РубрикиБез рубрики

Мовний фронт. Громадянський

Попри те, що останнім часом не бракує песимістичних прогнозів стосовно зміни політичного курсу України, невичерпним джерелом оптимізму є активність самих українців. Звісно, воювати за мову в соцмережах набагато легше, ніж перебувати під постійними обстрілами в період «розведення сторін». Але не слід легковажити можливістю поступово, крок за кроком, мобілізувати та об’єднувати суспільство. Якщо таку можливість надають соцмережі, то чому б ними не скористатися?

Добре усвідомлюю, що наші державні чиновники обмежені в своїх можливостях. Саме тому допомога небайдужих патріотів може бути і доречною, і цілком відчутною. Повірте, інтелектуальний рівень стихійних груп і групок, які вболівають за мову, стабільно зростає. Хтось ділиться своїми практичними напрацюваннями, бо активно спілкується з людьми. А хтось сидить у бібліотеках та щедро ділиться з громадою історичними знаннями. Наведу для прикладу такий ось допис.

«Первые четырнадцать лет».

Борис Пипін, волонтер Алєксє-євського полку (1919 рік).

«Здесь, около Белгорода, я, «кaцan», впервые попал в украинскую деревню Курской губернии. Там наши офицеры открыли крестьянку замечательной красоты, с каким-то исключительно одухотворенным и нежным лицом, похожую, как говорили, на Мадонну Рафаэля. В ее избе остановилось еще два наших офицера и вот, под предлогом их проведать, все ходили смотреть на нее и любоваться ею. Когда мы зашли туда, она кормила грудью ребенка. Увидев нас, она тотчас ушла. Возможно, застеснялась или просто ей надоели частые визитеры.

В этой деревне, вообще, большинство молодых женщин были если не красавицы, то хорошенькие и как-то подчеркнуто чисто и красиво одетые.

В Белгороде мы сделали остановку на три дня. Много пели — и добровольческие песни, и студенческие, и украинские «Ревуть, стогнуть гори, хвилі» и «Як умру...». Впоследствии я, «кaцan», часто удивлял «xoxлов» своим знанием украинских песен. Это знание я приобрел в нашем полку, в котором было много украинцев или, как тогда говорили, малороссов...».

Якщо чесно, то я про спогади Пипіна не чув. А наведена інформація варта уваги. І про стан української мови на підросійських територіях цікаво було почитати, і про українські поселення, і про те, що частина етнічних росіян уже тоді прихильно ставилася до україн-ства. Тим паче, що потім, як водиться, під дописом тривало обговорення теми. Мовляв, сто років тому і на Курщині ще розмовляли українською, а тепер і в Одесі з нею проблеми, і навіть у Києві...

Утім, фейсбучна спільнота живе за своїми неписаними законами. Якщо хтось «перегнув» із песимізмом, то відразу ж з’являються ті, хто прагне урівноважити дискусію оптимістичною інформацією. Наведу конкретний приклад такого плавного переходу.

Максим: «Майже всі мої родичі, а такою ж мірою і жінчині – україномовні. Дикий суржик, звісно... На жаль, вони всі – категоричні «совки», з глибокою російсько-радянською ідентичністю. У молодших уже навіть решток чогось українського нема. Єдина зостається ознака – максимально «викручений» суржик для користування у вузьких колах. Ну, діти у всіх взагалі російськомовні, навіть у тих, хто мешкає в селі, – діти явно налаштовані на російську...».

Валентина: «Раніше, ще в 90-х, люди за звичкою більше російською спілкувалися, тому це не було помітно. А зараз дедалі більше на свою місцеву говірку переходять. І «суржикованість» аж в очі б’є. Словникового запасу не вистачає, от вони й підхоплюють російські слова та пристосовують їх до української вимови. Я сама якось їхала у маршрутці і прислухалася: сидять учителі і розмовляють між собою. Все, що стосується професійної лексики – мова ідеальна, українська. А коли переходять на побутові теми, то чуєш щось отаке: «А в мене на городі виросло за цей год...».

Борис: «А ми тримаємося майже чотири роки! Жодного російського слова в лексиконі. Якщо раптом хтось десь підчепить – одразу виправляємо. Але це Київ, а не Харків з Одесою. У нас таки легше...».

Ніна: «Моя сестра з родиною живе в Одесі, всі спілкуються російською (вони з тих, кому «нема разніци»), відповідно і дворічного сина вчать російською. Якось моя доня (їй скоро п’ять років) каже: «Мамо, а мені що, Тімошу теж треба любити?». Кажу: «Ну звісно, це ж твій братик...». А вона: «Але ж він російський, а я українська…». Ось такі «тіньові сторони» практичної українізації. Не так то й просто вибрати оптимальну модель мовної поведінки. Всілякі «підводні камені» забезпечені...».

Денис: «Мій дід після 25 років «відсидки» не отримав дозволу на повернення до Львова. І тому доживав віку в Миколаївській області. Батько народився вже в Сибіру. Й от у тому селі україномовними були лише західняки. Їх побоювалися і за очі звали «бандерами».

Але то там, у Росії! А тут, на своїй землі, бути людиною другого сорту через мову просто соромно. Там, де нема мови, неминуче панує «рускій дух». І лише питання часу, коли Путін прийде на цю територію «захищати» своїх».

Сергій: «Дванадцять років тому в Києві було не менш важко виховати україномовною дитину. Було все те, що ви описуєте як нинішню ситуацію в Одесі. Проскакували (і є – вже зараз з меншою донькою) московські слівця після спілкування з дітьми в пісочниці та в садочку. Були і всі москвинські «філософствування» на теми нежиттєздатності української...

Що ми робили? Як викручувалися? Просто стійко трималися української в усіх можливих життєвих ситуаціях. Служили особистим прикладом для дітей. Грали в «не розумію, що ти сказав/сказала», коли чули від дитини московське слівце. Просто пояснювали, чому не варто «прогинатися» під своїх російськомовних однолітків, що це – зовсім не чеснота і зовсім не позитивна риса – підлаштовуватися під загарбників та їхніх нащадків. Ще разом придумували «україномовний модний молодіжний сленг» замість поширеного москвомовного. Та багато чого іншого було.

Наталя: «Якщо нинішня влада не відмінить закон про мову, то української однозначно в країні стане більше. Інтернет-сайти, транспорт, сфера обслуговування, музично-пісенний світ тощо. Думаю, що через десять років ситуація в Одесі суттєво покращиться».

Ось така інформація. А ще постійні приклади «колективного креативу». То один, то другий дописувач надає цікаві рекомендації.

Марина: «Я помічаю, що дедалі більше українців між собою починають українською розмовляти. Звичайно, якщо до них підходить російськомовний, то вони відразу на російську переходять. Але між собою – українською, бо це просто психологічно комфортніше. Може, вам реально не пощастило на співрозмовників, але я певна, що шукати треба».

А ось підказка щодо роботи з масами:

«Можна підколювати «ватників», що усі ці 28 років Одесу знищували принципово російськомовні люди. І зараз центр Одеси вже готується потихеньку провалюватися під землю саме завдяки ось таким невротичним захисникам «русского мира». Вони ж набагато більше думають про свою російську мову, аніж про людей Одеси. Уже час іти в наступ на місцевих чиновників, критикувати за їхній пофігізм і рішуче усувати; натомість ставити на всі пости небайдужих людей».

І ще:

«В Одесі, як і по всій Україні, розмовляю винятково рідною, українською. Якщо хтось вдає, що не розуміє – прошу пред’явити... довідку про те, що психіатр підтвердив неспроможність вивчення української. Це у мене тролінг такий. Але такі випадки дуже рідкісні...».

Підготував
Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 131
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua