Рубрики : Без рубрики

Микола Куліш і Чорноморський край

18 грудня минуло 125 років від дня народження Миколи Гуровича Куліша, одного з яскравих представників українського національного відродження, творця модерної української драми, чия доля тісно переплетена з півднем України, зокрема Одесою. Саме з нею він пов’язав напрямок своєї майбутньої діяльності, подавши документи на історико-філологічний факультет нашого університету, саме в нашому місті створив п’єси «97» та «Комуна в степах», які принесли йому всеукраїнське визнання.

Микола Куліш народився напередодні свята зимового Миколая — 18 грудня 1892 року в родині наймитів Гурія та Уляни у Чаплинці на Херсонщині. З п’яти літ теж почав працювати у наймах. У 1901-у—1905-у навчався у чаплинській чотирикласній школі, де зарекомендував себе здібним учнем з надзвичайно гарною пам’яттю.

Мати померла досить рано — 1906-го. Батько почав часто випивати, згодом одружився вдруге, відтак сімейні стосунки між батьком і сином поволі обриваються. Однак за рік до цієї сумної події в життя Миколи втрутився щасливий випадок: завдяки ініціативі місцевого вчителя Володимира Пилиповича Губенка й матеріальній допомозі односельців у 100 карбованців, хлопець отримав змогу продовжити навчання в Олешківському міському чотирирічному училищі.

Спочатку мешкає в родині свого товариша Алейникова, згодом потрапляє до притулку, розташованого біля місцевої в’язниці. За сатиричні вірші до дня народження опікунки закладу пані Софії Ліснобродської звідти його виганяють, а в 1909-у відраховують і з училища. Хлопець вступає до Олеш-ківської чоловічої гімназії, в якій (також коштом доброчинного товариства) провчиться до 1913 року. Невдовзі цей заклад закрили.

В Олешках Микола починає писати. Перші його твори — сатиричні вірші, фейлетони, епіграми — з’являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. Інші, недруковані, поширювалися у рукописних варіантах серед підлітків та молоді, справляючи на них значний вплив. Саме там, в Олешках, Микола Куліш познайомився й потоваришував з майбутнім письменником Іваном Дніпровським.

Але це буде згодом… А поки що оселяється на квартирі гімназійного приятеля Всеволода Невелля, де й знайомиться з майбутньою дружиною Антоніною (Тосею) Невелль. На загальному тлі олешківського життя родина Невеллів справляла незвичайне враження. Ілля Всеволодович Невелль був нащадком англійського морського інженера, покликаного в Росію ледь не за часів Петра І, мав зв’язки з «народовольцями», за що його й вислали на далекий південь.

Після закриття гімназії Микола екстерном складає іспити за сьомий клас у Сочі, а влітку 1914-го приїздить до Одеси і вступає на історико-філологічний факультет місцевого (тоді Новоросійського) університету. Однак починається Перша світова війна і його мобілізують до війська.

Службу почав у запасному полку в Херсоні. Тоді новобранець Куліш робить досить ризикований, але сміливий вчинок: без дозволу начальства, перед відправленням на фронт, їде за 72 версти від Херсона до села, в якому працювала наречена Тося, й заручається з нею. Після повернення до частини більше тижня мусив чистити клозети.

Оскільки Микола був мобілізований як студент, то отримав направлення до Одеської школи прапорщиків. Символічно, що навпроти будівлі колишньої школи нині стоїть красень-театр оперети. Військова форма була першим у житті костюмом, пошитим для нього, батрацького сина, персонально. Тосі він писав, що наука не тяжка, крім військових вправ, що з успіхом вчиться, харчі добрі, одяг чистий, має час читати і навіть грати на гітарі. Навесні 1915-го став прапорщиком і вирушив у Смоленськ, де формувалася піхотна частина. Туди ж приїхала й Тося Невелль, і 15 квітня вони повінчалися. А невдовзі Микола Куліш попросився на фронт, бо вважав безчесним сидіти в тилу. У бою був важко контужений, заново вчився говорити. До речі, до кінця життя, коли хвилювався, розмовляв повільніше. Рік воював на передовій, мав ще одну тяжку контузію й поранення.

1917 року одним з перших офіцерів полку став на бік революції. Повернувся в Олешки, де на початку 1918-го очолював міськвиконком ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Організував там «Просвіту», написав українську абетку для дорослих.

Для Куліша почався довгий період праці у тих «жанрах», які він любив найменше: рапорти, звіти, резолюції та букварі. Хотів перебудувати в Олешках в’язницю під побутові майстерні, але навесні прийшли німці з гетьманцями й посадили його до тієї самої тюрми. Сидів там до осені. Одержував щодня буханець хліба, половину якого віддавав Тосі й дітям. Упорядковував в’язничну бібліотеку й складав українсько-російський словник. Потім в Олешки прийшли петлюрівці, й Куліш вийшов з тюрми і знову очолив тамтешню управу.

На початку 1919-го до Олешків з моря за підтримки Антанти почали насуватися денікінці, розстрілюючи та вішаючи всіх, причетних до україн-ської революції та влади. Про це згадує дружина у своїх «Спогадах про Миколу Куліша», де, зокрема, відзначає: коли до українських земель підійшли представники білого руху, то чоловік сказав їй, що вони «не визнають ані України, ані нашої культури, ані мови».

Із майже 1500 козаків з Олешків Микола Куліш створив Перший дніпровський український полк, який вкрив себе славою у боях з нападниками. Існує версія, що олешківці разом з армією Григор’єва брали участь у звільненні Одеси від інтервентів. Пізніше Юрій Яновський, який став приятелем Миколи Куліша, описав цей полк у своїх «Вершниках» як «Олешківський батальйон Шведа», а самого Куліша під іменем Данила Чабана назвав «майбутнім письменником». Із цензурних міркувань писав про цей загін, як більшовицький, бо в той час (1935 рік) Микола Куліш уже сидів на Соловках.

Влітку 1919-го під натиском денікінців Куліш відступає на північ, але, не бажаючи воювати разом з червоними, намагається самотужки пробитися до Олешків. Потрапляє в полон, хворіє тифом, але таки повертається в Олешки, де застає радянську владу. Червоні знову посадили його до в’язниці. Врятував майбутнього письменника Олешківський виконком.

Після війни — робота у відділі народної освіти, в газетах. У 1922 році вступає до РКП(б). На початку 1920-х, працюючи в Олешках у системі повітової освіти, фактично продовжував педагогічні справи створеної ним «Просвіти». Антоніна Куліш згадувала, що в цей час він «організовував школи, відкривав ті, що позакривалися під час війни, організовував дитячі садки, ясла й притулки».

Через злочинну більшовицьку полі-тику та неврожай у 1921—1922 роках на Поволжі спалахнув голод. Ленін закликав «поділитися хлібом». В Україні тоді був добрий урожай, але тільки на Правобережжі. Це проігнорували й змусили Дніпровський повіт, де працював Куліш, виконати прод-розверстку на 183%. Після цього навесні 1922-го тут загинули від голоду 14,5 тисячі душ, були випадки людо-їдства. Куліш тоді їздив по повіту на велосипеді — коні поздихали з голоду або були з’їдені. Той досвід згодом ліг в основу його п’єси «97», яку закінчив улітку 1924-го.

У 1922 році Микола Куліш переїжджає до Одеси, де працює в системі губосвіти, продовжуючи перейматися проблемами організації та розвитку національної школи, в якій пріоритетом було б формування української культури, ментальності. У середині 1920-х ці питання набули для драматурга ще вагомішого педагогічного значення. У листі до Івана Дніпровського у вересні 1924-го він так висловив свої переживання щодо проблеми формування українських шкіл на півдні України:

«Недавно оце в комісії по українізації казав доповідь місцевий Держвидат. Тут на його зуби точимо. І взагалі на весь Держвидат (бережись, голубе!).

Вийшло так, що українізували початкову школу, вивели % (здається, на Одещині 62), а коли діждалися осені, то виходить, що цей рік більш як 1000 шкіл на Одещині не матимуть українського букваря. (Добра українізація). Школи кричать — давай букваря, а його немає».

З переїздом до Одеси в біографії письменника з’являється романтична історія, характерна для багатьох творчих людей: дружина опікується вихованням дітей, облаштуванням побуту, а чоловікова душа прагне бачити перед собою передусім Музу. Таку Музу у «мещанствующей» Одесі Куліш зустрів навесні 1924-го під іменем Ладушки, або офіційно — Олімпіади Костянтинівни Корнєєвої (за чоловіком — Маслової), яка працювала директоркою дитячого садка, куди ходив його син. Олімпіада була вищою за нього, трохи повною. Дослідниця творчості Куліша Наталя Кузякіна писала: «...привабливості обличчю надавали короткозорі очі, волосся казкової принцеси і та гра життєвих сил у принаді жіночності, яку важко висловити, бо вона невловима». Це було кохання, сповнене чар весни й південного аромату. Микола Куліш не зміг розірвати із сім’єю, але до останньої його п’єси лунатиме мотив поетичного, нереалізованого кохання-туги. Стосунки поступово згасають, але він писав листи Ладушці аж до літа 1934-го, зізнаючись, що «тепер листи даються важче, ніж п’єси».

В Одесі драматург знайомиться з Юрієм Смоличем, стає членом письменницької спілки «Гарт», цікавиться літературним і мистецьким життям України і міста. Згодом, за сприяння наркома освіти Олександра Шумського, Микола Куліш переселяється разом з родиною до столиці як шкільний інспектор Наркомосвіти. Впродовж чотирьох років живуть у будинку для малолітніх злочинців, які, до речі, першого ж дня пограбували сім’ю новопризначеного шкільного інспектора Наркомосу. Сірих фарб додають туга за рідними місцями й тривала побутова невлаштованість. Лише 1930-го родина драматурга переїжджає до будинку письменників «Слово».

У Харкові Микола Куліш вступив до ВАПЛІТЕ. У цьому літоб’єднанні зібралися найталановитіші українські письменники: Павло Тичина, Микола Хвильовий, Олександр Довженко, Остап Вишня, Юрій Яновський... У 1926-у до Харкова перебирається київський «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса. Курбас і Куліш створюють модерний театр, який докорінно відрізняється від традиційних. Нова драма відмовляється від слова-дії, натомість головним стає показ історії буття душі, її порухів. Ці зміни світовідчуття втілює драматургія Куліша й фіксує режисура Курбаса.

Фундаментом нового творчого методу Курбаса-Куліша стає відмова від наслідування попередньої традиції, від комплексу меншовартості на користь художньої свободи. Геніальний задум-проект Леся Курбаса примусити колишніх провінціалів, які волею випадку стали мешканцями столиці, мислити й відчувати образами, притаманними європейській драматургічній традиції, у тогочасній Україні був приречений на поразку. Після надзвичайно вдалих вистав — низка критичних статей зі звинуваченнями. 5 жовтня 1933 року заарештували Курбаса, а в грудні 1934-го й Куліша...

Із тринадцяти п’єс Миколи Куліша за його життя не були дозволені до постановки шість, зокрема,«Такі», «Патетична соната» та «Хулій Хулина». Кращі твори драматурга — «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса», які мали великий успіх у глядача, були заборонені до показу.

«На честь двадцятих роковин Великого Жовтня» 3 листопада 1937-го Миколу Куліша разом з великою групою української інтелігенції розстріляли в лісі під Сандармохом у Карелії. Лише у 1956-у за відсутністю складу злочину письменника було посмертно реабілітовано.

Ми, одесити, пишаємося тим, що видатний український драматург Микола Гурович Куліш жив і творив у нашому місті.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
краєзнавець.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.