РубрикиБез рубрики

Бойові дороги Івана Білоуса

Іван Миколайович Білоус рано подорослішав. Раптова смерть батька, простого селянина Миколи Олексійовича, змусила хлопця обмежити шкільну науку чотирма класами і піти працювати різноробочим у місцевий колгосп. Необхідно було допомагати матері, Агафії Григорівні, яка бавила двох маленьких доньок. Невдовзі тямущого підлітка призначили причепником у тракторну бригаду, де він прикипів душею до техніки.

Заповітній мрії стати трактористом завадили війна та окупація рідного села Пилипівки німецько-румунськими військами. Довелося Іванові пересісти на гужовий транспорт і працювати в полі. Частенько його разом з однолітками та дорослими чоловіками поліцаї направляли на залізничну станцію Любашівка перевозити зерно й розвантажувати вагони. Якось хлопчину змусили тагяти важкі колоди. Знесилений від недоїдання, не зміг підняти великий брус і вхопився за меншу деревину. Вартовий-румун, звинувативши його у саботажі, так гепнув в обличчя кулаком, що мало не скинув з вагона. Діставалося і від місцевих поліцаїв. За відмову старості відвезти на підводі румуна в Агафіївку, бо не мав взуття, отримав прикладом гвинтівки у груди — аж під стіл залетів. Стримавши накипілу лють, молодий їздовий обмотав ганчір’ям латані-перелатані чоботи — на дворі лютувала зима — і під страхом смерті скорився. Вошиві вояки хоч і були призвані на війну з румунської босоти і «брали» у хатах усе, що погано лежало, накази виконували чітко. Могли і застрелити за непокору.

Навесні 1944-го вісімнадцятирічний Іван Білоус насмішкувато проводжав валки обідраних і заляпаних весняною багнюкою окупантів, а 1 квітня радо зустрічав червоноармійців.

Невдовзі військовозобов’язаних слідом за наступаючими військами направили у Ширяєве на мобілізаційний пункт. Разом з Іваном місили дорожнє багно, місцями продираючись через розбиту і покинуту ворожу техніку, Григорій Токар, Гилко Білоус, Петро Гладченко зі старшим сином, Демид Кризель та інші селяни. Новобранців розмістили у старій конюшні. Іван, переночувавши на холодній підлозі, вранці не зміг піднятися через високу температуру. Санітари відвели його на постій до якоїсь старенької і дали направлення до військового шпиталю, у Любашівці. Оговтавшись, юнак вирішив повернутися додому, де його відшукала повістка з військового польового комісаріату. Команда мобілі-зованих помарширувала на збірний пункт у райцентр Валегоцулове (нині с. Долинське Ананьївського району).

Рядового Білоуса, ще в домашній одежині, розподілили в роту кулеметників для поповнення 173-го гвардійського стрілецького полку 58-ї гвардійської дивізії Першого Українського фронту. Курс молодого бійця разом з товаришами проходив на якомусь узліссі під Румунією, дбайливо вивчав матчастину станкового кулемета «Максим». На одному із занять солдат, продемонструвавши прекрасне знання зброї, був відзначений командиром роти і скерований на курси молодших командирів.

Через місяць, у липні 1944-го, з личками молодшого сержанта на погонах разом з полком прямував на західний фронт, де розпочалася Львівсько-Сандомирська операція. Своє перше бойове хрещення командир відділення Іван Білоус отримав у Польщі. Його полк, підпорядкований 5-й армії, захопивши Сандомирський плацдарм на Віслі, вів кровопролитні бої за його розширення. Особливо гаряче було в серпні, коли фашисти перейшли у контратаку, щоб захопити місто Баранув.

За мужність і героїзм, виявлені в цих боях, Іван Білоус удостоївся медалі «За відвагу».

Назавжди в пам’яті ветерана закарбувалися форсування річок Ніда та Одер, звільнення міста Ченстохова, тривалі бої на одерському плацдармі біля міста Олау, оточення ворога у Бреслау (ця твердиня німців капітулювала лише 6 травня).

В одному з рейдів зі знищення дрібних груп ворога Іван Білоус зі своїм відділенням нарвався на засі-дку. З території розбитого цегельного заводу німці обстріляли воїнів з гармати, і командир отримав осколочне поранення в праву ногу та обличчя. Після лікування у медсанбаті знову повернувся у стрій.

Наприкінці лютого вимотану в боях 58-у дивізію перекинули в район Гродкау. А вже у квітні з новими силами бійці зайняли рубежі на річці Нейсе, вибили ворога з міст Вайвассер і Шпремберг та вийшли до ріки Шпрея...

Уранці 8 травня 1945-го Іван Білоус дізнався про капітуляцію фашистської Німеччини і кінець війни. Довгоочікувану перемогу зустрічав з великою радістю. Лише шкодував, що не вдалося поставити свій підпис на стіні поверженого рейхстагу.

Утім, з переможними салютами війна для нього не закінчилася. Разом зі своїми бійцями майже до кінця місяця патрулював околиці низки населених пунктів. Німеччина лежала в руїнах, багато міст були стерті з лиця землі англійськими бомбардувальниками. Гнітюче враження справляв Дрезден…

Пройшовши по-пластунськи пів Європи, як співається у відомій пісні, солдат із Пилипівки у складі свого 173-го полку передислокувався під Київ, у Білоцерківський район, для відправки до Японії. Повоювати ще й на далекосхідному фронті не встигли — японці капітулювали.

Солдати вже з радістю очікували на демобілізацію, але виникла потреба в посиленні захисту рубежів країни. Тож полк Івана Білоуса помандрував в Ашхабад, звідки таємно на американських студебекерах продовжив маршрут за перевали Паміру. Через одну з високогірних прикордонних застав, уже пішки, відправилися в Іран, де підрозділ дислокувався із 7 листопада 1945-го до 3 березня 1946-го.

Виконавши місію, полк з території Ірану пішим маршем вирушив до Ташкента. Незвична середньо-азіатська весна обпікала спекою вдень і добряче морозила вночі. Окопавшись у пісках за 30 кілометрів від столиці Узбекистану, воїни поставили намети і в суворих польових умовах проводили навчання. За нагоди допомагали місцевим дехканам. Якось прорвало арик — єдину водну артерію для зрошування спраглих від несамовитої спеки полів, і солдати рятували їх від посухи. Потім спекотна Азія змінилася Камчаткою, де Іван Миколайович прослужив довгих три роки.

У 1949-у фронтовик, на радість матері й сестрам, повернувся у рідне село, влаштувався механі-ком на коконосушарку в Любашівці. Повоєння вимагало умілих і міцних чоловічих рук, тож 25-річний Іван Білоус пішов будувати любашівський елеватор, з прекрасним колективом якого і пов’язав своє трудове життя. Працював дизелістом, механіком та електриком.

Сімейне гніздечко він звив у далекому 1950-у з чарівною любашівчанкою Ольгою Гаврилівною Фастюк. Звели власний добротний будинок, у якому подружжя прожило у любові та злагоді понад пів століття й зростило двох чудових дітей — сина Василя і доньку Тамару.

Своє 94-річчя, яке припадає на 5 липня, Іван Миколайович Білоус відзначатиме, на жаль, без дружини, але в колі люблячих дітей, онуків та пра-внуків. І шкодує, що через війну, розв’язану Росією, доччина родина, яка мешкає у далекому Красноярську, обмежиться лише телефонним дзвінком.

На схилі літ, обтяжений хворобами, але бадьорий духом, ветеран часто поринає думками у часи своєї юності та молодості. І виринають спогади про штикові атаки на ворожі укріплення, про свист куль та осколків, про скорботу за вбитими у боях друзями, і про радість, яку неможливо передати словами, від довгоочікуваної Перемоги.

Юрій ФЕДОРЧУК.
Любашівський район.

Переглядів: 93
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua