, поки вождь, аятола, генеральний секретар і улюблений керівник «рулять» у сприятливій обстановці. Але під час криз абсолютна влада може впасти моментально. А на полі-тичному полі нема нікого, хто може підхопити владу. Опозиція знищена, громадянського суспільства нема.

«Вони скучили за їжею і свободою»

Починаючи з 1979-го в Ісламській республіці Іран з опозицією боролися успішно, і покінчили з нею за кілька років, а шаріат і громадянське суспільство — принципово несумісні. Останній шах Ірану Мохаммед Реза Пехлеві намагався побудувати світську державу, а країну модернізувати. На цьому шляху він досяг значних успіхів, але успіхи забуті, і в тих, хто захоче повернути на престол династію шаха, шанси приблизно такі ж, як у Росії в прихильників дому Романових.

Якщо іранська революція переможе, то в одній з найбільших і найбагатших країн Сходу виникне політичний вакуум. Передбачити, які сили прийдуть до влади, ніхто не в змозі. А президент США Дональд Трамп явно поспішив привітати прийдешні зміни в Ірані словами «...вони скучили за їжею і свободою». З перемогою більшості революцій їжа, як правило, зникає, а зі свободою доводиться попрощатися надовго.

У Вашингтоні, звісно, сподіваються на те, що після зміни режиму в Ірані ця країна з багаторічного ворога США перетвориться на союзника. І робитимуть усе, щоб допомогти приходу до влади іранських демо-кратів. Тільки ніяких демократів там нема. А спроби побудувати в східній країні демократію без демократів кілька разів закінчувалися невдачею. У Лівії — кривавим хаосом, в Іраку — виникненням на його території терористичної Ісламської держави, в Афганістані — багатолітньою війною з талібами.

Під час виборчої кампанії Дональд Трамп, враховуючи досвід попередників, обіцяв не просувати демократію на Схід. Але у випадку з Іраном спокуса зруйнувати «вісь зла», ситуативний союз Москви, Дамаска і Тегерана, здатна переважити всі інші аргументи. Одне слово, мені здається, на нас чекають веселі часи.

На підтримку акцій протесту в Ірані найчіткіше висловилися в Ізраїлі. Ісламську республіку там вважають ворогом і не без підстав звинувачують у підтримці арабських терористів. Лідери Євросоюзу висловлюються поки що обережно. У тому сенсі, що стежать за демонстраціями і перебувають на зв’язку з керівництвом Ірану з цього питання. Українські політики, можливо, теж стежать, але ніхто з перших осіб нашої держави своєї думки наразі не оприлюднив.

Тегеран для США важливіший за Київ

А проте, події в Ірані, особливо якщо виллються в революцію, здатні вплинути на наших союзників у російсько-українській війні. Насамперед це стосується головного союзника — Сполучених Штатів Америки й особисто Дональда Трампа, для якого «українське питання» — як кістка в горлі.

Президент Сполучених Штатів не відмовився від думки «порозумітися з Путіним», незважаючи на те, що в офіційних документах (зокрема в Стратегії національної безпеки США) Росія названа в числі країн, які «прагнуть кинути виклик американському впливу, цінностям і багатству». Конгрес неодноразово ухвалював резолюції, де Російську Федерацію звинувачували в агресії і порушеннях міжнародного права. Але всім, до останнього клерка в Держдепі, очевидно, що «порозумітися» з Путіним можна тільки за рахунок України.

Є підозри, що симпатії президента США до Путіна пояснюються пухким досьє з компроматом, яке завела на Трампа Лу-б’янка. Можливо, це неправда, але у зовнішній політиці 45-го президента США в якості прямих загроз домінує все що завгодно, крім російської агресії. Трамп готовий метати громи і блискавки на адресу північнокорейського диктатора Кім Чен Ина, сваритися з лідерами Євросоюзу з фінансових питань, ображати президентів Мексики і Венесуели. Трамп, зрештою, готовий програти війну в Сирії, щоб не наступати Путіну на мозоль. Головне — не входити в конфронтацію з Кремлем щодо українського питання.

Іранська революція є чудовою нагодою для того, щоб зосередити на ній всю увагу і в най-ближчому майбутньому не займатися Україною взагалі. А доручити реалізацію санкцій, за-проваджених проти Росії, а також постачання зброї в Україну чиновникам другого ешелону. З рекомендацією не поспішати.

І справді, куди поспішати, якщо Тегеран до Вашингтона ближче, ніж Київ?..

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.