РубрикиБез рубрики

З когорти обраних

Вечір пам’яті Степана Химочки

Під час різдвяно-новорічних свят в Одеському будинку-музеї ім. М.К. Реріха відбувся вечір пам’яті художника Степана Івановича Химочки, який народився 25 груд-ня, на католицьке Різдво, 1937-го, а 27 березня 2021-го буде річниця його смерті.

До цієї події співробітники будинку-музею підготували камерну ретроспективну виставку митця із музейного фонду, а це 18 пейзажних творів — дарунки автора на різних етапах їхньої плідної та взаємовигідної співпраці.

Своїми спогадами про Степана Івановича поділилися директорка Будинку-музею ім. М.К. Реріха Олена Петренко й автор цих рядків. Виступи підсилював візуальний відеоряд творів художника та фотографії з його сімейного архіву. Завдяки відеозапису ця подія буде представлена в Ютуб як для ширшого кола шанувальників творчості Химочки, так і для тих, хто постійно перебуває в орбіті діяльності музею.

Основний акцент у своєму розлогому виступі Олена Григорівна зробила на біографії митця, його родинному оточенні, традиціях, що культивувалися у сім’ї й вирішально вплинули на становлення майбутньо-го художника. Теплим словом згадала батька Степана, Івана Івановича, його діда, Івана Савича, — відомих у Бессарабії просвітян. Достатньо нагадати таку знакову подію, як зустріч Івана Савича Химочки з відомою українською письменницею-феміністкою Ольгою Кобилянською у 1927 році під час з’їзду жінок-літераторок на теренах Бессарабії. Олена Петренко, яка досить тісно спілкувалася зі Степаном Химочкою (бувала навіть у його майстерні в підмосковних Химках), нагадала не відомий загалу факт порятунку сім’єю Химочків під час Другої світової війни однієї єврейської родини, нащадки якої нині благополучно проживають в Італії. Найпершу роль у цьому акті мужності й милосердя відіграла Степанова мати — тиха, небагатослівна і лагідна жінка, добрий янгол-охоронець їхнього домашнього осередку.

Зазначимо, що це не перша виставка С.І. Химочки у стінах Будинку-музею ім. М.К. Реріха, але, як це не сумно усвідомлювати, перша посмертна, що спонукає на відстані нехай і нетривалого часу замислитися над тим, ким він був для нас, у чому полягає його феномен як художника і яке значення має його щира творчість для теперішніх та прийдешніх поколінь. Організатори не претендували на вичерпні відповіді на ці питання, керуючись передусім порухами серця, бажанням засвідчити свої шану і любов до людини й мистця, піднести свій голос на захист пам’яті про нього.

Симптоматично, що саме на цьому одеському майданчику, пов’язаному в інтернаціональному просторі невидимими нитками з іншими подібними установами, вперше після відходу художника відбулося публічне обговорення його творчості. Існує опосередкований зв’язок родини Химочків з М.К. Реріхом, адже його дід, Іван Савич, миргородський іконописець, разом з Миколою Костянтиновичем створював мозаїки для храму Покрови Богородиці під Білою Церквою (арх. В.О. Покровський, П.Д. Благовещенський), і їхні імена викарбувані на вертикалі хреста цього храму. Степан Іванович пишався своїм пращуром і пішов його стопами.

Химочка — перш за все, емпірично-споглядальний художник-реаліст, що обожнює Божий світ і думає про присутність та структурну довершеність його світобудови. Мистецтво для нього є своєрідного релігією. Як представники авангардних напрямків у мистецтві часом агресивно нападали на реалізм, так і він — Дон Кіхот від реалізму — спрямовував свій гнів на авангардизм і доведену його апологетами до абсурдності сутність мистецтва. «Квадрат» Малевича для Химочки — лише крайній вияв суб’єктивізму. Абстрагування визнавав хіба що як етап у пошуку виразності композиційного і колористичного рішень майбутньої картини. Це вкотре підтверджує думку, що мистецтво розвивається на антитезі — законі «заперечення заперечення».

«Для мене найважливіше — духовне проникнення в природу і злиття з нею, — заявляв митець. — Виступаю проти «Ego», еклектичного, дріб’язкового по суті. Не потрібно розумового втручання людини в Єство. Не потрібно порушувати Природу, її цикли... Хоч іншим мій ідеа-лізм чужий, але хотів би, щоб світ ішов цим шляхом, до чого докладаю свої помисли, творчість, відкриваючи таємниці безкінечної розмаїтості світла... Аби знайти мотив, мені не потрібно далеко йти. Ось тут, візьміть вірно ці три співвідношення кольорів, і у вас готова картина!».

Всі, хто виступав на пам’ятному вечорі, акцентували увагу на тому, що цей зовні простакуватий чоловік був людиною глибокою, з філософським складом розуму, допитливою й обізнаною, і підпадав під визначення універсальної особистості: його цікавили семантика та етимологія слова, закони оптики, заломлення (дисперсії) світла; він обожнював класичну музику, у юності сам музикував на акордеоні. Це захоплення помітне у сюжетах («Акордеоніст») і назвах робіт (серія «Зимова симфонія»). «Зимова симфонія» і на той же мотив «Світанок» створені, ймовірно, у якусь із безсонних ночей, які тримали часом Степана Івановича у своєму полоні. Твори, написані «за один присід», дивовижні за тональністю, вишуканою оркестровкою кольору, тонким сприйняттям зміни станів природи. Нічні пейзажі пронизані світлом нічного зоряного неба, місяця з його переливами променів на інеї дерев, дахах будинків. Тут і рефлекси неба, тьмяне світіння віддалених ліхтарів та плазма освітлених вікон. Це своєрід-на ода світлу. Нічні пейзажі — таємничі, і після них, мабуть, хочеться прямо глянути на сонце (як колись Ван Гог), передати його горіння. Як слушно зазначила пані Петренко, Химочка — з числа сонцепоклонників.

В одному з інтерв’ю Степан Іванович так сформулював власне кредо: «Можна просто декоративно передавати побачене, а можна прагнути до світла. Коли подібні удачі траплялися, то я називаю їх осяянням... Впевнений, коли щось писати, то лише проникливо, так, щоб це зачіпало за живе».

Свої відкриття художник довіряв «чорній скриньці» — щоденнику, з яким мені пощастило ознайомитися. «…Задумався, як сформулювати звуки музики, які йдуть теж з давніх-давен від стуку, сигналу… до класики, — розмірковував він. — Носиш її у собі, поки не перевариш — чи то Рахманінов, чи Бетховен, чи Ліст. [У кожного] свій стиль і характер, а форма тверда, як у каменю: кристалах, коштовних, і звичайних, простих, як земля. Попавши в інститут до музею Вернадського [у Москві], надивився див землі, вражений тайною…Та це ж музика землі віків, зафіксована навічно у земних матеріалах!..» (1.04.2012).

Головний меседж промовців: Степан Химочка був українським художником. Мешкаючи у Підмосков’ї, він жив Україною, читав твори Тараса Шевченка, Ліни Костенко, прагнув спілкування, якого не знаходив, навіть попри те, що в Москві живуть двоє з трьох його дітей. Це трагічна ситуація.

«Я сьогодні паралізований, — розпачливо зізнавався він у щоденнику. — Пішов на базар у Химках, щось брав із продуктів. Звернувся до жінки, років за 50. Акцент, думаю, «наша», і вкинув своє слово, щоб узнала (дородна, мабуть, за молодих літ була красунею). «Я із Ростова. Знаєм вас, западенців (мало не сказала «бандерів»)…». Страшно, що зроблено з історією, як перекривили гідність, характер. Мені важко це описати словами, це біль. Як поляки впізнають одне одного, євреї, вихідці з Азії, а тут — «одцурається брат брата, і дитини мати…» (7.04.2012).

Згадую ще один прикметний випадок, про який мені розповів Степан Іванович і який характеризує його умонастрої в останні роки життя. Це було вже у період російської агресії проти України. Потрапив якось він у коло московської інтелігенції, переважно художників. Вийшли на балкон. У цей момент досить низько над містом з ревом пронеслися військові літаки. «Смотрите, ми непобедимы!» — в якомусь екстазі вигукнув один із колег. На ранимого Химочку це справило гнітюче враження. Мілітаризм свідомості викликав у нього огиду. Згадалося його монументальне полотно «Роздуми»: на першому плані у центрі, накинувши монаршу мантію на кольчугу, войовничо сурмить у ріг імперський «монстр вій-ни». Він намагається заглушити піс-ню бандуриста, що у центрі ком-

позиції на дальньому плані, а довкола — мученики сумління, каторжани чи позачасові співвітчизники…

Через обставини, перебуваючи між двома полярними світами, у трикутнику Москва-Київ-Одеса, Химочка відчував роздвоєність — «свій серед чужих, чужий серед своїх». Прихильники таланту живописця були скрізь, однак належного офіційного визнання він так і не отримав — ні в Росії, ні на Батьківщині. У 2012 році Петербурзька академія мистецтв присвоїла йому звання «Достойному», а напередодні 80-річчя митця висунули на здобуття звання «Заслужений художник Росії», але «Достойний» не був удостоєний цієї честі. У нашій ненці-Україні художника, чиє мистецтво національне за духом і традицією, навіть не номінували на отримання звання «Заслужений художник України». Може, це й на краще, бо, якби там чи там сталося по-дібне «непорозуміння», то це лише ускладнило б перебування митця в одній із країн.

Степан Химочка не був художником-чиновником, не був представником богеми, він — швидше, художник-місіонер, до того ж людина непрактична, в якої маятник самооцінки гойдався в діапазоні від невпевненості у собі до спалахів самозвеличення.

Найважче отримати визнання у товаришів по цеху, адже ревнощі чи заздрість колег часом встановлюють непереборний психологічний бар’єр. Зрештою, запитаймо себе: а чи потрібні у посттоталітарному суспільстві подібні звання? Чи це не рудимент минулого? Улюблені митці С. Химочки — В. Ван-Гог, А. Куїнджі, С. Жуковський, В. Кричевський, Є. Столиця, Г. Головков, В. Пурвіт, М. Жук, В. Бялиницький-Бируля — не мали звань, хіба що із названих Жуковський і наш земляк Столиця були академіками.

У художника, перш за все, має бути своє гучне ім’я, його неповторне, осяяне іскрою Божою мистецтво — і за цим критерієм насамперед про нього судитимуть, впізнаватимуть і шануватимуть. Ще при народженні Всевишній поцілував Степана Химочку в чоло, і тепер уже з його картин прояснений і торжествуючий Дажбог дивиться на землю з висоти…

Володимир КУДЛАЧ.

Переглядів: 660
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 25 грн.
  • на 3 місяці — 75 грн.
  • на 6 місяців — 150 грн.
  • на 12 місяців — 300 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua