Рубрики : Без рубрики

Лист із вічності у вічність

Є люди, слухаючи котрих та розуміючи, на який огром знань, кожноденної праці й цілеспрямованої роботи над собою оперті їхні висновки, їхні думки, десь на рівні підсвідомості доходиш тями, що теж думаєш майже так само, про те саме, от лишень не можеш усе це систематизувати, не знаєш, як це все висловити. І в цьому полягає, напевне, талант людини.

Йдеться про Павла Юхимовича Гриценка, українського мовознавця, доктора філологічних наук, професора, директора Інституту української мови Національної академії наук України.

Цими днями, перебуваючи в Одесі, вчений зустрівся з викладачами та студентами філологічного факультету національного університету ім. І.І. Меч-никова, а наступного дня — з читачами наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського.

Виступаючи перед філологами, людьми, від яких великою мірою залежить, чи стане наша країна справді українською, наш краянин — а народився Павло Юхимович на Ізмаїльщині, закінчив 1973 року Одеський нині національний університет, — передовсім, подякував своїм то-дішнім вчителям, тодішнім викладачам нашого філфаку, який, попри всі ідеологічні перепони, на думку вченого, все-таки зберігав свою українськість.

Подаємо фрагменти з виступу професора П.Ю. Гриценка перед одеськими філологами.

...Мовне питання в Україні стало питанням політичним, стало питанням державобудівничим. І тому саме проти утвердження української мови як державної спрямована думка системна, розпрацьована, методологічно вишукана. Триває і посилюється боротьба та наступ тих сил, які не хотіли б, щоб Україна була справжньою державою, україн-ськоцентричною, з українським обличчям. Не копія чиясь, а своє індивідуальне національне обличчя. Для цього треба, щоб була, щоб торжествувала мова. Мова як державна, мова у повсякденному спілкуванні.

Нам, філологам, слід бути готовими до великих дезінформаційних інвазій, чітко їх розпізнавати, чітко давати їм відповідь. Скажімо, в одному з положень, які експлуатуються сьогодні, є твердження про несамостійність української мови, що вона начебто витворилася ось тут, зараз, недавно і що вона — відлуння, уламок російської мови. Як же ви, філологи, маєте цьому протистояти? Дуже просто: спиратися на досягнення славістики — не тільки україністики, а слов’янського мовознавства, і зокрема російського. Ви маєте знати, що початок української мови — це кінець VI століття. Це дописемний період, коли відбувається розпад праслов’янської мовної єдності і на основі цього діалектного масиву, що тут існував, починає виформовуватися новий еквівалент — українська мова. Докази історико-типологічні, зіставні. Але ще одне дуже важливо знати: пам’ятки наші київського, черні-гівського, галицького циклів, пам’ятки XI—XII століть фіксують ті структурні елементи, які є диференційними, притаманні й сьогодні українській мові, але відсутні в інших мовах…

…У 1948 році розпочався великий національний проект створення Атласу української мови. Цей проект мав вираження в тому, що дві з половиною тисячі, а точніше — 2459, експедицій по всій Україні було здійснено для того, щоб укласти три величезних томи. Чому я про це говорю? Та тому, що матеріали, які зібрані не під якусь політичну програму, а є фотографією мовного буття в конкретному населеному пункті, експліковані у вигляді мовних карт, то вони самі за себе говорять значно більше, ніж виступи політиків, програми політиків. Тому що мова уміє інформацію про себе донести.

Тут надрукована одна мапа 1871 року. Вона відображає зовнішні межі поширення україн-ської мови — чи «малоруського наречія», за тодішньою термінологією. І що ми бачимо? Азовське море є внутрішнім українським морем, ще 150 кілометрів на схід — українськомовна територія. А Вологодщина, Кубань, Курщина, частина Орловщини, ще — Берестейщина, потім аж до Любліна, вся східна Словаччина, північ Румунії — це все українськомовні території.

Знову ж таки ми бачимо, що мова, мовне питання є суперважливим у розумінні: хто ми є, вона є аргументом для кожного з нас. Аргументом, що ми не маємо права опускати крила і плакатися, що от ми такі бідні, нас хтось ображає і т. ін. Як народ з великою писемною культурою, народ з таким ресурсом може сьогодні плакатись? Це накинутий нам комплекс, якого ми маємо позбуватися. Не декларативно, а розуміючи, що не пристало, не пристойно плакатися такому народові.

Окрім Атласу української мо-ви, ми ще маємо одну «невелику» працю — «Загальнослов’янський лінгвістичний атлас». Там можна побачити одночасне поширення всіх слов’янських мов. Вже опубліковано 16 томів, чекаємо ще приблизно 200. На багатьох картах цього атласу українськомовна територія, з одного боку, чітко виділяється своїм індивідуальним обличчям. А з іншого, що не менш важливо, вона зберігає такі риси, архаїчні, відповідники яких маємо у південних слов’ян, у північно-західному польському ареалі. Це архаїзми. Наша мова — і це є ще один доказ — архаїчна, наша мова така, що зберігає гіперінформацію сама про себе…

…Збираючи докупи інформацію з різних джерел — словників, пам’яток, ми з вами озброюємось у протистоянні з тими невігласькими нападами на українську мову, у протистоянні й у відстоюванні української мови. І щоб одеський філфак був сильний у цьому, я дарую цей атлас кафедрі української мови. Це важливо ще й тому, що це південь України, а тут є синтетичні карти з усього ареалу.

Сьогодні місце кожного з нас — там, де відстоюється україн-ська мова, там, де відбувається роз’яснення — послідовне, крок за кроком, без ламання душ і без ламання доль, відстоюван-

ня величі і краси української мови. Пам’ятайте одне: від рідної мови відмовитися не можна. Та якщо ти навіть не належиш до кола українців, у своєму сімейному спілкуванні використовуєш іншу мову, але живеш у цій державі, ти є громадянином цієї держави, і якщо ти достойний громадянин, то будеш знати, любити, поширювати мову цієї держави…

…Закон про освіту… Це прорив. Для того щоб ми далі могли рухатись, маємо дуже докладно вивчити сам закон, зіставити його з Конституцією, й тоді самі ж дійдемо висновку, що «не все добре у данському королівстві». Про це ми розмовляли напередодні в Кабінеті Міністрів, а сьогодні — в Одеській облдержадміністрації, здається, досягли позитивних домовленостей. Я думаю, що цей закон про освіту, так болісно сприйнятий нашими сусідами як щось негативне, насправді таким не є. Ми маємо себе захищати.

Я пропоную тільки одне: покладіть перед собою цей закон і починайте його уважно читати. Яке перше речення? «Закон України про освіту». Закон України! І будь-хто, втручаючись у державотворення й творення законів, працює проти України. Це той закон, який не має зовнішньої дії. Це по-перше, це найголовніше — щоб ми привчили наших партнерів за межами України ставитися до наших рішень з повагою. Читаємо 7-у статтю, присвячену мові. Перше речення: «Мовою навчання в Україні є державна мова». Крапка. От оцим і треба було закінчити цю статтю. Тому що все сказано в 10-й статті Конституції. І чим більше ми пояснюємо, роз’яснюємо і ніби виправдовуємось перед кимось, тим більше даємо підстав нівелювати і нищити цей закон. Я не підтримую в душі дії наших урядовців, які наввипередки почали бігати за кордон і всім пояснювати. Кому щось неясно — читайте самі.

…Русини… Це — самоназва локальна, це ті ж українці. Хто хоче розігрувати русинську карту, як таку, представити, що це окремий етнос, відпо-відно — окрема нація, відповідно — окрема мова, той іде у річищі відкушування від українського пирога як не з одного боку, то з іншого, як не зліва, то справа. Не можна гратися цими речами… Я би радив до цих ідей делікатно, стримано ставитись, тому що вони не грають на головне — на інтеграцію українства, на об’єднання українства. Літературна мова цю функцію виконує. І про це маємо дбати. А діалекти маємо вивчати, бачити всю динаміку взаємодії місцевого і загального, знати, що діалекти є дуже важливими для збагачення літературної мови. І тому, шановна наша молодь, озброєна сучасними технологічними досягненнями, запишіть мову своїх батька, матері, діда, бабусі на диктофон, дайте їхні розповіді. Ми сьогодні в Інституті української мови маємо понад 1000 сіл, звідки записи автентичного діалектного мовлення, там зберігається авторство, від кого записано, де, коли. Це, фактично, ви робите лист у вічність. Туди підуть голоси ваших рідних…

…Без мови у нас нема майбутнього. 2012 року, коли ще не був прийнятий закон, який ми називаємо «законом трьох К»: за прізвищами двох його авторів та Кремля, в одному з інтерв’ю на

«5-у каналі» я сказав: коли Януковч підпише цей закон, то це буде початком краху його правління. І не тому, що я такий був мудрий, чи провидець, а тому, що це сама логіка: якщо Президент не підтримує те, що об’єднує весь народ, є фундаментом буття держави, то тут щось має бути. Український народ не поступиться своїми позиціями, отже, має піти Президент.

…На превеликий жаль, сьогодні — чи то через події воєнні, чи то через балансування між різними силами — нема до кінця виваженої позиції нашого Президента. Нема. Я звернувся до Президента з пропозицією, щоб наступний рік, 2018-й, оголосити Роком української мови, роком трансформації мовного буття, ментального буття держави. Не знаю, яка буде доля, але ті, хто мав би першим підтримати ці ініціативи, мовчать. Свою відповідь дало Міністерство інформатики, НАН України підтримує, Міносвіти так само. Але наше Міністерство культури поставило питання так: а можливо, ми це зробимо через рік, а можливо — пізніше, або зміниться ситуація, і ви, мовляв, самі забудете про свої ініціативи. Маємо яскравий приклад, коли абсолютно прийнятна ініціатива — ми її виношували, обговорювали у середовищі діячів культури, в «Просвіті», з депутатами (ще є в парламенті притомні й українськоцентричного спрямування депутати), ми дійшли висновку, що треба розпочати якийсь загальноукраїнський рух, і щоб цей рух був обов’язковим для всіх обласних, районних адміністрацій, щоб це було те, що може об’єднати навколо себе. Поки що таких результатів нема. Але, як би там не було, нам треба бути готовими кожен на своєму місці взяти на себе частину відповідальності і творити навколо себе як особистості чи в межах якихось інституцій — шкіл, навчальних закладів іншого типу — певне середовище. Людей треба готувати, з людьми треба говорити, пояснювати, тому що у багатьох є нерозуміння того, що таке мовне питання.

Записав Роман КРАКАЛІЯ.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.