Рубрики : Без рубрики

Як живеш, високогір’я?

Прес-тур Закарпаттям відбувався за першої незвично холодної осінньої негоди. Мокре небо, гори, надійно сховані дощами й мрякою. Затишний Ужгород залишився позаду. Чиста Латориця від зливи у верхів’ї розлилася, перетворившись на грізну жовту ріку. Міжнародна автомагістраль Чоп—Київ веде вгору, в один з найвисокогірніших районів Закарпаття — Воловецький.

Об’їжджаємо Мукачево, вдалині на стрімкому пагорбі видніється силует середньовічного замку Паланок. Краєвиди змінюються, як у калейдоскопі. Охайні села, де будинки вздовж вулиць розташовані рівно, наче під ниточку. Сади й виноградники на схилах. Церкви, костели, каплички й придорожні розп’яття (закарпатці — люди побожні). Багатомовний, багатоконфесійний край, невелика область, яка межує з чотирма країнами — Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Чим вище в гори, тим рівної місцини стає менше, зате більше лісів. Минаємо відому цілющими мінеральними водами «Лужанська» та «Поляна квасова» Свалявщину.

 

При в’їзді у Воловецький район нас зустрічають його очільники — голова райдержадміністрації Валентина Євгенівна Рогова та голова райради Іван Ілліч Лопіт. Обидвоє за базовою освітою педагоги: вона — математик, він — історик. Уранці мали непросту розмову з місцевими громадськими активістами: така робота. Про що йшлося, ми не питали. Нам розповідають про район, про здобутки і проблеми, розповідають і показують. Показати справді є що.

Нас цікавила насамперед «гаряча» тема: яке тут ставлення до нового закону «Про освіту» (розмова відбувалася до того, як Президент підписав цей закон). На запитання, чи актуальні для них мовні новації, отримуємо коротку вичерпну відповідь від Івана Лопіта: «Для нас — ні. Це більш актуально для районів, де компактно проживають угорці. А в нас українська мова — з діда-прадіда». За даними перепису 2001 року, 98,9% населення району становлять українці.

І ще трохи відомостей про Воловецький район. Його площа — 0,54 тис. кв. км, а це 4,2% від території Закарпаття. На кінець 1980-х тут було кілька великих промислових під-приємств, зокрема Воловецький лісокомбінат та Жденіївський завод виробничого об’єд-нання «Електрон» (зараз його корпуси орендують підприємці, які займаються швейним виробництвом). З радянської спадщини сьогодні справно працює газокомпресорна станція газопроводу Уренгой — Помари — Ужгород. Будівельники з НДР звели тоді нову лікарню та кілька якісних п’ятиповерхівок з покращеним плануванням. Територією району проходить і нафто-провід «Дружба».

Сьогодні інвестор сюди не квапиться. Причиною цього, за словами очільника райради, є зокрема те, що район має статус гірського. (Закон «Про статус гірських населених пунктів в Україні», прийнятий 1994 року). З одного боку, добре: люди тут отримують до пенсії 20%, а до зарплати — 25% (бюджетники і ті, хто оформ-лений офіційно). Але такі надбавки відлякують інвестора. Він ще нічого не запустив, зареєстрував фірму, робить перші кроки, а до зарплати вже повинен доплачувати 25%. А от у сусідніх Свалявському, Мукачівському чи Ужгородському районах тих 25% доплачувати не потрібно. «Відтак постає питання, які преференції в наших умовах можемо запропонувати інвесторам. Скажімо, податкові канікули», — каже Івана Лопіта.

Голова РДА Валентина Рогова додає: «Ми вели перемовини з різними інвесторами, наприклад з компанією «Томсон», яка збирає телевізори. Але вони одразу сказали: нас лише цікавить перетнути кордон, завезти давальницьку сировину, ми за 10 кілометрів від кордону, в Ужгородському районі, поставимо модуль і будемо з ним працювати. До вас же треба добиратися ще 150 кілометрів, а це затрати, логістика, дороги, людський ресурс. Ми ці питання неодноразово порушували, Іван Ілліч брав участь у різних конференціях, їздив на зустріч з головою Верховної Ради. Але потрібно, щоб законодавець прийняв рішення».

Сьогодні тут найбільшим інфраструктурним проектом є автодорога державного значення Нижні Ворота — Воловець — Міжгір’я, котра з’єднує два сусідні гірські райони. Турецька компанія «Онур Конструкціон Інтернешнл» буквально місяць тому виграла тендер на поточний середній ремонт автодороги Т-07-18 на 410,95 мільйона гривень, а робота вже кипить — скрізь дорожня техніка, споруджені асфальтовий та бетонний вузли.

У Нижніх Воротах відвідуємо цілорічний оздоровчий табір (філія Закарпатського еколого-натуралістичного центру учнів-ської молоді «Арніка»). Його створили кілька років тому за ініціативи Івана Лопіта у будівлі колишнього шкільного гуртожитку. Кошти виділили з обласного бюджету. Оглядаємо затишну школу з сучасним ремонтом, де все зроблено з великим смаком. Нові меблі, комп’ютерні класи з оргтехнікою останніх моделей, їдальня, спортмайданчик, зручні спальні кімнати. Тут закарпатці приймають на відпочинок та оздоровлення дітей з українського Донбасу, які живуть неподалік від зони бойових дій. Валентина Рогова пригадала епізод, коли перед від’їздом додому одна дівчинка з Луганщини сказала Івану Іллічу: «Мені б на п’ять хвилин маму побачити — і я би тут залишилася».

З відкриттям закладу 35 місцевих мешканців, педагогів та технічних працівників, отримали роботу. Для табору придбали автобус. Перебуваючи під враженням недавнього одеського горя, я попросив показати протипожежну сигналізацію. Вона підключена і працює, а будівля, до речі, цегляна.

Основа сільськогосподарського виробництва району — підсобні господарства, хоча є й кілька більших фермерських господарств. Орної землі обмаль, але впадає у вічі чимало покинутих сінокосів на гірських схилах.

Ми не завжди вміємо розпорядитися тим, що дісталося нам від попередніх поколінь у спадщину.

Валентина Рогова розповідає про унікальну дослідну станцію, яка діяла ще з часів Австро-Угорщини (Гірсько-Карпатська сільськогосподарська дослідна станція у Нижніх Воротах):

— Спеціалізувалася вона на вирощуванні картоплі. У нас вирощували еліту і супереліту. Це картопля, яка десять років не вироджується, на відміну від поширених сьогодні голландських сортів, які вже через рік-два не дають ніякого врожаю. Науковий співробітник дослідної станції Дмитро Васильович Равлик виводив нові сорти, в нього зареєстровано понад 15 сортів картоплі, придатних до вирощування в гірських і передгір-ських районах нашої і суміжних областей. Його картопля давала 350–400 центнерів з гектара. Зараз станція занепала, пан Равлик давно на заслуженому відпочинку, але охоче ділиться своїми сортами картоплі з селянами.

Ще станція займалася виведенням великої рогатої худоби. Корови бурої карпатської породи, виведеної в нашому районі, давали багато молока, були ідеально пристосовані до наших умов, ходили по горах, не збиваючи ратиць. Корови з низинних районів до гір не пристосовані, в горах не виживуть. У людей ця порода ще залишилася, але дослідна станція, на жаль, нею вже не займається.

Якщо продовжити тему тваринництва, то раніше на полонинах випасали велику кількість овець. Зараз одне фермерське господарство має 2 тисячі овець (це небагато), інші — ще менше. Хоча нині дуже великий попит на сир, на екологічні продукти.

Запитую про заробітчан: «У вас 25 тисяч населення, чи є хоч приблизна цифра, скільки людей працює за кордоном? Зрозуміло, що їх багато, але чи володієте конкретною цифрою?».

Цифру кожен називає свою. Пані Валентина вважає, що таких — до 10%, а пан Іван кількість краян, які на заробітках за кордоном, оцінює від тисячі до трьох.

Валентина Рогова:

— Зрозумійте, цифра не абсолютна, бо є проблема. Люди приїжджають, чекають три місяці, щоб поїхати знову. Я от розмовляла з чоловіком, гриби в нього купувала: «Ви працюєте на заробітках?». «Так, працюю. А звідки ви знаєте?». «Бачу по вашому будинку». «Але зараз я не можу повернутися до праці, чекаю на нову робочу візу. Без робочої візи — депортація (по-місцевому «ведмедика поставлять». — Прим. авт.). От і доводиться гриби збирати на продаж».

Вчора я мала розмову з одним бізнесменом. Потреба в наших робочих руках велика. Відома австрійська будівельна фірма готова працевлаштувати навіть тисячу наших людей. Вони активно будують у Словаччині та Австрії, але без дозволу їхнього мінпраці не можуть найняти, а дозволу міністерство не дає, бо найперше дбає про інтереси власної держави, про праце-влаштування для своїх. Їх влаштовують наші будівельники, а наших працівників влаштовує їхня зарплата, але... Вони шукають різні варіанти, через Мін-економіки України, хоча це досить складний шлях.

Закарпатці у всі часи виїжджали на заробітки, ще з часів Австро-Угорщини. При Союзі цілими родинами рушали за «довгим карбованцем» у Сибір, де будували, заготовляли ліс, та на Східну Україну, на збір врожаю, а тепер переважна більшість працює в країнах Європи.

У Воловецькому районі нема об’єднаних громад. Чому так? — цікавлюся.

Іван Лопіт вважає, що перед створенням об’єднаної громади насамперед треба взяти олівець та два листочки і, все зважуючи, ставити плюс чи мінус:

— Якщо три жебраки об’єднаються, чи стануть вони багатшими? Наведу приклад наших сусідів. Полянська об’єднана територіальна громада Свалявського району. Знаєте, який там штат? 52 особи! У нас в РДА штат 47.

— Скажіть, а на вас чинять тиск, що ви «повинні», «зобов’язані» створювати об’єднані громади?

— Ну як можна тиснути на мене, на обраного людьми? Я й не можу одноосібно приймати рішення. Адже в законі чітко вказано: хочуть — будь ласка, не хочуть — силоміць нікого не заставиш. У сусідніх районах є випадки, коли депутати проголосували «за», а люди на громадських слуханнях висловилися «проти».

У нас при населенні 25400 можна б створити одну громаду. Але на заваді стоїть віддаленість від райцентру. До крайнього села — 50 кілометрів, а за законом про громади має бути не більше 20. Повірте, ні я, ні Рогова за своє крісло не тримаємося.

Голова РДА солідарна з головою райради:

— Об’єднані громади мають пройти економічну експертизу: чи здатні вони утримувати себе, чи ні. Наші не зможуть, бо із 15 сільських рад 8 — дотаційні, яким ми платимо заробітну плату з районного бюджету.

У Верхніх Воротах спиняємося коло пам’ятного хреста, поставленого на честь скасування панщини у 1848 році. Тутешній люд запевняє, що це місце має велику силу. А ще біля хреста — джерело цілющої води.

За інформацією Івана Лопіта, на території району домінують дві конфесії — православна церква Московського патріархату і греко-католицька (Мукачівська єпархія). Співвідношення приблизно 2/3 до 1/3. Із 29 церков у районі 12 — греко-католицьких. Валентина Рогова додає, що обидві релігійні громади живуть мирно і дружно.

А ось найстаріша духовна пам’ятка. У мальовничому селі Гукливий понад швидким потоком в оточенні старих лип — церква Святого Духа, збудована наприкінці ХVIII століття. Це справжній шедевр дерев’яної народної архітектури. Три-дільна, прикрашена бароковим завершенням, належить до бойківської школи. Архітектурний ансамбль доповнює дзвіниця, перекрита шатровим дахом. Згідно із записом у хроніці «Гукливський літопис», ікони написав німецький майстер Франц Пеер, але іконографія притаманна для східної традиції. Це єдиний на Закарпатті іконостас, де є зображення хрещення Володимиром Русі («Князь Владимир, во хрещенні Василій, хрестящий Русь»). Навіть у Галичині ця тема зустрічається дуже рідко. Різьблення іконостасу вишукане, інтерпретація бароко у народному мистецтві. Церква зберегла як інтер’єр, так і екстер’єр ХVIII століття. Зараз тут реставрація, міняють ґонтову покрівлю, первинний вигляд історичної споруди буде збережено.

Туристична індустрія Воловецького району динамічно розвивається завдяки географічному розташуванню, зручному залізничному та автомобільному сполученню, близькості до державного кордону, а найголовніше — ініціативі та підприємливості місцевих мешканців. Бог наділив цей край високими горами, стрімкими потоками, таємничими пралісами. Краса не покидає Карпати впродовж чотирьох пір року. Тут чимало готелів та садиб зеленого туризму. Комфорт запропонують на різний гаманець, є де знайти нічліг та вечерю й ощадливому студентові, й вибагливому туристові, який скрізь був і все бачив. Ресторанів зі смачною регіональною кухнею, затишних кав’ярень вистачить на всіх. Різноманітні фестивалі, серед яких — «Цімбор фест», «Верховинська яфина», фестиваль коломийок «Дзвінкі перлини Верховини». Екскурсії, знайомство з пам’ятками архітектури, мілітарі-туризм, кількаденні подорожі в гори з досвідченими провідниками-інструкторами, кінні та велосипедні прогулянки, а взимку — лижі та санчата, після яких кому — глінтвейн, а кому — трав’яний карпатський чай.

(Далі буде).

Володимир ГЕНИК.
Одеса — Воловець — Одеса.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.