РубрикиБез рубрики

Лібертаріанський конструктивізм

Завжди був поборником братніх стосунків України та Росії. Воно й зрозуміло: батьки — російські філологи, виростав я серед творів Пушкіна, Лермонтова, Некрасова... Серед картин Шишкіна, Сєрова, Полєнова, Cурикова, Васнецова... Українську вивчив уже в школі — відтоді світ Шевченка також став мені близьким та безмежно рідним.

Події 2014 року багато що змінили в Україні. Мільйони людей уже готові відгородитися від північного сусіда глибоким ровом «з крокодилами». Але ж скільки всього дорогого й цінного залишилося східніше хутора Михайлівського! І цвіту нашого, і культурницького сліду.

Пам’ятаю мешканця Куйбишева з прізвищем Тягнирядно, який розмовляв непоганою українською. Його діди-прадіди із Жовтого Клину (Саратовщина); родаки вперто зберігали мову в місцях компактного проживання. У Ростовській області у 1980-і було ще багато україномовних у сільській місцевості. Пригадую, як одна бабуся, почувши мою мову, радісно запитала: «Синку, то ти з України? З Воронєжа?». Поділилася своїми переживаннями, що мешканці Ростовщини після армії зросійщуються, а воронезькі — ні. Нам смішно, а для неї цей край був чимось на зразок слобожанської Галичини... Видно, мала на увазі компактні українські поселення.

У 1989 році я зустрічався з фанатом української культури з Алтаю. Нащадок переселенців «наводив мости» з Україною, сподівався на відродження українства в рідному краї. Під час горбачовської перебудови розпочалося відродження кубанського козацтва. Влітку-восени 1991-го на колишній території Кубанської Народної Республіки було проголошено кілька козацьких республік: Армавірська, Зеленчуцько-Урупська та Баталпашинська... З них фактичну владу мала тільки Зеленчуцько-Урупська, яка проіснувала півроку. Люди спочатку повірили, що нарешті прийшла свобода, причому назавжди, але російська держава до проявів свободи поставилася традиційно. Заборонила.

І все ж, якщо зібрати докупи все українське, що залишилося на сьомій частині земної суші, ще одна Україна вийшла б! Тому «рів з крокодилами» це дещо категорично і занадто радикально. Мрію про нормалізацію стосунків. Звісно, це станеться лише після відновлення територіальної цілісності моєї Країни. Ніяк не раніше!

А щоб дружба була міцнішою і вже на віки, багато чого повинно змінитися в самій Росії. Скажі-мо, децентралізація. Реалізація програми порятунку народів, які потерпіли від асиміляції та лінгвоциду. А це практично всі етноси Росії. Якщо за якутське золото відроджуватиметься мова удмуртів, марійців та ерзян, то така багатонаціональна і шляхетна Росія буде досить симпатичною. Якщо в Якутську стоятиме пам’ятник науковцеві Альберту Разіну, який поклав на вівтар свободи своє життя, запалавши живим смолоскипом на знак протесту проти знищення удмуртської мови — надійніше почуватимуться і самі якути. У шкільних програмах Федерації повинні з’явитися вірші російських поетів-антифашистів, таких, як незламний Олександр Бившев з Орловської області. В російських підручниках з історії мають бути названі імена убивць кримського татарина Решата Аметова і тих, хто розпочав криваву війну на Донбасі, збив «Боїнг», створював концтабір «Ізоляція»... Покаяння і ще раз покаяння! Це найкращий фундамент для дружби.

Якщо це станеться, то зміняться політичні розклади і в самій Україні. А якщо Росія категорично не мінятиметься, то це буде їхній вибір, а не наш. Тоді вже й про рів «з крокодилами» можна згадати. Нам, лібертаріанцям, «своє робить» — головне, щоб свобода була захищена.

Є й інший погляд на лібертаріанство. Я б сказав — трохи збочений. На одній з передач, присвяченій обговоренню мовного закону, відбулася дискусія Андрія Іллєнка та лідера Лібертаріанської партії Геннадія Балашова. Останній емоційно скаржився: «Я, как либертарианец, выступаю за права человека. А мои фундаментальные права нарушаются. Я могу открыть «Русское радио» на русском языке? Чтобы без ограничений? Нет. Я могу открыть канал на телевидении, чтобы там был только русский язык? Не могу. Мои права ущемлены!».

Дивна позиція. У нас не те що одна людина, але й уся держава не має фінансових можливостей відродити не такі вже й тиражні «Кримську світлицю» і «Донеччину», газети втрачених територій. Це нормально? А він — про «Русское радио»...

Ні, в чомусь з Балашовим ми таки близькі. Ось я, наприклад, теж категорично проти нав’язування української мови. Але ще більше я проти її заборони! Відмініть цю негласну заборону (як лібертаріанець прошу!) — й автоматичне зникне потреба утискати росіян. Все буде природно і дуже гармонійно. Є ж конкретні цифри, на які варто орієнтуватися. Це відсоток україномовних та двомовних у тому чи іншому місті. Скажімо, в Херсоні таких родин 36% (11% україномовних і 25% двомовних), у Дніпрі разом набирається 40%, Чернігові — 56%, Сумах — 67%, Києві — 69%... На вулицях ви стільки почуєте? Ні. Тож треба якомога швидше вийти на ці показники, а далі можна й закруглятися. Щоб усім було добре. І український сегмент є, і російська мова «живее всех живих». Компромісно, конструктивно, без примусу. А далі братися за економіку, екологію, боротися з корупцією... І не треба боятися, що російськомовний сегмент суспільства становитиме якусь загрозу для України. Більшу загрозу становлять злодії та байдужі.

До речі, на згаданій мною передачі прозвучали аргументи російськомовної луганчанки: «У нас работает канал «Наш». Там сидят эти мураевы, бондаренки... Вы на них подайте в суд! А то люди будут после работы включать эту Бондаренко, эту Лукаш...». Луганчанка деталізує, чому саме критично ставиться до мовного закону: «Вы начинаете преследовать каких-то кассирш, каких-то официантов, в то время, как вдохновители сидят спокойно в комфортных студиях и гадят так, как не снилось скабеевым и соловьевым...».

Небайдужа східнячка дуже гарно все пояснила. Справді, починати треба з практикуючих неонацистів, а не з касирок та офіціантів. Відморожених проросійських нациків — на нари! А з народом системно працювати. Ми не Росія, гармонійне поєднання мов у нас цілком можливе! Єдине, чого робити не можна — це миритися з безкарною діяльністю пропутінських екстремістів. Тут уже будь-яка лібертаріанська душа протестуватиме.

Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 141
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 25 грн.
  • на 3 місяці — 75 грн.
  • на 6 місяців — 150 грн.
  • на 12 місяців — 300 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua