Рубрики : Без рубрики

Творець українського монументалізму

30 жовтня минуло 135 років від дня народження Михайла Бойчука (1882—1937), українського живописця-монументаліста і педагога

Він був майстром світового рівня, основоположником нового стилю монументального мистецтва, заснованого на українських традиціях і європейських взірцях.

Син бідного селянина з Романівки на Тернопільщині, Михайло, ще будучи підлітком, привернув своїм талантом увагу знаменитого збирача старовинного українського іконопису, церковного та громадського діяча й мецената Андрея Шептицького. З допомогою владики він здобув найкращу, як на той час, художню освіту. Молодий Бойчук навчався у студії Юліана Панкевича у Львові, в рисувальній школі у Відні, в 1905-у закінчив Краківську академію красних мистецтв, а впродовж 1908—1910 pоків знайомився з новими художніми течіями Парижа.

Це був час великих шукань багатьох яскравих творчих особистостей, які зверталися до виражальних принципів мистецтва Давньої Русі домонгольського періоду, спадщини Поля Сезанна, примітивізму Анрі Руссо, східної мініатюри, негритянської пластики, романського мистецтва Каталонії тощо. Увага Бойчука була націлена на спадок усього європейського монументального мистецтва. Вивчаючи твори старих майстрів Візантії, Середньовіччя, раннього Відродження, він прагнув створити національний монументальний стиль у живопису через злиття традицій — українського примітивізму й візантизму.

Намагаючись осягнути закони монументального мистецтва й оволоді-ти технікою мозаїки та фрескового живопису, в 1910—1911 pоках молодий художник подорожує Італією, знайомиться із шедеврами Венеції, Падуї, Флоренції, Мілана, Равенни. У вивченні музейних зібрань, у щоденній напруженій аналітичній роботі визрівала оригінальна концепція монументального мистецтва. Практика Бойчука показала, що відшліфовані століттями образотворчі канони різних часів та народів, і насамперед художні засоби давньоруського живопису, можуть дати благодатний ґрунт для втілення його ідеї — створення нового епохального стилю.

У Парижі навколо Михайла Бойчука зібралася група молодих художників-однодумців: С. Налепінська, С. Бодуен де Куртене, С. Сегно, М. Касперович, Я. Леваковська, О. Шагінян. Вони робили «відрисовки» з ікон, альбомів з мистецтва Проторенесансу, Давнього Єгипту, архаїчної Греції, Японії, Персії. Натхненні ідеями свого вчителя щодо відродження традицій візантійського мистецтва, з великою увагою слухали його лекції.

У травні 1910-го, коли в «Салоні незалежних» у Парижі було виставлено твори двох тисяч живописців, широкий резонанс у різномовній пресі викликали вісімнадцять невеликих колективних робіт школи Бойчука під загальною назвою «Відродження візантійського мистецтва». Знаний французький поет і теоретик кубізму Гійом Аполлінер наголошував, що «неовізантист» Михайло Бойчук полонив і минулого (1909) року своїми та своїх учнів живописними творами «Салон незалежних» — «можливо не без користі для французів, нагадавши їм, що художники, як і поети, з легкістю можуть тасувати століття».

Роботи послідовників Бойчука зачаровували несподіваністю образів, у яких крізь вишуканий візантійський живопис проглядала українська старовина. В цих невеличких дерев’яних, написаних темперою на золотому тлі портретах і композиціях на євангельські сюжети, були виразно відчутні велика узагальненість образів, їх здатність утілитися у фрески або мозаїки й постати на стінах архітектурних споруд. Автори, об’єднані колективною твор-чістю і мрією про відродження високого стилю, бачили себе подібними до середньовічних ремісничих братств.

Ідея синтезу мистецтв просто витала у повітрі, але Бойчук та його однодумці не знаходили практичних можливостей для її реалізації в бурхливому творчому житті Парижа. Для її втілення потрібне було інше со-ціальне середовище. Через десятиліття у революційному Києві перед художниками справді відкрилися широкі перспективи для втілення монументальних образів.

Після повернення у 1911 році до Львова художник почав працювати реставратором Національного музею (нині Львівський музей українського мистецтва). За порівняно короткий час перебування у цьому місті Михайло Бойчук разом зі своїм найближчим учнем Миколою Касперовичем виконав низку робіт на замовлення митрополита Андрея Шептицького: розписи невеликої каплиці Дяківської бурси, церкви у Ярославі під Львовом, написав велику монументальну ікону «Тайна вечеря». У цей час майже єдиним замовником для українських живописців була церква, тому в 1912-у художник радо відгукнувся на пропозицію Російського археологічного товариства виконати реставраційні роботи в церкві XVIII ст. на батьківщині останнього українського гетьмана Кирила Розумовського — в селі Лемеші поблизу Козельця. До початку Першої світової війни він періодично працював у Києві, на Чернігівщині, відвідав Петербург, Новгород, Москву, де детально вивчав систему старовинного живопису архітектурно-художніх ансамблів.

Війна перекреслила плани Михайла Бойчука: як громадянин Австро-Угорщини він був інтернований царською владою на Південний Урал. Після Лютневої революції, навесні 1917-го, повернувся до Києва, де за ініціативою Центральної Ради, очолюваної Михайлом Грушевським, уже розпочалася підготовка до створення Української державної академії мистецтв — першого художнього вищого навчального закладу в Україні. Слід зауважити, що не лише факт організації, а й сам склад професорів академії, які представляли різноманітні мистецькі течії початку XX ст., свідчив про високий рівень тогочасного українського образотворчого мистецтва. У серпні 1917 року разом із Василем Кричевським, Георгієм Нарбутом, Олександром Мурашком та іншими митцями Михайло Бойчук був обраний професором Україн-ської академії мистецтв, від-криття якої відбулося 5 грудня того ж 1917-го.

В академічних стінах художник зміг реалізувати свої ідеї про синтез мистецтв, створити цілий напрям монументального живопису. Він формував єдиний національний художній стиль, у якому кожен вид мистецтва підпорядковувався загальній ідеї. «Ми, — казав Михайло Бойчук, — у пошуках шляхів не повинні зупинятися на одному, ми мусимо в художній спадщині всіх століть і всіх народів відшукати досконалі твори, їх прочитати, проаналізувати». В основу свого художнього методу він поклав принцип органічного сплаву досягнень світової мистецької спадщини, народних традицій і революційної тематики як нагальної необхідності того часу.

Бойчука дуже непокоїв стан архітектурних шедеврів Києва, які потерпали від нескінченних бойових дій та бомбардувань. Єдиними оригіналами високого монументального мистецтва, що залишилися у столиці, були мозаїки Софійського собору та Михайлівського Золотоверхого монастиря (до його зруйнування). Професор пропонував студентам запозичувати композиційні схеми видатних зразків минулого і в їх межах будувати власні системи образів. Живописець ставив і собі самому завдання творити й фантазувати саме в цих рамках, проте обов’язково виявляв індивідуальний почерк, свої смаки й можливості.

Яскравою сторінкою в житті школи професора Бойчука було відродження виробництва кераміки в Межигір’ї. У 1921 році за цю справу взялися студенти його монументальної майстерні — В. Седляр (директор Межигірської художньої керамічної школи), О. Павленко, Є. Сагайдачний, О. Мізин, Б. Кратко, П. Іванченко, згодом І. Падалка. Починали вони майже на голому місці.

Основним принципом викладання в Межигірському художньо-керамічному технікумі була послідовна й безкомпромісна установка на розвиток творчої індивідуальності студента. Викладачі — випускники Української академії мистецтв, видатні бойчукісти — принесли в Межигір’я творчі й педагогічні методи свого наставника. Усе було спрямоване на створення максимально сприятливих умов для становлення й вільного розвитку таланту. На початку 1930-х, коли більшовики почали нищення української культури, й Межигір’я втратило свою важливу роль.

Цькування бойчукістів почалося ще з кінця 1920-х. Поступово наростаючи, воно призвело насамкінець до того, що самого професора позбавили керування майстернею. Невдовзі фрески Червонозаводського театру було збито. Нічого не залишилося і від розписів Селянського санаторію, зруйнованого в роки Другої світової війни.

У 1936-у Михайла Бойчука та його учнів заарештували і звинуватили у створенні неіснуючої «націонал-фашистської терористичної організації». 

13 липня 1937-го Михайла Бойчука, Івана Падалку та Василя Седляра розстріляли, а в грудні того ж року сталінське «правосуддя» виголосило вищу міру покарання дружині художника — Софії Налепінській-Бойчук. Їх було реабілітовано через два десятиліття, 1 лютого 1958-го. Але ще й тридцять років по тому мистецтво бойчукістів у СРСР вважали ідеологічно шкідливим...

Спадщина школи Михайла Бойчука вражає. Її залишили нам люди, не просто талановиті від природи, а й наділені життєлюбною вдачею, плоть від плоті свого народу, розкуті після багаторічного внутрішнього закріпачення. Це мало своє вираження як у творах станкового живопису, так і в графіці, гобеленах, оформленні громадських споруд, санаторіїв, театрів, вулиць. Монументальне мистецтво України в особі Михайла Бойчука та його школи заявило про себе як про велике надбання XX сторіччя.

Підготував
Ярослав ШЛАПАК.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.