РубрикиБез рубрики

Маленькі несподіванки

Справедливо кажуть, що в СРСР все було у дефіциті: їжа, одяг, житло… Так то воно так, але бували й приємні несподіванки.

Удача

Пішли ми з дружиною у великий універмаг (ЦУМ), що на Пушкінській: може, щось «викинули»… І дійсно, на третьому поверсі — черга. Швиденько «стали»… Виявляється, «дають» чоловічі труси — тільки 58-го розміру… а в мене — 48-й. «Візьмемо?» — «Обов’язково! Я перешию». Взяли шість пар… От удача!

На трьох

Поїхали ми з жінкою і п’яти-річним Федею в гості до моєї сестри Валі. Вийшли з трамвая на площі Толбухіна. Бачимо — черга… «Федю, побіжи, стань…». Підходимо — «дають» постільну білизну, по одному комплекту «в руки». А нас — троє. От як пощастило, що взяли із собою сина!..

Я купив сир!

Якось у «часи стагнації» на день народження нам потрібен був сир. А в Одесі він продавався лише в одному магазині — на вулиці Чкалова (тепер — Великій Арнаутській). Пішов я зранку. А магазин був у кінці довгого вузького двора… і черга — на весь двір. Простояв я пів дня й отримав пів кіло жаданого сиру! Казали, що в порту повно сиру: вивозять за кордон.

Жадана зубна паста

Одного року у нас в Одесі не було зубної пасти. А я був у відрядженні в Києві… В магазині не повірив своїм очам: лежать «вільно» тюбики пасти різних сортів! Купив зразу три… А з часом узнав причину дефіциту в Одесі: зубна паста виготовлялася на фабриці в Миколаєві. Одеса, як і попереднього року, замовила певне число тисяч тюбиків. А фабрика перейшла на випуск пасти у вдвічі менших тюбиках! І вистачило її лише для «своїх». Наступного року врахували розміри тюбиків, але теж був дефіцит, хоч і менший: паста продовжувала «йти наліво»…

Гречка у загоні

У нас ніколи у вільному продажу не було гречки. А в громадських їдальнях — бувала. Мене цікавило: як це в нас, у країні гречкосіїв, та нема гречки? Відповідь знайшлася у статті в газеті «Правда»: гречка дозрі-ває пізніше, ніж інші зернові культури. А начальство колгоспів і радгоспів прагне якнайскоріше відрапортувати про завершення збирання зернових. За це — почесті й матеріальні блага. Тому й була гречка «у загоні». Щоправда, після статті в «Правде» гречка так і не з’явилася…

Броунівський рух

У часи аспірантури часто їздив я в Київ до мого наукового керівника — академіка Вадима Євгеновича Лашкарьова. Всі на факультеті допомагали мені з відрядженнями. Якось взяв мене з собою доцент Жозеф Львович Броун, голова міського товариства «Знання», який їхав на республіканську нараду. З вокзалу ми дісталися на Хрещатик і пішли лівою стороною в бік річки — до будівлі, де проводилася нарада. По дорозі — маса маленьких магазинчиків у напівпідвалах… А в Одесі не було шкарпеток… Ось ми заходимо в підвальчик. За прилавком — симпатична дівчина. Ж. Л.: «Девушка, Вы изучали в школе броуновское движение?» — «Да...» — «Так я — профессор Броун! — «Как интересно!» — «Мне нужны носки…» — «К сожалению, нет…». Мені було весело…

Айн-унд-цванціх

Були ми з моїм аспірантом-заочником Марютіним Віталієм Івановичем у Москві, з дисертаційних справ (до речі, у Віталія були золоті руки)… У вільну годину Віталій каже: «Хочете, купимо ікру (а ікра була у страшенному дефі-циті)?» — «Звичайно». Ми підійшли до нової будівлі готелю для іноземців недалеко від Кремля. Віталій попередив: «Ви мовчіть, нічого не кажіть». Заходимо у вестибюль… Далі він голосно: «Айн-унд-цванціх, фір-унд-фірціх… Айн-унд-цванціх, фір-унд-фірціх…». Ми пройшли спокійно повз стіл реєстрації й піднялись по сходах, зайшли в буфет і купили по банці ікри. З тими ж словами вийшли на вулицю. Оце — актор!

Я був здивований упевненіс-тю «гри» Віталія. А потім згадав, що він раніше був на ФПК (факультеті підвищення кваліфікації) в Московському університеті. Там хлопці й навчили його.

Кава-муляж

Буваючи в Москві у наукових відрядженнях, я з часом узнав, де можна купити коньяк (за Москвою, на станції електрички «Маленковська», де, казали, дачі начальства), де — галантерею (на станціях метро в сторону Бородіна)… Знав, де магазини: німецький, угорський, болгарський, югославський… Там були страшенні черги, але можна було придбати костюм та ін. Купував взуття на Кутузовському проспекті…

А якось, коли отримував атес-тат професора, в будинку Міністерства освіти і науки на якомусь поверсі побачив я буфет… Заходжу, а на полиці лежать дефіцитні речі й серед них — банка розчинної кави… Я: «Можно купить банку кофе?» — «Нет». — «А вот же стоит». — «Это — муляж». — «?!». Для чужих — кави нема...

До речі, працівники московських підприємств до свят отримували дефіцитні «пайки». А ще — у робочий час з прапорцями зустрічали іноземні делегації на Ленінському проспекті…

Московське м’ясо

Знав я, що до Москви по хліб їздять люди з околиць, з відстані до 300 кілометрів. Але такого ще не бачив... Під час одного із московських відряджень зі мною в готельній кімнаті мешкав чоловік із Новосибірська. Розговорилися… Виявляється, він прилетів на Ту-104… по м’ясо. Мешканці всього парад-ного у 9-поверховому будинку зібрали йому гроші. У Москві перед вильотом він уже не вперше закуповував для всіх м’ясо. Відстань 2800 кілометрів літак долає за чотири години. М’ясо нормально зберігається в багажнику. Так дружно сусіди вирішували «м’ясну» проблему в Новосибірську.

«Там розпрасують»

Якось моїм сусідом у московському готелі був мешканець Єревана. Прийшов я ввечері в кімнату й дуже здивувався: мій сусід сидів на ліжку, а перед ним була величезна купа шкарпеток. Він ногами втрамбовував їх у великий мішок. На моє здивування розповів, що в Єревані та в інших містах має свої «точки», і що поштою пересилає туди товар у мішках.

Наступного вечора таким же способом він «пакував» у мішок цілу купу костюмів… «Та вони ж помнуться!» — «Нічого, там розпрасують…».

Лови момент!

Це було в часи «павловської реформи», коли в продовольчих магазинах на пустих полицях лежали лише пачки «турецького» чаю. У нас працювала лаборанткою молода дівчина. Вона розповідала, що її мама — співробітниця міського торговельного управління. Так-от, мама з батьком їздили своєю машиною кілька разів у Польщу, а потім — у Югославію: продавали м’ясні консерви. А на зароблені гроші там же купили три машини… Лови момент!

Колесо для шахти

Одного разу, в сімдесяті роки, моїм сусідом по готелю в Москві був дуже заклопотаний інженер донбаської шахти. На підйомному механізмі у них працювало величезне чавунне колесо, виготовлене в 1905 році. Через 70(!) років нормальної роботи воно раптом тріснуло. Він приїхав до Москви шукати завод, на якому можна було б відлити з чавуну таке ж колесо. Не знаю, чи знайшов він такий завод… Отак відбувалася «модернізація» шахти!

Як робили «план»

Кілька разів проживав я в Москві разом з «товкачами». Один із них мав завдання «дістати» труби. В кімнаті був телефон, і я чув розмови сусіда з начальством. Схема «діставання» була така: московські заводи мали «план», до якого з року в рік входили нікому не потрібні деталі, наприклад, якісь шестерні, вали і т.п. «Товкачеві» завод міг продати труби, але разом з різним непотребом на таку ж суму. Бідний чоловік домовлявся зі своїм начальством, на яку суму розраховувати…

Отака виробнича кооперація між заводами!

Не та марка

Маючи гроші за виконання господарчо-договірної наукової теми, ми замовили так звані двохкоординатні самописці — прилади, які можуть на спе-ціальному папері рисувати експериментально отриману залежність однієї фізичної величини від іншої. Переказали гроші… Приходять нам самописці: їх чутливість у сто разів гірша, ніж у замовлених! Переплутали (випадково?) марку… А повернути прилади неможливо: система постачання — багатоступенева. Пролежали в нас ці прилади кілька років, а потім їх списали в металобрухт.

Хто винен?

Купили ми рубіновий лазер виробництва єреванського заводу. Гроші заплатили, а приладу нема і нема… Зв’язуємося з виробником — відправили залізницею… Через кілька місяців отримуємо повідомлення, що вантаж… на станції Усатове. Забираємо прилад — в його системі управління виявився несправним дефіцитний електронний елемент (потужний тиристор), а сам лазер встиг побувати в Сибіру… Термін для будь-яких претензій уже минув… Хто винен?.. З часом «роздобули» тиристор і відремонтували прилад.

Так що бачили ми різне в «Союзі»… Але бували й приємні несподіванки.

Олександр ПТАЩЕНКО,
доктор фізико-математичних наук,
професор.

Переглядів: 139
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 25 грн.
  • на 3 місяці — 75 грн.
  • на 6 місяців — 150 грн.
  • на 12 місяців — 300 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua