Рубрики : Точка зору

Високі ідеї і земні реалії

Роздуми після «круглого столу»

25 листопада взяв участь у «круглому столі» «Українська національно-демократична революція 1917—1921 років як джерело самоідентифікації і формування патріотизму української нації», який організували громадська спілка «Одеське обласне відділення Об’єднання ветеранів», крайова організація Соборного козацтва України «Січ» (керівник обох — Віктор Мастеренко) та Військово-Морський ліцей (начальник — капітан 1-го рангу Віктор Шмигановський). 

Нагадаю, Військово-Морський ліцей, де проходив захід, було відкрито 1 вересня 2009 року у Севастополі з метою забезпечення соціального захисту та надання державної підтримки у вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей і дітей військовослужбовців — учасників бойових дій. Через анексію Криму Росією навесні 2014-го передислокувався до Одеси. Не зрадили Україну дві третини викладачів. Шестеро з них воювали на Донбасі. Цей навчальний заклад дає повну середню освіту учням 10—11 класів з військово-професійним спрямуванням. Торік відбувся перший випуск ліцеїстів, переважна більшість яких стала курсантами факультету ВМС Національного університету «Одеська морська академія» та інших військових вишів. У червні нинішнього року з його стін вийшли ще 74 випускники.

У роботі «круглого столу» взяли участь відомі одеські історики Олександр Музичко і Тарас Гончарук, науковці та громадські діячі Євген Акимович, Андрій Русін, Олександр Калі-ніченко, Валерій Тимофєєв, Володимир Геник, Володимир Шевченко, Микола Лейфура, Олег Олійників, Аліна Пляченко, Галина Могильницька, викладач ліцею Людмила Коломієць, капелан ВМС ЗС України отець Олександр Смеречинський (УГКЦ) та інші. Було багато ліцеїстів і курсантів Військової академії. На загальну думку учасників, захід удався. Дехто з присутніх подарував бібліотеці ліцею свої книги. Хотілося б, щоб одеська інтелігенція приєдналася до такого благородного чину.

На засіданні багато говорилося про український патріотизм. На мій погляд, патріотизм української нації починається з любові до матері і батька, до батьківської хати, до свого села і свого краю, які є складовими Великої України. При цьому під українською нацією розуміються не тільки етнічні українці, а й представники всіх інших етносів, які є громадянами України і вважають її своєю Батьківщиною, водночас зберігаючи і дбаючи про своє національне коріння. Іншими словами, українська нація має два виміри — етнічний і полі-тичний. Отже, патріотами України можуть бути не лише етнічні українці, а й етнічні росіяни, білоруси, євреї, татари, молдовани, гагаузи, румуни, поляки, угорці, словаки, чехи, грузини, азербайджанці, казахи, греки... Сьогодні представники всіх цих етносів, які складають українську полі-тичну націю, захищають Україну на Донбасі від путінської агресії. Відтак відбувається сплав української нації. 

Говорили на «круглому столі» і про те, що треба нести правду молодому поколінню про славну історію боротьби українського народу за національне визволення впродовж століть. Справді, молода людина не може стати патріотом, якщо вона не знає історії свого народу. Але я порівнюю патріотичне піднесення, на межі ейфорії, серед українців на початку 1990-х і нині. Тоді всі ми були окрилені майбутнім, вірили в те, що через 10—20 років житимемо у вільній, демократичній, європейській і заможній Україні. Та, на жаль, ця перспектива постійно віддалялася. Незважаючи на дві революції — Помаранчеву і Гідності, олігархи продовжують верховодити в Україні і їх свавілля практично залишається необмеженим. Тому 26 років і тупцюємо на місці. Український полі-тикум замість того, щоб об’єднатися навколо побудови європейської України, лише прикривається цим гаслом і веде міжусобну боротьбу за владу будь-якою ціною, навіть ціною національних інтересів українського народу. Прикро, але в Україні й досі необмежено продовжує діяти проро-сійська «п’ята колона» й частина населення все ще орієнтується на Москву.

Звісно, що через усе це нагромадився великий пласт розчарування. Сьогодні проводити роботу з патріотичного виховання молоді стало значно важче, ніж це було на початку 90-х років минулого століття. Річ у тім, що між високими патріотичними ідеями і нинішніми реаліями з тотальним зубожінням більшості населення утворилася прірва. Патріотичні ідеї не підкріплюються практичними справами. Високі патріотичні ідеали — це добре, та людям треба харчуватися, одягатися (бажано не лише в секонд-хенді), мати житло, роботу, доступні освіту, лікування та багато чого іншого. Не маючи цього в себе на Батьківщині, близько 7 мільйонів (!) українських громадян, замість того, щоб працювати на розбудову своєї держави, працюють за кордоном, з них понад два мільйони — в Росії, яка сьогодні є нашим ворогом-загарбником. От і виходить, що в той час, коли 100 тисяч українських вояків захищають рідну землю на Донбасі, два з лишком мільйони наших заробітчан зміцнюють економіку Росії… 

За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень, якщо в економічному розвитку України не відбудеться позитивних змін, то в наступні 45 років населення нашої країни може скоротиться щонайменше на 10 мільйонів — із 52 мільйонів у 1990-у до 30 мільйонів у 2060-у. Для порівняння: сьогодні в Японії, територія якої (378 тис. кв. км) у 45 разів менша за територію Росії (17 млн кв. км), мешкає 126 мільйонів осіб, майже стільки ж, як у РФ. А все тому, що в Японії один з найвищих у світі рівнів життя і, відповідно, найвища середня тривалість життя — 84,6 року (в Україні — 71,1, в Росії — 70,9). Усі японці пишаються своєю країною, тому всі вони є її патріотами. Маленька Японія посідає четверте місце у світі за ВВП, а гігантська й найбагатша на природні ресурси Росія — лише сьоме, після Німеччини.

Нині Україна перебуває у стані гібридної війни з путінською Росією. В результаті цієї війни вже загинуло понад 10 тисяч українських громадян, з них 2,5 тисячі військових, і поранено близько 23 тисяч. Через анексію Криму й окупацію частини Донбасу Україна втратила 7% території — 46,2 тис. кв. км, що становить площу Естонії, Нідерландів або Швейцарії, та близько 25% економічного потенціалу. Звісно, це величезні втрати, та все ж не такі, щоб зупинити поступальний розвиток України. Що нас не вбиває, те робить нас сильнішими...

У цьому сенсі прикладом для нас може бути Держава Ізраїль, яка сім десятиліть тому народилася у війні 1947—1949 років за незалежність. Після цього було кілька арабо-ізраїльських воєн: Суецька 1956-го, Шестиденна 1967-го, війна на виснаження 1967—1970 років, війна Судного дня, або Жовтнева 1973-го, перша Ліванська війна 1982-го—2000-го, друга Ліванська 2006-го. Й досі триває збройна палестино-ізраїльська конфронтація, кінця якій не видно. Однак, незважаючи на всі ці несприятливі умови, на обмежені природні ресурси та маленьку територію — 22 тис. кв. км, що дорівнює території Кірово-градської або Черкаської області, Ізраїль став однією з найбільш технологічно розвинених країн світу й посідає перші місця в багатьох сферах економіки: промисловості, сільському господарстві, оборонно-промисловому комплексі, енергетиці, освіті, медицині. За даними Світового банку, ВВП Ізраїлю (за паритетом купівельної спроможності) у 2016 році становив 324 млрд дол., майже стільки, як в Україні (353 млрд дол.), однак частка ВВП на душу населення там сягала 37,9 тис. дол. (29-е місце у світі), а в нас — лише 8,2 тис. дол. (115-е місце, після Сальвадору, Белізу і Свазіленду). Середня тривалість життя в Ізраїлі на 10 років більша, ніж в Україні.

Ізраїль — другий у світі, після США, інноваційний центр. Щороку там створюється більше стартап-компаній, ніж у будь-якій країні Європи. В Ізраїлі діють понад 400 найбільших міжнародних корпорацій. Ця держава виділяє на наукові дослідження та розробки більше коштів у розрахунку на душу населення, ніж будь-яка інша розвинена країна світу, за винятком Швеції. Ізраїль повністю забезпечує себе різноманітними зброєю і війсь-ковою технікою, та ще й продає війсь-кову продукцію у 80 країн. У 2016 році військовий бюджет Ізраїлю становив 18 млрд дол. (15-е місце у світі), більше, ніж у Канаді, і лише в 3,5 раза менше, ніж у величезній Росії (70 млрд дол.).

На жаль, сьогодні за рівнем економічного розвитку Україна значно поступається таким сусіднім країнам, як Польща й Туреччина. І це після того, як у 1991-у вона була із 20-ю економікою у світі та 5-ю в Європі. Отже, на мою думку, основне нинішнє завдання українських патріотів — об’єднати українську націю і спрямувати її величезний потенціал на розвиток власної економіки, щоб суттєво підвищити матеріальний рівень життя всього населення і повернути додому 7 мільйонів українських заробітчан, щоб зробити нашу державу економічно могутньою, на рівні Німеччини і Франції. Запорука нашої перемоги у виконанні цього історичного завдання — підтримка цивілізованих країн світу.

Олексій ВОЛОВИЧ.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.