РубрикиБез рубрики

Про кронштадтський лід, незрячі очі й наше майбутнє

Навряд чи серед представників старшого покоління наших громадян, які вчилися ще в радянській школі, знайдеться багато таких, хто б, будучи шестикласником, не скандував захоплено вірші нашого одесита Едуарда Багрицького:

Нас водила молодость
В сабельный поход,
Нас бросала молодость
На кронштадтский лед.

Боевые лошади
Уносили нас,
На широкой площади
Убивали нас.

Но в крови горячечной
Подымались мы,
Но глаза незрячие
Открывали мы...

Ой-ой, Едуарде Георгійовичу, комсомольський поете!..

Ніхто із того кронштадтського льоду «в крови горячечной» так і не підвівся, а «глаза» наші, на жаль, і досі залишилися незрячими…

Бо хто, скажіть, і сьогодні може відповісти на запитання: «А що ж насправді відбувалося в тім Кронштадті і кого ж та за що убивали там «на широкой площади»?

Колись на одному з відкритих уроків мені довелося почути такий коментар щойно процитованого уривка: «Это, ребята, во время революции там на кораблях засели белогвардейцы и наши молодые революционеры дрались с ними».

О, що сказала б учителька дітям, якби знала, що не під час революції, а в 1921-у, тобто на четвертому році правління ленінської партії більшовиків, очолюваної «самым человечным человеком», проти неї та її вождя повстала не якась там «білогвардійська контра», а «краса і гордість революції» — кронштадтські моряки, на чию честь свого часу «глашатай» тієї революції В. Маяковський написав свій знаменитий «Левый марш»?

І піднялися вони на боротьбу не за якісь «буржуйські ідеї», не за реставрацію самодержавства чи капіталізму, а…«За власть Советов!», за яку вони вмирали в 1917-у й готові були ще раз померти у 1921-у. Це не були якісь одинаки-оригінали чи «несвідомі елементи». Це були десятки тисяч моряків і жителів Кронштадта та довколишніх фортів.

Відомо принаймні, що після кривавого придушення повстання, коли вже всі льоди й бруківки Кронштадта були залиті кров’ю, перед так званим «революційним судом» постало понад 10 тисяч пролетарів і моряків, більше 2 тисяч із яких були засуджені до страти, а решта — заслані до Сибіру на довготермінове ув’язнення.

Для порівняння нагадаю, що цар Микола І після повстання декабристів у 1825 році був названий «Миколою кривавим», а тоді стратили п’ятеро осіб, у Сибір заслали — 120. Та й збирали тих «змовників» зі всієї Расєї-матушки: серед засланих були офіцери Чернігівського, Василь-ківського, Уманського, Білоцерківського полків; та й мостові тодішнього Петербурга не були кров’ю залиті, а груднева невська крига 1825-го не забагряніла від неї, як крига Фінської затоки у березні 1921-го.

Чи потрібно нам згадувати про ті давно минулі події? Очевидно, треба. Бо ще й досі політичні авантюристи (а почасти — й чесні люди, які добросовісно вчили історію за «Кратким курсом КПСС» чи «ідеологічно витриманими» совєтськими підручниками) розмахують кривавими комуністичними знаменами, твердячи, що «это наша история и её надо помнить». Так, «Надо!»... Тільки пам’ятати треба її всю, такою, якою вона була, а не якою нам її подавали компартійні московські ідеологи та ще й нині намагаються подавати їхні прихвосні.

Отож, повернімось у той далекий 1921 рік. Вся країна охоплена полум’ям повстань. Повстання спалахують не тільки в селах, а й у великих промислових центрах, у тому числі Москві й Петрограді. В країні вирує червоний терор: влада таким чином гасить повстання.

Незрозуміло тільки, що чому передувало: повстання — терору чи терор — повстанням? Що було причиною, а що — наслідком?

Якби запитати найпідкованішого комуніста: «Коли і з якої причини розпочався в країні червоний терор?», він би впевнено відповів: «Після пострілу в Леніна есерки Каплан». Так ми вчили.

Але Каплан (а може, й не Каплан…) стріляла в Леніна 22 серпня 1918 року. А мирна демонстрація перед Тав-рійським палацом на підтримку Установчих зборів була розстріляна ще 5 січня. Із виборчкомом Установчих зборів та ЦК кадетської партії розправилися ще в листопаді 1917-го. Це ще не терор?

А коли почали «расстреливать на месте» селян-мішочників та інших, «кто вздумает обойти изданные советской властью законы об отмене, продаже и купле», тобто всіх, хто спробує щось обміняти на шматок хліба, продати його чи купити, бо все це було заборонене, — це вже терор чи ще ні? Смію думати, що то найсправжнісінький терор, до того ж не тільки проти селян, а й проти пролетарів та «їх діток яснооких», бо в Москві, Петрограді та в інших містах розпочався справжній голод, від якого могла врятувати лише доставка продуктів із села.

А декрет, що зобов’язав «расстреливать на месте» селян, котрі везли в місто продукти, був підписаний ще в лютому 1918 року — буквально через три місяці після захоплення влади більшовиками (див. Сборнник документов Всероссийской Чрезвычайной комиссии 1917—1921 г., М., 1958, с. 95).

Зрештою, і саме слово «терор» Ілліч особисто любі-сінько вживав у телеграмах, що розліталися по всій Росії ще до замаху. «Провести беспощадный террор против кулаков, попов и белогвардейцев… Сомнительных запереть в концентрационные лагеря… Карательные экспедиции… в ход» (тут і далі підкреслення мої. — Г.М.). Це — Євгенії Бош в Пензу. Датовано 9.08.1918 р. (Ленин, ПСС, т. 50, с.143).

«У нас в заложниках сотни левых эсеров. Повсюду необходимо подавить беспощадно этих жалких и истеричных авантюристов». Це — Сталіну, 7.08.1918 року (там же, с. 114). «Назначить своих начальников и расстрелять заговорщиков и колеблющихся, никого не спрашивая и не допуская идиотской волокиты». Це — Байкесу в Саратов, 22.08.1918 р. (там же, с. 114).

Отже, ще до «терористичного акту» кров людська лилася за ленінськими вказівками, як водиця, і то не лише «контрреволюционеров» чи «заговорщиков», а й усяких там «сомнительных» та інших «колеблющихся».

Виникає дуже «крамольне» питання: а чи не для того, щоб якось узаконити «цю криваву бійню, що затопила всю країну, був потрібен «замах» на «вождя революції»? Бо ж не геть дурні були ті есери, щоб доручити таку відповідальну справу майже сліпій Каплан! А зрячий з такої відстані не те що в голову, а в око поцілив би… То як би там було, а той постріл для більшовиків виявився на диво «влучним».

Про те, скільки люду знищено за час правління «самого человечного человека», чіткої статистики нема. Те, що потрапило мені до рук — окремі крихти, які стосуються лише окремих місяців та окремих місцевостей.

1918 рік. У відповідь на вбивство Урицького (це того, що додумався годувати звірів у зоопарку м’ясом розстрі-ляних чекістами петроградців, «щоб добро не пропадало»...) лише в Петрограді знищено 513 арештантів тамтешньої ЧК.

У відповідь на постріл, який приписують Каплан, розстріляно 500 петроградських заручників — це дані «Еженедельника Петроградской Чрезвычайной комиссии», №5 за 20 жовтня.

Із повідомлення англіканського пастора лорду Керзону дізнаємося, що у Фінській затоці в кінці 1918 року потоплено дві російські баржі з арештантами. Трупи потопельників, яких прибило до фінського берега, були зв’язані по двоє і по троє колючим дротом, звідки й з’явився вислів «многоглавая гидра контрреволюции» (див. С. Мельгунов, «Красный террор», СПб, 1991). Кількість потоплених не відома, але дві баржі — це не 10 і не 100 осіб. У даних 1921 року згадуються потоплені баржі, на яких було по 600 і по 1000 арештантів (див. В. Войтинський, «12 смерт-ників»), отже можна припустити, що й на двох баржах, про які йдеться в листі до Керзона, також було не менше, ніж по 600 осіб, тобто разом — 1200.

У Москві, за даними «Еженедельника ЧК», №6, у відповідь на постріл Каплан розстріляно 90 осіб — колишні царські міністри, офіцери, студенти, священники. П. Арцибашев у свідченнях Лозаннському суду твердить, що тільки до 5 вересня розстріляли 500 осіб, у тому числі службовців та простих міщан.

У П’ятигорську, за даними «Известий», №157 від 2 листопада 1918-го, ЧК під керівництвом Артабекова розстріляла всіх заручників, що утримувалися в концтаборі — всього 160 осіб. Очевидці, щоправда, свідчили, що не розстрілювали, а рубали шаблями, як капусту. Зважмо, що це не якісь «контрреволюціонери», а ні в чому не винні люди, схоплені, щоб іншим «неповадно было».

У 1919 році терор посилюється, бо зростають протести проти кривавої більшовицької вакханалії.

Астраханське робітниче повстання: від 12 березня до 1 квітня знищено 4 тисячі трудящих, яких так палко «любив Ілліч».

В Саратові — 1500 таких же трудящих.

У квітні 1919-го, за даними Авербуха (Одесская Чрезвычайная, Кишинев, 1920), в нашій благословенній Одесі розстріляли 2200 осіб. Ці звірства викликали протести робітників одеських заводів, які організували мітинги. Їх розстріляли з кулеметів. Трудящі заповнили підвали ЧК. Щоночі розстрілювали по 60—70 осіб. Скільки тих розстрільних ночей було — не знаю, отже й кількість знищених в Одесі назвати не можу. Німецькі джерела (А. Наманн) твердять, що за квітень-серпень 1919-го в південних містах розстріляно 14 тисяч осіб. Скільки знищено в час першого нашестя більшовицьких банд у лютому 1918-го, скільки потоплено і спалено в топках «Алмазу» (див. Г. Могильницькі, «Ех, яблучко!..») — хіба Бог відає.

У січні 1919-го антибільшовицьке повстання піднімають росіяни, що мешкають у Туркестані. Із 20 по 29 січня — масові розстріли, вбито 2500 осіб. Після 29 січня створено Військово-польовий суд, який продовжував арешти і розстріли до кінця року.

Але ж були ще кривавіші 1920 та 1921 роки!

Була одеська вакханалія після «звільнення» міста від денікінців з поголовним розстрілом тираспольського гарнізону, з галичанами, «изменившими пролетариату», яких зібрали на Товарній нібито для евакуації і розстріляли кулеметним вогнем. Що ми знаємо про це?

Що ми знаємо про замордований Крим, який у ті роки називали «Всероссийским кладбищем»? Про поранених, живцем спалених у кримських госпіталях, про хворих, розстріляних у санаторіях разом з лікарями, медсестрами й санітарками? Про Генуезькі колодязі, завалені трупами жінок, дітей і старих, звинувачених у тому, що не донесли на чоловіків, батьків і синів, які втекли від більшовицького безумства? Про проспекти та вулиці героїчного Севастополя, з «гірляндами» трупів, що висіли не тільки на стовпах і деревах, а й на пам’ятниках легендарних флотоводців?

«Город русской славы»? Місто ро-сійсько-більшовицької ганьби!

За один тиждень — 8 тисяч замордованих! І це лише за офіційними списками «Известий временного Севастопольского ревкома» — з 28 листопада по 4 грудня 1920 року. А був же ще й Сімферопольський єврейський цвинтар, де розстрілювали й матерів з немовлятами. Був… Був… Хіба можна перелічити все, коли, лише за даними більшовицької преси, у «звільненому» Криму було знищено понад 56 тисяч осіб!..

А ще — Архангельськ та Холмогори з «пачковими» розстрілами, по кілька тисяч осіб, з баржами, забитими арештантами й розстріляними береговим вогнем…

А ще — задушені газами «ясноокі діточки» тамбовських трудящих — селян. А ще — заручники, віком від місяця до 16 років, яких разом з матерями та дідами утримували в Кожухівському концтаборі під Москвою, доки в час епідемії тифу не розстріляли разом з дорослими…

Що?! Я запитую вас, тих, хто називає себе послідовниками вчення кривавого садиста й отруює тим вченням чужих дітей: що ми знаємо про залиту кров’ю, знищену, спаплюжену землю, де правила свій кривавий бенкет банда злочинців, якій ніхто не вручав влади, яку ніхто не кликав і ніхто не обирав?! Банда, що в основу свого правління поклала кров, смерть, підступність, брехню й облуду: «…Надо уметь пойти на всякие уловки, хитрости, нелегальные приемы, сокрытие правды, лишь бы вести во что бы то ни стало коммунистическую работу». Це не якийсь «буржуй», не запеклий антиленініст, а особисто «великий вождь и учитель» підтверджує мої слова про засади ленінського правління (ПСС, т. 40, с. 3). До чого зводилася «коммунистическая работа» в 1920 році, коли писалося, процитоване, ми вже побачили.

Я розумію, що нормальна людина, яка вперше зустрічається з цими фактами, має схопитися за голову й закричати: «Брехня! Не може цього бути! Вони ж не божевільні, ті більшовики, були, щоб отак без мети й без причини пів країни вигубити!». Бог їх знає, щодо того божевілля… Але мета у них була, до того ж чітко сформульована «великим» Леніним. Метою та — утримання влади. Надовго. Будь-якою ціною.

(Далі буде).

Галина МОГИЛЬНИЦЬКА,
лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Василя Стуса,
заслужений працівник освіти України.

Переглядів: 493
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 25 грн.
  • на 3 місяці — 75 грн.
  • на 6 місяців — 150 грн.
  • на 12 місяців — 300 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua