РубрикиБез рубрики

Рєпін і Україна

Одеські штрихи до портрета видатного митця

Про зв’язок видатного художника Іллі Юхимовича Рєпіна з Україною написано чимало ґрунтовних досліджень. Бо ж саме вона є його історичною батьківщиною, а українська тематика — невід’ємною складовою його багатогранної творчості, починаючи від ще напівдитячої акварелі 1859 року «Бандурист» і закінчуючи останньою в житті митця картиною «Гопак» (1927). Рєпіну, як нікому іншому раніше, вдалося геніально окреслити й художніми методами передати історичні відмінності архетипів українців та росіян, створивши такі геніальні полотна, як «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880—1891) і «Бурлаки на Волзі» (1870—1873).

У 1867, 1876 та 1878 роках Ілля Рєпін мешкав у Чугуєві, в 1880-у й 1882-у відвідував Київ, підтримував діяльність рисувальних шкіл М. Мурашка у Києві, М. Раєвської-Іванової у Харкові та Одеської рисувальної школи.

Та попри це, маємо згадати, що ще в період розквіту його творчості, а саме в 1896-у, видатний український меценат і громадський діяч, наш земляк із села Перешори Євген Харлампійович Чикаленко надіслав Іллі Юхимовичу кілька листів, у яких дорікав художникові, що той в умовах дії сумнозвісного Валуєв-ського циркуляру 1863 року та Емського указу 1876-го про витіснення української мови з культурної сфери та обмеження її побутовим вжитком, забув Україну й приділяє їй мало уваги у своїй творчості. Ці листи зараз зберігаються в рукописному фонді Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського у Києві.

Визнаючи небезпідставність цих дорікань, у листі-відповіді Рєпін, утім, зауважував, що він за національним походженням росіянин: «Відносно мене Ви помиляєтесь, вважаючи, мабуть, природним малоросом: моя батьківщина Чугуїв, Харків-ської губернії. Це містечко росі-йське, колишнє козацьке… Навкруги є малоросійські села з чистою мовою України, її одягом і звичаями. Я знаю це життя, люблю його…» (цит. за: Ю. Бєлічко, «Україна у творчості І.Ю. Рєпіна». К., «Мистецтво», 1963, с. 4. — Прим. автора).

Імовірно, зваживши на обставини й побажання Є.Х. Чикаленка, І.Ю. Рєпін надалі постійно цікавився станом українського образотворчого мистецтва і сприяв його розвитку як особистими стосунками з українськими художниками, зокрема М.І. Мурашком, М.Д. Кузнецовим, М.К. Пимоненком, К.К. Костанді, так і педагогічною діяльністю на посаді професора, а в 1898—1899 роках — ректора Петербурзької академії мистецтв.

Існує безліч прикладів того, як Ілля Юхимович вдумливо вивчав минувшину України, особливо Запоріжжя, і був добре з нею обізнаний, не в останню чергу завдяки дружбі з видатним істориком Дмитром Яворницьким. Коли жив у Петербурзі, не пропускав нагоди відвідати вистави українського театру, який приїжджав туди на гастролі, й підтримував дружні стосунки з його видатними діячами, зокрема Марком Кропивницьким і братами Тобілевичами.

Серед представників україн-ської культури Рєпін мав багато друзів і знайомих. Іноді земляки зверталися до художника по допомогу, і тоді він разом з ними брав активну участь у деяких культурних заходах української громадськості, як, наприклад, в оформленні будиночка-музею Т.Г. Шевченка на Чернечій горі у Каневі й конкурсі на проєкт пам’ятника Великому Кобзареві в Києві.

Щодо Одеси і загалом нашого південного краю, то слід зауважити, що Ілля Юхимович неодноразово бував тут. Цікаві обставини цих подорожей стали предметом досліджень сучасного одеського письменника і мистецтвознавця Євгена Деменка й описані в його книжці «Казус Бені Крика. Оповідання про Одесу та одеситів» (Харків, «Фоліо». 2015, 170 с.).

Зокрема, посилаючись на публікацію повідомлення в газеті «Одесский листок» від 14 червня 1898 року про те, що «відомий російський художник, творець «Бурлаків», професор І.Ю. Рєпін прибув із С.-Петербурга в Одесу і на пароплаві «Рапід» відбуває до Константинополя й звідти в Палестину, де писатиме етюди для великої картини «Спокуса Хреста»…» і що «У Рєпіна в купе вкрали велику суму грошей та саквояж…», автор вказує і на обставини першого приїзду до нашого міста художника-початківця Валентина Сєрова і, зважаючи на зростання популярності ідей сіонізму серед єврейського населення в умовах тогочасної царської імперії, висуває версію про причетність і призначення цих коштів до процесу переселення євреїв у Палестину.

Є. Деменок наводить також фрагмент публікації в газеті «Одесские новости» від 25 травня 1900 року про художника Кузнецова, де повідомлялося: «…М.Д. на своєму віку бачив, звичайно, багато художників, однак кращими своїми друзями він вважає Рєпіна, Васнецова і Полєнова. Рєпін написав кілька портретів Кузнецова і використовував його для своєї картини «Запорожці». Васнецов же писав з нього для своїх картин з кам’я-ного віку богатирів» (с. 9., переклад українською мій. — А.Г.).

З присутністю Рєпіна в панській садибі художника М.Д. Кузнецова одеський дослідник пов’язує і створення однієї з перших відомих маленьких картин Валентина Сєрова під назвою «Воли», де на полотні відтворене не тільки саме подвір’я, а й на задньому плані видно вцілілий дотепер будинок Миколи Дмитровича в селі Степанівка нині Лиманського району.

Не менш цікавим для цієї моєї розвідки виявився і зміст книжки «Репин и Украина: письма деятелей украинской культуры и искусства к Репину, 1896—1927» (Киев. Изд. Академии Наук Укр. ССР, 1962, 210 с.). Там на с. 94—95 наведені тексти телеграм від 22 та 25 січня 1913 року за підписами одеських художників Костанді, Нілуса, Егіза, Заузе, Стіліануді, Мормоне, Бершадського, Волокидіна, Ценовського, Рейнгбальда, Лисенкова, Шклявера, Федорова, Дворникова, Буковецького, Константиновського, а також тодішнього директора Одеського художнього училища академіка О.О. Попова на підтримку позиції І.Ю. Рєпіна в протистоянні з об’єднанням художників, відомим під назвою «Бубновий валет».

Для читачів нагадаємо, що 16 січня 1913-го старообрядець Абрам Балашов накинувся з ножем на відому картину Іллі Юхимовича «Іван Грозний вбиває свого сина», завдавши їй чималої шкоди. 19 січня того ж року в газеті «Утро России» була надрукована стаття поета Максимі-ліана Волошина, який виправдовував варварський вчинок Балашова «самою художньою сутністю рєпінської картини». На цей закид Рєпін висунув звинувачення представникам нового мистецтва (зокрема художнику Давидові Бурлюку, до речі, одеситу за місцем народження) в тому, що вони потайки підкупили нападника.

Згодом у залі Політехнічного музею в Москві відбувся диспут, ініційований товариством художників «Бубновий валет», на тему «Художня цінність потерпі-лої картини І.Ю. Рєпіна», де головним доповідачем зголосився бути поет М. Волошин. Несподівано для багатьох учасників на це зібрання прийшов сам Ілля Юхимович у супроводі головного реставратора картини Богословського, і взяв безпосередню участь у дискусії, що викликало чималий інтерес у творчих людей по всій імперії. Свою підтримку в обстоюванні громадської позиції і принципів художньої творчості висловили Рєпіну й одесити відповідними текстами телеграм, відправлених до Москви.

Із сучасної позиції ще більшої уваги, на наш погляд, заслуговують дві інші телеграми від не відомого для загалу скульптора-початківця П.А. Шохи, як з’ясувалося потім, нашого земляка. Так, звертаючись телеграмою від 4 липня 1916-го, відправленою на адресу І.Ю. Рєпіна із села Гошляково (так зазначено в тексті вищезгаданої книжки), її автор повідомляє, «що у травні 1916 року закінчив скульптурне відділення і мріє вступити в Академію (мистецтв. — Прим. автора), потребує грошей. Мешкає в с. Гошляково, Одеського повіту», (с. 146).

Через короткий час телеграмою від 27 липня з того ж таки села адресат повідомляє Рєпіну про те, що він «отримав наді-слані 50 карбованців, від’їжджає до Петербурга через Москву (з метою) ознайомитися з Третьяковською галереєю. Підпис: Панько Шоха» (с.148).

Останнім повідомленням з Одеси на адресу І.Ю. Рєпіна у вже згаданому виданні є телеграма від квітня 1921 року (число невідоме) за підписом О.А. Кіпена (Олександр Абрамович Кіпен (1870—1938) — вчений-агроном, письменник, художник-аматор. — Прим автора). У ній міститься повідомлення про смерть К.К. Костанді. Цікаво, що «в переліку причин, крім хвороби серця, Одеське художнє училище було перейменоване в Академію художеств, а потім у «Виробничі майстерні». І підпис: «Старий куоккальський зимогор О. Кіпен» (с. 151).

Авторитетний одеський історик і мистецтвознавець Віталій Абрамов, дослідивши матеріали автобіографії О.А. Кіпена, встановив, що у 1909—1919 роках той жив у Фінляндії, щоденно відвідуючи Петербург для викладацької роботи на сільськогосподарських курсах.

Як відомо, із 1900 року Рєпін разом з сім’єю оселився в дачній місцевості Куоккала, поблизу Петербурга, яка згодом, після жовтневого перевороту 1917-го, стала частиною незалежної Фінляндії. Там він провів останні тридцять років свого творчого і земного життя.

У славнозвісних «Пенатах» Іллі Юхимовича часто збиралися його друзі, серед яких — Стасов, Шаляпін, Горький, Маяковський, Чуковський та багато інших представників творчої інтелігенції. З підпису під телеграмою О.А. Кіпена можна зробити висновок, що одним з таких «куоккальських зимогорів», тобто завсідників, був і майбутній одеський адресат.

Що ж до самого змісту телеграми, то в ньому відчувається цілком «одеський дух». Бо як інакше можна розцінити повідомлення, яке прочитується між рядками, про те, що за часів більшовицької влади (з 1920-го) Одеське художнє училище було перетворене спершу в «академію», а потім доведене до стану «виробничих майстерень». Мабуть, трагізм ситуації та девальвацію культурних цінностей зі зміною влади в Одесі зміг відчути і Рєпін, перебуваючи за кордоном, далеко від нашого сонячного Причорномор’я.

А на завершення хочу повернутися до особистості згаданого трохи вище П. Шохи. На с. 179 цитованого видання міститься довідка про те, що Шоха Пантелеймон Авксентійович народився 1892 року в м. Маяки Одеського повіту Херсонської губернії. З 1908-го по 1914-й навчався в Одеському художньому училищі, з 1916-го — в Академії мистецтв, в грудні того ж року — забраний до війська. Подальша доля — невідома. Підставою для довідки слугували матеріали особової справи П.А. Шохи, що належали Петербурзькій академії мистецтв і зберігалися в російському архіві ЦГИАХ (ф. 789, оп. 13, спр. 131, 1916 р.).

Незважаючи на високий, випробуваний часом, авторитет цитованої книги, спробую висловити своє припущення щодо ймовірно ненавмисної помилки її редакторів. Можливо, вони мимоволі не звернули прискіпливої уваги на топоніміку, зокрема на те, що на теренах Херсонської губернії в жодних документах не згадується село Гошляково. Зате було козацьке поселення Гниляково, відоме із 40—50-х років XVIII століття (серед його першопоселенців був козак Гниляченко), яке з 1967 року відоме як село і залізнична станція Дачне під Одесою.

Звісно, з часом може бути встановлена додаткова інформація щодо невизначеної долі талановитого скульптора-початківця П.А. Шохи, який певним чином виявив свою творчу натуру на витоках буремного ХХ століття. До цього пошуку можуть долучитися старожили Маяків і Дачного, краєзнавці, архівісти та мистецтвознавці. Адже крізь товщу часу історія цієї молодої людини, нашого земляка, додає унікальної родзинки в сприйнятті непересічної особистості Іллі Юхимовича Рєпіна як щедрого мецената, подвижника культури та палкого прихильника загальнолюдських цінностей, поєднаного долею з минувшиною нашого краю.

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України.

Переглядів: 319
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua