Рубрики : Без рубрики

Не уява, а ява

У січні Верховна Рада зареєструвала проект закону про державну мову, який передбачає обов’язкове використання української у всіх органах державної влади і місцевого самоврядування. У законопроекту з’явилися як прихильники, так і противники. Однак зазначимо, що рушійною силою ініціативи стали не політики, а громадяни, які не бажають більше миритися з принизливим становищем своєї мови у власній країні. Всупереч уявленням про «другорядність» мовного питання, йдеться про одну зі складових ідентичності нації. Україна без української мови не може існувати, як не може існувати Франція без французької або Росія без російської. Це розуміли як російські колонізатори, так і українські патріоти, які століттями вели запеклу боротьбу за рідну мову.

19 березня 1917 року в Одесі відбулося Українське віче, яке зібрало більше тисячі містян. Звучали вимоги територіальної автономії України, визнання Одещини українським краєм та українізації освіти. У цьому ж місяці створюється культурно-політичний центр «Український дім», виходить журнал «Україн-ське слово», постають Союз української молоді та воєнізована молодіжна організація «Одеська Січ». 13 квітня була створена Губерніальна українська Рада, в якій провідну роль відігравали українські соціал-демократи та есери, головою був обраний В. Чехівський. Із квітня на Одещині почав розгортатися рух за українізацію армії, якою зайнялася одеська Українська військова рада. У червні формуються українські армійські роти, а в серпні — Український гайдамацький курінь. Близько 6 тисяч військових, які підтримали Центральну Раду, були зведені в Одеську гайдамацьку дивізію. Наприкінці червня в Одесі відбувся національний з’їзд, що зібрав понад 200 делегатів. Він підтримав політику подальшого впровадження української мови і культури в різні сфери життя міста.

Сприятливі умови для україні-зації склалися і на Чорноморському флоті, особовий склад якого на 80—90% був з уродженців південних губерній. Навесні 1917-го майже на всіх кораблях існували українські організації. Моряки піднімають українські національні прапори на есмінці «Завидний» і двох крейсерах — «Пам’ять Меркурія» та «Світлана», що стояли на рейді в Одесі. У листопаді майже на половині кораблів Чорноморського флоту вже майоріли українські знамена. 22 грудня 1917-го у Києві було засноване Українське генеральне секретарство морських справ, ще через місяць Центральна Рада прийняла «Тимчасовий закон про флот УНР», згідно з яким Чорноморський флот оголошувався флотом УНР. Усі військові й транспортні кораблі на Чорному та Азовському морях піднімають українські прапори. Кульмінацією цих подій стало масове підняття 29 квітня 1918-го українських прапорів на всіх кораблях флоту.

У 1927 році 97% українських дітей навчалися українською мовою. Цей показник не перевершено й сьогодні. Україномовні театри в 1931-у становили 3/4 всіх театрів в Україні. У 1920-ті в Одесі відкривається Український театр ім. Т. Шевченка. Різко збільшилася кількість української преси.

Єврейський письменник Володимир Жаботинський так писав про Одесу того періоду: «Навіть якщо це було місто Росії, і в мій час дуже русифіковане щодо мови, все ж Одеса ніколи не була справді російським містом... особливо якщо зважити, що більше половини так званих росіян були українцями, людьми настільки ж далекими від росіян, як американці від британців або ірландців».

Одесити із симпатією і схваленням поставилися до політики українізації, завдяки якій культура в Україні зробила важливий крок на шляху до світового художнього процесу. Однак на початку 1930-х українське відродження почали поступово згортати, а вже в 1938-у вийшла постанова Раднаркому УРСР про обов’язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах. Процес відродження україн-ського суспільства, що став логічним продовженням національного руху ХІХ — початку ХХ століть, був занадто рано перерваний.

Українська національна ініціатива в Одесі активізувалася в роки хрущовської «відлиги». А найвищий розквіт українського руху в нашому місті припав на 1960—1970 роки. Його учасники почали пропагувати українську мову, відроджувати народні традиції, повертати забуті й заборонені при Сталіні імена діячів української культури. А коли в 1966-у в парку ім. Т.Г. Шевченка постав па-м’ятник Кобзареві, він одразу ж перетворився на місце паломництва українських активістів. Щороку 22 травня — в день перепоховання національного пророка в Україні — свідомі одесити збиралися біля пам’ятника, спілкувалися, читали вірші.

Спочатку влада дивилися на це крізь пальці. Однак згодом ставлення змінилося. Захисники української культури змушені були ставати дисидентами. Один з патріархів українського національного руху в Одесі — Святослав Караванський, який провів у радянських тюрмах і таборах понад тридцять років.

У середині 1980-х почалася «перебудова». В Україні вона супроводжувалася новим витком інтересу до вивчення історичної та культурної спадщини. В авангарді цих подій була й Одеса. Саме в цей період тут створюються громадські органі-зації «Одеський Меморіал» і «Народний союз сприяння перебудові». Під тиском демократичних сил у 1989-у Верховна Рада УРСР приймає закон, згідно з яким українська мова здобуває статус державної. Активізація політичного життя призвела до стрімкого зростання національної свідомості українців. А прийнята 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України проголосила право народу самостійно вирішувати свою долю.

Тож, як би кому не хотілося іншого, Одеса всім своїм минулим доводить свою причетність до української історії та культури. Так, наше місто — багатонаціональне. Всьому світу відома єврейська Одеса. Це особливі мова, гумор, література. По праву існує Одеса болгарська, адже до визволення Болгарії від турецького панування саме в нашому місті знаходили притулок кращі уми цієї країни — Іван Вазов, Христо Ботев, Димитр Мутев. Однаковою мірою можна говорити, що Одеса — німецька, італійська, французька, польська, грецька... Таке місто. У ньому живуть представники понад ста народів. Та, як не дивно, український погляд на Одесу й донині з незрозумілих причин вважається дискусійним. У декого ця точка зору викликає лють, хоча, слід визнати, більшість їй симпатизує. І це зрозуміло, бо ж ледь не в половини одеситів українські прізвища, а козацькі корені є майже у всіх. Тому українська Одеса — реальна дійсність, ява, а не ідеологічний продукт чи уява, як декому хотілося б думати.

Ігор МОЗГОВИЙ,
кандидат історичних наук.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.