РубрикиБез рубрики

Народження поезії

(За циклом Лесі Українки «Подорож до моря»)

Літнього дня 1888 р. Леся Українка їхала поїздом на південь. Вперше вона вирушала в таку далеку подорож. Досі, крім зв’язаних з дитинством і раннім «отроцтвом» Новограда-Волинського і Луцька, вона бувала в Києві та в Гадячі на Полтавщині, а це відправлялась за порадою лікарів аж до Чорного моря, в портове і курортне місто Одесу.

Поїзд мчав від станції до станції, повільно набирав швидкість і так само повільно, сопучи і чмихаючи, зупинявся, ніби перепочивав від неймовірного напруження. Все далі і далі лишалась рідна сторона, мила Волинь з її чудесними, до болю дорогими гаями і левадами, річками і селами, нивами і лісами. Вагонні колеса все вистукують на стиках рейок якусь мелодію і ніби підказують підпорядкувати плин думок у віршові рядки. А й справді, чи не спробувати передати думки й почуття словами, що так і просяться на папір...

Прощай, Волинь!
прощай, рідний куточок!
Мене від тебе доленька жене.
Немов од дерева
одірваний листочок...
І мчить залізний
велетень мене.

В пам’яті оживали картини рідних місць, знайомих з дитинства: соснові бори, левади, береги рідної Случі... І про все хотілось написати так, щоб воно ожило, промовляло, озивалось в словах.

Леся линула думкою то в рідну домівку, то у ті, ще не бачені південні краї. А у вікні вагона пропливали безперервною стрічкою пейзажі Поділля. Під перестук коліс думки легко якось стелились словами, що вкладались в ритміку, в мелодику вірша:

Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!
        
Онде балочка весела,
В ній хороші, красні села,
Там хати садками вкриті,
Срібним маревом повиті,
Розмовляють з вітром в полі.

Перечитала і замислилась. Щось тут муляло, не вдовольняло її, а що саме — не знає. Либонь, оцей образ тополь, такий близький до Шевченкового:

Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.

Треба б замінити. Ну, та нехай, потім, можливо.

Насувається літній вечір. Пасажири влаштовуються на спочинок. Пора і їй подумати про сон, а в дорозі ж так заколисує. Що то їй присниться-привидиться? Може, та загадкова Одеса? А може, море? Яке то воно? Досі бачила лише на картинах...

На другий день Леся встала рано, як тільки зійшло сонце. У вікна, скільки оком сягнеш, розкинулись розлогі степи, подекуди перерізані балками, в яких біліють селянські хатини. Інші картини постають перед очима: рожевим світлом паленіє степ без кінця-краю, зрідка по ньому розкидані вітряки, височіють могили — мовчазні свідки минувшини. І нарешті — Одеса!

Великеє місто.
Будинки високі,
Людей тих — без ліку!
Веселую чутно музику.
Розходяться людськії лави
широкі,
Скрізь видно ту юрбу велику.

Лесю привітно зустріли в родині доброго батькового приятеля по Києву — Михайла Федоровича Комарова, який недавно переїхав до Одеси на посаду нотаріуса. Сім’я Комарових була велика. Леся особливо близько зійшлась зі своєю ровесницею Маргаритою. Вони разом прогулювались широкими вулицями міста, прямували до Миколаївського бульвару, звідки споглядали порт, морську затоку або сідали на конку і їхали в Ланжерон. Там Леся любила сходити аж до самого берега і подовгу давилась на морський прибій або йшли з подругою до залишків стіни колишньої фортеці в Олександрів-ському парку, звідки відкривався широкий простір моря.

Ох, оте море! Воно вабило до себе величчю, могутністю і свободою. Хотілось полинути аж ген за обрій, де фантазія малювала щось незбагненно величне і прекрасне...

Час минав швидко. Незабаром уже й додому збиратись, у рідне Колодяжне. Дивне якесь почуття охоплювало Лесю: тужила за домівкою, за рідними, хотілося швидше повернутись туди і жаль було розставатись з Одесою, з новими друзями, з морем.

Якось, переглядаючи місцеві газети, Леся звернула увагу на невеличку об’яву, що силуетом пароплава виділялась серед маси інших, по-різному обрамлених, різними шрифтами на-друкованих, які заповняли

цілу сторінку: «Одесса — Аккерман. Пароход «Тургенев» совершает рейсы между Одессой и Аккерманом и обратно, ежедневно, кроме понедельников, выходя из Одессы / Военный мол / в 8 ч. утра, а из Аккермана в 2 ч. дня или по окончании грузовых операций. Цены местам: І кл. — 1 р. 25 к., ІІ кл. — 1 р. и ІІІ кл. — 60 к. без права входа на верх. площ.».

А що, якби поїхати до того Аккермана пароплавом? Це ж прекрасна прогулянка на прощання. Пропозицію підтримала мати Лесі — Олена Пчілка, що приїхала за дочкою. Та й Комаровим ще не довелося там побувати, хоча Михайло Федорович збирався оглянути старовинну турецьку фортецю. Отож вирішили найближчої неділі побувати в Аккермані.

І ось нарешті довгождана неділя. Веселою юрбою направились вони вранці до Військового молу, сіли на пароплав «Тургенев» і незабаром, оминувши Воронцовський маяк, опинились у відкритому морі. Леся стояла з того боку пароплава, з якого відкривалась морська далечінь. Все для неї було незвичним: і химерна гра морських хвиль, срібляста переливчаста стяга, що йшла від сходу і вигравала в сонячному промінні, і блакитно-перлистий широкий слід, що залишався позаду корабля, вільнії морськії хвилі, що ніби витанцьовували в морському безмежжі... Леся в думці зазд-рила вільній і могутній морській стихії:

В морі хвиля за хвилею рине,
Море наче здіймається вгору,
А склепіння небеснеє синє
Край свій ясний купає у морю.
                           
Світло там простяглося
від сходу, —
Очі вабить стяга та іскриста;
Корабель наш розрізує воду —
І дорога блакитно-перлиста
                           
Зостається широка за нами,
Геть далеко розкочує хвилі,
Що сердито
трясуть гребенями,
Наче гривами огирі білі. <…>
                           
Море, море!
Без краю просторе,
Руху повне і разом спокою!

Аж ось і Аккерман. Ще здалеку виднілись високі муровані стіни стародавньої фортеці. Вони справляли гнітюче враження. Пізніше в листі до брата Михайла Леся так описала фортецю: «Ох уже страшна будова, нехай їй цур! Високі мури та товсті, грубі, що аж хати в їх видовбані, мов келійки, башти круглі, тяжкої архітектури, в баштах льохи та темниці з гратами залізними (певно, колись там козаки наші сиділи), тепер там дике зілля та квітки ростуть, мама казала: «Десь ото з наших козаків все повиростало». Ми вирвали дві квітки на спомин та й подались швидше до парохода, геть з тієї кріпості...». Лесі ще хотілося довше постояти на валу та помилуватися гарним краєвидом на Дністровський лиман, але треба було поспішати за всім товариством.

Зворотній рейс був ще чарівнішим. «Ну, та й море ж було у той день! Певне вже так задля нас вигладилось та причепурилось: синє-синє, з білими гребнями, з рожевими одблисками, з темно-зеленими тінями, з золотими іскрами при заході сонця, — писала Леся у тому ж листі до брата Михайла. — Я все стояла з того боку парохода, де не видно берега, не хотілось мені його бачити, хотіла я бачить море в цілім просторі його, у всій красі його, а земля заважала б цьому». Ці враження втілилися тоді ж у такі рядки:

Вже сонечко в море сіда;
У тихому морі темніє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит, зеленіє.
                       
На хвилях зелених тремтять
Червонії іскри блискучі
І ясним огнем миготять,
Мов блискавка з темної тучі.
                       
А де корабель ваш пробіг,
Дорога там довга й широка
Біліє, як мармур, як сніг,
І ледве примітно для ока
Рожевіє пінистий край;
То іскра заблисне, то згасне…
Ось промінь остатній!
Прощай,
Веселеє сонечко ясне!

Коли «Тургенев» підходив до Одеси, в порту і в місті світились незліченні вогні. Стомлена від подорожі, але щаслива від зливи вражень повернулась Леся з матір’ю і родиною М.Ф. Комарова до їхньої квартири. А в голові все вирували, просились у вірші бачені картини, морські й аккерманські пейзажі. Дещо вона записала в дорозі, а ще хотілось під свіжим враженням дописати тепер, зараз же. І на папір лягали рядки про вечірні вогні в місті, про порт, море, рядки прощання з морськими хвилями:

Огні незліченні,
Мов стрічки огненні,
До моря спускаються з міста,
А в пристані грає
Огнями сіяє
Корабликів зграя барвиста.
        
За час, за годину
Тебе я покину,
Величнеє море таємне!
І знов мене прийме,
Огорне, обійме
Щоденщина й лихо наземне.
        
І в рідному краю
Не раз спогадаю
Часини сі любі та милі!
Прощай, синє море,
Безкрає, просторе, —
Ви, гордії, вільнії хвилі!

Пізніше, коли задум було завершено, Леся об’єднала дев’ять віршів у цикл, назвавши його «Подорож до моря (посвята сім’ї Михайла Ф. Комарова)». Так перші відвідини Одеси та морська прогулянка знайшли поетичне втілення в ранній творчості геніальної Лесі Українки.

Панас ДАНИЛКО,
кандидат
філологічних наук.

Від редакції. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри інформаційної діяльності та медіакомунікацій Одеського національного полі-технічного університету Марія Якубовська звернулася до редакції з проханням-пропозицією надрукувати на сторінках «ЧН» етюд, написаний її дідусем — світлої пам’яті кандидатом філологічних наук, доцентом Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Панасом Юхимовичем Данилком. Пані Марія слушно зауважила: «…шкода, якщо пропаде така гарна його праця».

З приємністю відгукуємося на цю пропозицію, вшановуючи пам’ять і самого автора, і героїні його оповіді, чий 150-літній юві-лей святкуватимемо 25 лютого.

Переглядів: 506
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 25 грн.
  • на 3 місяці — 75 грн.
  • на 6 місяців — 150 грн.
  • на 12 місяців — 300 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua