РубрикиРакурс

Свято суверенітету

16 липня народ України відсвяткував ювілей — тридцятиріччя відновлення державного суверенітету. Це свято для нашої країни не менш важливе, ніж День Незалежності. З дня прийняття Декларації про державний суверенітет Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки ХІІ скликання розпочався незворотний процес розпаду Радянського Союзу. Процес був ініційований і затверджений вищим законодавчим органом нашої країни — країни-засновниці і рівноправного члена Організації Об’єднаних Націй.

З волі народу

На всіх етапах утвердження державної незалежності влада посилалася на волю українського народу, виражену в декларації. Проголошення Акта про незалежність 21 серпня, рішення про проведення референдуму 1 грудня 1991 року — все це спиралося на Декларацію про державний суверенітет, випливало з її духу і букви. І становило єдиний корпус документів легалізації нової держави.

Україна була не першою, а другою союзною республікою, яка ухвалила Декларацію про державний суверенітет. 12 липня 1990-го подібний документ прийняла Верховна Рада РРФСР. Але метою їхнього документа було не будівництво нової держави, а так звана конституційна реформа, грубо кажучи, перерозподіл владних повноважень між Єльциним і Горбачовим.

Однак приклад РРФСР став заразливим. Почався «парад суверенітетів» союзних республік. Його не міг зупинити ні «путч» 19 серпня 1991 року, ні Єльцин, котрий переміг змовників. Радянський Союз перестав існувати задовго до підписання Біловезьких угод та Алма-Атинської декларації у грудні 1991-го. А всі спроби реанімувати його у вигляді СНД та економічних або військових союзів закінчувалися плачевно.

Так буде і надалі. Зграї чекістів на чолі з Путіним не вдасться виправити те, що вони називають «геополітичною катастрофою». А повернути хід історії назад не вдасться ні за допомогою ресурсів, вичавлених з пограбованих колоній, ні за допомогою пропаганди, ні за допомогою війни, яку пережила Югославія після її розпаду.

Російські ресурси у зв’язку з пандемією коронавірусу тануть на очах. Пропаганда, на яку Кремль по всьому світу витрачає шалені гроші, не дає необхі-дних результатів, воєнне вторгнення задля «возврата исконно русских земель» загрожує втратами, порівнянними з втратами у Другій світовій війні. Як би надалі не розвивалися події, можна сміливо сказати: стратегічно партію на світовій шахівниці Росія вже програла.

Зусилля зі створення плацдармів для відновлення СРСР в Придністров’ї, в Абхазії, Південній Осетії, на Донбасі і в Криму не виправдають витрачених коштів. Війни в Сирії та Лівії, а також підтримка тоталітарних режимів по всьому глобусу призведуть до ослаблення, а можливо, і до розпаду найбільшого осколка радянської імперії.

Розпад цей, можна сказати, вже почався. Хабаровський край, включаючи адміністрацію, силові структури і населення, фактично вийшов з-під контролю Кремля. Там майже тиждень тривають несанкціоновані демонстрації. Чечня і Північний Кавказ давно живуть за своїми законами, стягуючи регулярну данину з Москви, як за часів Золотої Орди. А в російській «глибинці» животіють у злиднях, п’ють і крадуть, як пили і крали при Романових і під час радянської влади.

Якоюсь мірою подальшому розпаду імперії могли б запобігти суворе дотримання і справедливе застосування законів. Але цим Росія ніколи не відзначалася. Там завжди робили наголос на посиленні репресій, на обмеженні громадянських прав і свобод. Однак жорстокість поліцейської держави, безглузда конституція, прийнята з порушеннями процедур, не упові-льнюють, а прискорюють руйнівні процеси.

На місці прихованих і відкритих недоброзичливців путінського режиму я б, звичайно, остерігся висловлювати радість щодо занепаду грізної держави. Володар ядерної валізки та його оточення, якщо вирішать, що ґрунт остаточно йде у них з-під ніг, можуть зважитися на будь-яку, навіть таку, що завдасть їм шкоди, авантюру. Причому, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, що безпосередньо стосується України.

Небезпечна реінтеграція

Агресію Росії щодо України і раніше не можна було назвати війною в традиційному розумінні цього слова. Війни завжди закінчуються. А ця історія, підозрюю, не закінчиться ні в найближчому, ні у віддаленому майбутньому. Вона триває так довго, що перетворилася на постійний фактор існування нашої країни. У гангрену, що загрожує зараженням усього державного організму. І якщо не вжити термінових дій, організм загине.

Заяви українських чиновників, що ось-ось ми повернемо контроль над окремими районами Донецької та Луганської областей, а потім змусимо Росію повернути Україні Крим, останнім часом звучать як знущання над здоровим глуздом. Якщо припустити, що це трапиться, звичайно, восторжествує міжнародне право, грубо порушене загарбниками. Але чи виграє від такого торжества Україна? Чи не стане для нас свято суверенітету гіршим за капітуляцію?

Разом з колишніми окупованими та анексованими територіями ми повернемо кілька мільйонів громадян, вороже налаштованих до України. Частина цих громадян, до того ж, збереже російські паспорти. Частина біженців повернеться на Донбас з Росії. Тобто підстави для втручання в наші внутрішні справи з боку «братньої держави» збережуться і навіть посиляться.

«Повернуті» громадяни стануть повноправними виборцями і миттєво змінять розклад полі-тичних сил в Україні на користь і так сильних проросійських партій. Такі побоювання багато років поспіль зупиняють владу Молдови від відновлення суверенітету над бунтівними територіями і від рішучих кроків щодо реінтеграції Придністров’я.

Що ж в такому випадку робити? На перший погляд, оптимальним рішенням було б «заморозити» політичну і воєнну ситуацію за прикладом Молдови і зосередитися на розвитку економічних відносин. Але виникає питання: з ким? З терористами, які захопили власність українських підприємств і громадян на Донбасі? З російськими маріонетками, що знищують анексований півострів? Із «зеленими чоловічками», які перетворили Крим на суцільну воєнну базу?

Чіткої відповіді на подібні запитання поки що не існує. Одне можна сказати: суверенітет у сучасному світі забезпечують не декларації, а готовність захищати свої інтереси. Настільки довго, наскільки це буде потрібно.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

Переглядів: 107
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua