Рубрики : Без рубрики

Сага про буджаків

У «Чорноморських новинах» (тоді «Чорноморській комуні») я починав у відділі сільського господарства. А куди ще кинути молодого випускника журфаку, як не в самісінький вир?!

Приїхав з відрядження, відписався — і знову в дорогу. Понеділок-вівторок — Саврань, середа — на підготовку матеріалу, а в четвер — автобусом чи й, бувало, «кукурудзяником», що вилітав з «Другої Застави», — у Кілію. І так тиждень за тижнем, місяць за місяцем… Рейди по фермах з обов’язковою присутністю на вранішньому доїнні, репортажі з весняно-польових робіт і цілі сторінки, підготовлені разом із власкорами та фотокорами (Василь Лавренюк, Петро Рудий, Іван Ситник, Віктор Тарнавський, Петро Цигуля, Анатолій Князєв, Володимир Курицин — вічна пам’ять вам, дорогі мої колеги-наставники), з головного хліборобського чину — жнив.

То був важкий, але, судячи з нинішнього досві-ду, вельми потрібний професійний гарт. Завдяки цим поїздкам познайомився із сотнями, ба тисячами прекрасних людей, побував чи не в кожному селі Одещини і головне — полюбив як найближчих, найдорожчих і цих людей, і цей благословенний край. Таких різних й однаково рідних подолян, які осіли на південному прузі Подільської ж височини, і степовиків, що замешкали на безкраїй Причорноморській низовині — березівських, миколаївських, овідіопольських, біляївських, лиманських і, звісно ж, буджацьких, закорінених на землях між Дунаєм, Чорним морем та Дністром, — буджаків.

Тож сьогодні, обговорюючи адреси нашого промотуру, організованого управлінням культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації в рамках відзначення 100-річчя «Чорноморських новин», ми вирішили побувати в різних куточках області, й передусім там, куди, можливо, найважче самим добратися: Миколаївці, Великій Михайлівці, Захарівці, Ізмаїлі, Татарбунарах та Арцизі. Певна річ, не проти були охопити своєю інформаційно-просвітницькою акцією й більше районів, але це питання коштів, а їх, як відомо, завжди бракує. Редакція щиро вдячна за ці творчі відрядження згаданому управлінню ОДА, насамперед його начальникові О.В. Олійник та завідувачці відділом О.М. Тарасовій, Одеському обласному центру української культури (директор В.Г. Вітос), керівникам профільних структур райдержадміністрацій, бібліотекарям, прихильникам нашої газети, всім, хто долучився до проведення промотуру і хто прийшов на зустрічі із журналістами «Чорноморки».

У мене особисто залишилися дуже щемні, трепетні враження від поїздки в саме серце Буджацького степу — Татарбунари й Арциз.

Зібралися чималенькою командою. Від редакції — заслужений журналіст України, письменник Роман Тарасович Кракалія та автор цих рядків, від друзів газети — знаний в Одесі педагог, викладач української мови та літератури Ганна Антонівна Рудик, громадський діяч, один з ініціаторів створення «Спілки читачів «Чорноморських новин» Микола Григорович Коваль і поет-«шістдесятник», політ-в’язень комуністичного режиму, лауреат літературних премій ім. П. Тичини, ім. К. Паустовського, ім. С. Олійника, ім. Т. Осьмачки та багатьох інших Олекса Сергійович Різників, від Одеського обласного центру україн-ської культури — його очільниця Валентина Гнатівна Вітос і вокалістка, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Світлана Рубанович, яку за її концертний наряд з віночком на голові ми нарекли Мавкою. Ось така різнофахова й різножанрова творча бригада. Втім, ще не вся, бо за старшого, принаймні в дорозі, був водій Микола, який кермував упевнено, надійно, з поштивістю до пасажирів. За що всі ми щиро йому вдячні.

165 кілометрів — і ми в Татарбунарах. Назва ця давня, історична й аж ніяк не підлягає декомунізації. «Татар» — зрозуміло: щось пов’язане з татарами, татарським. А от що таке «бунар»? Виявляється, це слово тюркського походження й означає «колодязь» або «джерело». Отже, «татарський колодязь» чи «татарське джерело». А джерел тут колись було справді немало. Як свідчить «Статистическое описание Бессарабии, собственно так называемой, или Буджака» за ХVІІІ століття, «в цьому місці витікає джерел безліч».

Якщо чесно, під час нашої поїздки джерел ми не побачили, а ось тихе степове містечко, обласкане ще теплим вересневим сонцем (в Одесі, коли вибиралися, дощило), та люди, що живуть у ньому, справили щонайкраще враження. Щирі, відкриті, приязні. Олекса Сергі-йович Різників (на те він і поет), підкрутивши навіть не сиві, а білі, як молоко, вуса, розщедрився на кілька віршованих експромтів-компліментів місцевим господиням — начальниці відділу культури РДА Оксані Петрівні Поповій і директорці центральної бібліотечної системи району Тетяні Іванівні Стояновій. За гостинність, за жіночність. Їм сподобалося, нам — також.

А потім ми розповідали татарбунарцям про нашу газету. Що вона найстаріша на Одещині й що її столітня історія — це літопис життя багатьох поколінь людей, які своєю працею облагороджували свою землю та захищали її від ворогів. Що які експерименти не проводили б над ними, як не приборкували-нищили, вони не втратили волелюбного духу й вибороли, якщо не самі, то їхні діти-онуки, державну незалежність. Непрості й нині часи: війна, корупція, зубожіння, але знову ж таки не хтось інший, а ми самі творці і нашої історії, і нашого сьогодення, і нашого майбутнього. Від нас усіх залежить перемога у жорстокому двобої з агресором, кого оберемо за поводирів — найголовніших і на місцях, чи станемо стіною супроти лицемірів, здирників та казнокрадів, тих, хто заважає будувати справедливу й багату Україну. Багату не для купки олігархів, а для всіх громадян. Бо ж справжня матір однаково дбає про всіх своїх синів і дочок.

Правда, справедливість, повага до іншої думки, толерантність у стосунках — засадничі принципи редакційної політики «Чорноморських новин». Газета не раз міняла назву, попервах виходила російською мовою (у 1918-у кілька номерів видрукувані навіть французькою), а з 1929-го стала україномовною. «Українська тематика, попри всі заборони й небезпеку звинувачення в так званому українському буржуазному націоналізмі, завжди була присутня на шпальтах «Чорноморки», — підкреслив у своєму виступі перед татарбунарцями Микола Григорович Коваль. — Я гортав підшивки газети як довоєнного, так і повоєнного періодів — там багато публікацій саме українського спрямування, там славні українські імена — письменники, художники, актори, ті, хто сіяв хліб, зводив будинки, навчав дітей… Сама присутність українського друкованого слова у зрусифікованій Одесі багато важила».

Цю думку потвердив Олекса Сергійович Різників. Після першого ув’язнення він, молодий поет, був персоною нон грата що для книжкових видавництв, що для газет та журналів. «Спасибі «Чорноморці», спасибі Володі, Володимиру Яковичу Крижанівському, тодішньому відповідальному секретареві редакції, за першу добірку вчорашнього політв’язня. Згодом цей прекрасний журналіст сам зазнав репресій — по суті, був позбавлений права працювати за фахом. За що? За любов до України, — розповів письменник. А ще повідав історію про свого побратима, також «чорноморця» Свято-слава Йосиповича Караванського, відомого мовознавця і публі-циста, правозахисника, багатолітнього політв’язня комуністичного режиму, одесита за походженням, який наприкінці минулого року помер у вимушеній еміграції, у Сполучених Штатах Америки. На початку 1960-х, пропагуючи українське слово, він ходив по одеських квартирах, з верхнього поверху і донизу, і пропонував мешканцям перед-плачувати «Чорноморську комуну», «Літературну газету» та журнал «Україна», переконуючи, чому треба читати українські видання.

«Якщо хтось з вас ще не передплатив «Чорноморські новини»», — звернувся Олекса Сергійович до присутніх у залі, — зробіть це завтра. Це правдива і незрадлива газета!».

Про місце та значення «Чорноморки» і в її професійній роботі — на вчительській ниві, і в формуванні особистої громадянської позиції повідала татарбунарцям Ганна Антонівна Рудик. Чим «Чорноморка» від-різняється від інших ЗМІ й чому йому комфортно й цікаво працювати в ній розповів один з найдосвідченіших журналістів нашої газети, член Національної спілки письменників України Роман Тарасович Кракалія. Він, як і пан Різників, подарував місцевій бібліотеці кілька книжок як своїх, так і дружини, талановитої журналістки «Чорноморських новин» Віри Сергіївни Семенченко, котра передчасно пішла із життя.

У залі, який, треба визнати, на жаль, не був переповнений, прозвучав разок прекрасних українських пісень у прекрасному ж виконанні Світлани Рубанович.

А потім були особисті знайомства чи зустрічі давніх знайомих. Вікторія Алексєєнко, яка свого часу активно дописувала до «Чорноморки», редагує татарбунарську громадську газету «Райцентр», а заодно навчає азів журналістської майстерності місцеву юнь. Розмова з представниками поважного обласного видання, каже, для її вихованців була вельми корисною.

Уже їдучи в автобусі, розгорнув подаровану редакції татарбунарською поетесою Яною Бричак збірочку віршів та пісень «Мелодії піднебесся». Є там і пісня «Моє село», а в ній такі прості, але щиросердні слова:

Частину Бесарабії займає,
Моє на пагорбі розкинуте село.
На світі місця кращого немає,
Мабуть, тому, що я люблю його.


Справді, своє село, свій край — наймиліші, найкрасивіші на всій землі.

Іван МЕЛЬНИК.
Одеса—Татарбунари—Одеса.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.