РубрикиБез рубрики

Юлія НАГАЄЦЬ: «Я вдячна батькам, що відправили мене до інтернату!»

Наша землячка Юлія Юріївна Нагаєць внаслідок травми повністю осліпла ще в ранньому дитинстві. У неї розвинулася невиліковна атрофія зорового нерву. Її люблячі татусь з матусею довго не зважувалися віддати малолітню донечку навчатися в Одеську школу-інтернат №93 для незрячих дітей. Бо що ж, мовляв, подумають люди. Зрештою, дбаючи про майбутнє Юлі, таки прийняли важке, але відповідальне і, як підтвердило життя, мудре рішення.

Там, в інтернаті, дуже допитлива і здібна Юля наполегливо навчалася 12 років, і не лише наукам, а й, найголовніше, як пристосуватися до життя у світі зрячих. Після школи успішно склала іспити на факультет іноземних мов Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. А 2019-го повернулася у рідні інтернатські пенати дипломованим викладачем. Не зупиняючись на досягнутому, дівчина заочно здобула в Києві ще й другу вищу освіту за фахом тифлопедагог (робота зі слабозорими й тотально незрячими дітьми).

За словами Юлії Нагаєць, теперішня українська незряча молодь має інші погляди на вибір професії. Випускники спеціалізованих шкіл обирають, передусім, навчання в університетах. Тож багато українців, які не бачать, нині працюють перекладачами, юристами, соціологами, педагогами, психологами, операторами кол-центрів. Зрештою, багато-хто відкриває власну справу. На думку нашої героїні, втрата зору не означає втрати перспективи на життя!

— За дипломом я — вчитель англійської, іспанської мов та іноземної літератури. Сьогодні своїм учням викладаю англійську і є однією з наймолодших педагогічних працівниць. У нашій спецшколі діти з вадами зору отримують прекрасну освіту. Навчаються і живуть у гарній та дружній атмосфері. Вихованці отримують також необхідні со-ціальні та побутові навички. Тож я закликаю батьків незрячих дітей не боятися віддавати своїх чад у наш інтернатний заклад.

На жаль, в українському суспільстві побутує думка, що інтернати — це щось погане. І часто дехто осуджує батьків, які віддають дітей з вадами здоров’я під державну опіку. Таке ставлення пережили й мої батьки, але я їм безмежно вдячна за їхню самопожертву. Не знаю, що зі мною було б, якби не інтернат. Тут усе адаптоване для навчання незрячих та слабозорих. Батькам це було б не під силу. Вони не розуміють світ своїх дітей і навіть не зуміють навчити їх орієнтуватися на вулиці, прибирати в квартирі, готувати їжу тощо. А ми тут з друзями все це опанували. Я живу окремо від батьків і з усіма хатніми клопотами справляюся сама. Ходжу в магазин, аптеку, щодня добираюся громадським транспортом на роботу і додому.

Додам, що паралельно я закінчила музичну школу за класом скрипки. Ті, хто має бажання, можуть опанувати баян, фортепіано чи вокал. Одне слово, вихованці нашого інтернату мають прекрасні умови і для свого гармонійного розвитку.

— Юліє, знаю, що ти також активно займалася спортом…

— Під керівництвом заслуженого тренера України Любові Воробйової я займалася професійним плаванням на спині. Виступала у двох програмах: 50 і 100 метрів. Часто вигравала турніри, покращуючи свій спортивний результат. А якби я навчалася у звичайній школі, то, мабуть, з цим видом спорту і не познайомилася б.

— Наприкінці минулого року тобі, першій на Одещині, в допомогу подарували собаку-поводиря…

— Його звати Аміго. Це золотистий ретривер, який пройшов спеціальну підготовку і допомагатиме мені орієнтуватися й пересуватися містом. Підготовка таких собак коштує в середньому до 10 тисяч євро. Зараз я займаюся дресируванням собаки, і ми з ним порозумілися. Раніше мені з цим допомагали кінологи.

Прикро, але в Україні собаки-поводирі чомусь і досі не узаконені. Тому часто стикаємося з непорозумінням у суспільстві. Траплялися прикрі випадки, коли нас з Аміго не пускали в маршрутку. Тому гуляємо неподалік дому, а на роботу поки що їжджу сама. Я дуже добре орієнтуюся з допомогою білої тростини.

— Юліє, розкажи, як справи в особистому житті.

— Є у мене коханий хлопець Павло. Разом навчалися в школі, потім — в одному виші, він — на факультеті міжнародних відносин. Павло трішки бачить і працює в кол-центрі оператором. Часто виходимо в місто порозважатися або погуляти. Я дуже люблю метрові троянди, і Павло часто дарує мені мої улюблені квіти на свята. Звичайно, і на 8 Березня. Зустрічаємось уже чотири роки. Часто в гості приїжджають батьки Юрій Анатолійович з мамою Тетяною Іванівною і братиком Дмитром. Додому навідуюсь рідко, бо маю багато роботи.

— Чим захоплюєшся?

— Люблю подорожувати. Була в Польщі за обміном досвідом з колегами. В Карпатах у реабілітаційному центрі каталася на лижах. Люблю читати, тобто слухати аудіокниги американського письменника-постмодерніста Кена Кізі. На превеликий жаль, незрячих позбавили можливості читати періодику, художню літературу та підручники, на-друковані шрифтом Брайля, бо держава так і не профінансувала обіцяний випуск спецвидань.

На щастя, з розвитком комп’ютерних технологій, звукових програм, що допомагають працювати в інтернеті, ми отримали великі можливості у навчанні та самореалізації. Як навчалися наші незрячі раніше, навіть не уявляю. Тож ноутбук для мене — книга, зошит, усе. Індивідуальні уроки також даю з допомогою комп’ютера.

— Юліє, поділися планами на майбутнє.

— Хочу й надалі розвиватися у педагогіці. Адже я — наймолодша вчителька у школі. Хочу не лише навчати незрячих англійської мови, а й допомагати адаптуватися в соціумі, передавати свій досвід, особливо — навчання в університеті, щоб вони гармонійно розвивалися і, попри проблеми зі здоров’ям, досягали успіхів у житті.

Більшість незрячих — це люди, компетентні у багатьох питаннях. Нам просто потрібно дати шанс, можливість себе проявити. І не варто опускати руки перед труднощами.

Заповітна мрія — щоб рідні і близькі були здоровими.

Юрій ФЕДОРЧУК.

Переглядів: 490
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 25 грн.
  • на 3 місяці — 75 грн.
  • на 6 місяців — 150 грн.
  • на 12 місяців — 300 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua