Рубрики : Без рубрики

Наше свято

14 жовтня — День захисника України

В історії України, як і в історії всіх слов’янських народів, здавна колосальною повагою користувалися люди, покликані захищати свою землю та свій народ.

З найдавніших часів військові вожді населенням і керували. Не випадково сучасна українська та європейська в цілому демократія вийшли з її локальної форми — військової демократії, що існувала у наших предків аж до появи держави з усіма її атрибутами. І хоча вже в часи Київської Русі завдання оборони країни від зовнішніх загроз і внутрішніх потрясінь покладалися на професійний військовий стан — дружинників, частина яких була не русичами, а варягами, у хвилини гострої потреби озброювався кожен здатний тримати в руках зброю чоловік. Таких людей називали воями, і саме вони у плині значних військових походів формували піхотну та суднову (ту, що пересувалася у великих човнах) рать. А тому вже принаймні з Х століття збройні захисники своєї землі — вої-воїни, що чинили ратні справи, були в особливій пошані в усіх, хто своїм життям і волею зобов’язаний був саме їм.

Ще більше устоявся у свідомості населення України образ захисника в добу запорізького козацтва. Тоді, рятуючись від нещадної експлуатації місцевих і сторонніх (насамперед польських) феодалів, на утворену за порогами Дніпра вільну та самоврядну територію втікали тисячі знедолених. Саме там до середини XVI століття виникає не тільки унікальне державне утворення — Запорізька Січ, а й формується професійний військовий стан. І хоч серед справ запорожців були й такі, що не додавали честі цій когорті озброєних людей, в історію вони ввійшли як сила, яка виступила захисником жителів сіл і міст України від турецько-татарських набігів і знущань польських магнатів.

Особливу славу, що вийшла за межі українських земель, запорожці здобули в період своїх героїчних морських походів на територію Кримського ханства й Османської імперії. Тоді, у 1606 — 1618 роках, запорізькі козаки на чолі з уславленим гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним успішно атакували Кафу (сучасну Феодосію, а на той час найбільший невільничий ринок у регіоні), Варну й навіть Стамбул, визволивши тисячі викрадених у рабство православних. У період же відомої Хотинської війни (1620 — 1621) фактично запорожці Сагайдачного стримали наступ величезної османської армії вглиб України та Польщі. Ну а під час Визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького (1648 — 1657) козацтво виступило скеровуючою, організаторською та цементуючою силою понад 300-тисячної української казацько-селянської армії.

Відтоді запорізький козак і став асоціюватися в громадській свідомості як захисник України. Запорізький дух і козацькі традиції ще дуже довго справляли (і справляють нині) вплив на дії бійців практично всіх військових формувань колишніх і чинних на території України, а також на уми багатьох політичних і державних діячів. Ну а самі запорожці, будучи ревно православними, самі потребували захисту «небесного заступника». І вже з «доби Сагайдачного» козаки зображаються на іконах Покрова Пресвятої Богородиці, свято якого відзначається 14 жовтня. Вибір такого заступництва аж ніяк не випадковий, бо, згідно з переказом, у часи правління візантійського імператора Лева Мудрого (кінець IX ст.) побачена на небі хода Пресвятої Богородиці в супроводі Івана Предтечі та Івана Богослова означала відступ ворогів, що облягли Константинополь. Так і в Україні, за волю народу якої воювали запорожці, завжди жевріла віра в те, що вороги відступлять і настане сподіваний мир.

Після Другої світової мир в Україні протримався майже 70 років. У 2014-у наша країна опинилася в горнилі нової війни, що точиться у двох її східних областях. Виявившись несподіваною і трагічною для багатьох наших співвітчизників, ця війна внесла особливі корективи по суті в усі сфери життя українського суспільства, не оминувши, зокрема, і святкові дати.

Адже вийшло так, що для більшості жителів України офіційно встановлені державою свята часто сприймаються буденно. І це не дивно. Адже таких, професійних, досить багато, та й дні їхні умовні — перша неділя конкретного місяця, наприклад. Ну а, крім того, графік державних свят часто змінювався залежно від політичної кон’юнктури або суб’єктивних переваг тих чи інших політиків. У результаті середньостатистичний українець, як правило, відзначає лише ті свята, які воістину стали всенародними, виходячи з традицій історичних або релігійних. Причому значна їх частина корінням сягала в радянське минуле.

А тому, незважаючи на те, що понад 20 років Днем Збройних Сил України було 6 грудня, це свято так і не стало загальнонародним, а існувало лише як відомча дата. У результаті в багатьох регіонах нашої країни 6 грудня практично не відзначали, а за радянською традицією святкували 23 лютого. Щоправда, скоріше, не як день давно не існуючих Радянської армії та Військово-Морського флоту, а як своєрідний день чоловіків. І хоча цей традиційно популярний серед населення святковий день вихідним не був ніколи, з 1999-го в Україні його, після нетривалого політичного забуття, знову оголосили державним святом, офіційно іменованим за аналогією з прийнятим у низці країн колишнього СРСР формулюванням — День захисника Вітчизни.

Самі ж захисники Батьківщини після розвалу СРСР перебували далеко не на почесному в суспільстві місці. І справді, успадкувавши від Радянського Союзу потужне угруповання військ чисельністю понад 900 тисяч осіб із 6500 танками і 3000 літаками та вертольотами, молода українська держава такої колосальної потуги не потребувала. А тому новостворені Збройні Сили України (ЗСУ) взялися істотно скорочувати. І якщо на зорі україн-ської незалежності йшлося про достатні 350—400 тисяч військовослужбовців, то вже 2013 року було оголошено про необхідність мати в Україні до 2015-го лише 70 тисяч людей у військовій формі. Водночас стрімко скорочувалися й запаси зброї та військової техніки. З одного боку, це диктувалося умовами договору про звичайні збройні сили в Європі, згідно з яким ЗСУ могли мати не більше 4080 танків, 5050 бойових броньованих машин, 4040 артилерійських систем калібром понад 100 мм, 1090 бойових літаків і 330 бойових вертольотів. З іншого ж — швидко з’ясувалося, що продаж озброєння може дати високі прибутки державі. Так тривалий час і чинили, вважаючи суто теоретичними зовнішні загрози для незалежності й територі-альної цілісності України.

Перший дзвінок пролунав у вересні-жовтні 2003 року у районі острова Тузла, розташованого в Керченській протоці. Тоді, у відповідь на однобічні дії Російської Федерації з будівництва дамби в протоці, керівництво України стало на тверду позицію, яка змусила російську сторону припинити те будівництво й піти на політичне врегулювання конфлікту. За непрямими даними, Київ сповістив Москву про готовність артилерійським вогнем ліквідувати «інженерні» устремління російської верхівки. Це вплинуло, так само як і дії травня 1997-го, коли простий маневр силами дивізії далеких бомбардувальників Повітряних сил України із центру на південь змусив керівництво сусідньої Румунії припинити ескалацію напруженості й укласти з Україною «великий договір».

Однак ці успіхи мало позначилися на Збройних Силах нашої держави. ЗСУ, виходячи з геополітичних та економічних міркувань, активно скорочували й роззброювали, а витрати на них вітчизняні політики розглядали як тривіальну статтю бюджетних витрат. Рік у рік декларувалися, але практично не виконувалися програми модернізації армії й проекти поліпшення соціального забезпечення військовослужбовців. При цьому українські контингенти добре зарекомендували себе в миротворчих операціях ООН і НАТО, а в різних багатонаціональних навчаннях були на високому рівні. Оборонно-промисловий комплекс України щороку створював новітні зразки засобів ведення війни, рівень яких був не нижче аналогів провідних країн світу, але у ЗСУ їх практично не бачили. Так само як і масового припливу вмотивованих призовників та офіцерів, що не дивно — престиж професії захисника Вітчизни за роки незалежності стрімко знизився.

І варто тільки дивуватися тому факту, що в умовах розпочатої у квітні 2014-го антитерористичної операції (АТО) на сході України, у ситуації майже повного 20-річного ігнорування владою проблем вітчизняних Збройних Сил і під моральним тиском втрати Криму, наші захисники змогли з честю виконати свій обов’язок. І це не лише військовослужбовці ЗСУ, Державної прикордонної служби, частин МВС та СБУ, а й численні бійці добровольчих батальйонів — як тих, що діють у зоні АТО, так і тих, що складають роти охорони при районних та обласних військкоматах. Цілком заслужено захисниками України називаємо тисячі волонтерів по всій країні й тисячі працівників оборонних підприємств — від простого робітника до головного конструктора. Захисниками України стали не тільки чоловіки, а й жінки. І вік нинішніх борців за територіальну цілісність і незалежність нашої країни не тільки призовний.

Та й воювати люди в українській військовій формі навчилися. А якщо так, то вже новому поколінню українців — захисників своєї держави — потрібне своє свято. До спроб заснувати його, але як українську альтернативу 23 лютого, вдавався з 2008 року Президент В. Ющенко, який запропонував замість цієї дати відзначати День подвигу Героїв Крут (29 січня). Однак ця ініціатива не усталилася.

Обґрунтованішою датою стало 14 жовтня, проголошене в 2014 році Президентом П. Порошенком Днем захисника України. Цю дату в Україні традиційно відзначали і як церковне свято Покрова Пресвятої Богородиці, і як День українського козацтва, а також як день створення Української повстанської армії.

Цього року Україна широко відзначить день своїх захисників. У календарі тисяч українців, учасників АТО і тих, хто вийшов із Криму, не зрадивши присязі, у середовищі волонтерів, працівників оборонної промисловості та патріотично налаштованої молоді цей день став всенародним святом, таким же значущим, як Рiздво, Великдень чи День незалежностi.

Iгор МОЗГОВИЙ,
кандидат історичних наук.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.