РубрикиБез рубрики

Поема «Кавказ» — закодоване послання українцям – «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»

Езопівська мова в житті репресованих народів — звичне явище з античних часів. І це стовідсотково також мова азійсько-феодальної рабської Росії — у всі часи її існування (в тому числі й за радянського, бюрократично-феодального суспільства) й аж до наших днів.

Писати прямо про колоніальний гніт України, вже давньої та «невід’ємної»  колонії російської імперії, так чітко і відверто, як це зробив Тарас Шевченко у поемі про Кавказ, ще не завойований, ще вільний, ще не частина імперії, ще закордон, ще «не нами даний», — потребувало великої мужності.

Символом стійкості й незламності вже на початку поеми виступає Прометей, титан, який «споконвіку» бореться із вселенським злом — не переможеним «споконвіку» — і споконвіку сам є непереможним. Бореться він з хижаком, якого уособлює орел — символ зла. Хижим орел є і буде вічно. У різні часи Україну карав саме хижий птах — турецький чорний орел, двоголовий червоний польський, російський «двоголовий змій» та інші хижі зайди з усіх сторін світу — такою є сумна доля України. Хижак

           …серце розбиває.
           Розбиває, та не вип’є
           Живущої крові –
           Воно знову оживає
           І сміється знову.

І далі поет уже веде мову про нас, про Україну:

            Не вмирає душа наша
           Не вмирає воля.
           …
           Не скує душі живої
           І слова живого.

Ще далі:

           Кати знущаються над нами,
           А правда наша п’яна спить.

Та все ж поет-пророк впевнений:

           Встане правда! Встане воля!

Про звичаї ж тієї хижої країни — імперської Росії – пише так:

         

   Отам-то милостивії ми
           Ненагодовану і голу
           Застукали сердешну волю
           Та й цькуємо. Лягло костьми
           Людей муштрованих чимало.
           А сльоз, а крові? Напоїть
           Всіх імператорів би стало
           З дітьми і внуками, втопить
           В сльозах удов’їх. А дівочих,
           Пролитих тайно серед ночі!
           А матерних гарячих сльоз!
           А батькових старих, кровавих,
           Не ріки — море розлилось,
           Огненне море! Слава! Слава!
           Хортам, і гончим, і псарям,
           І нашим батюшкам-царям
           Слава.

Тарас Григорович майстерно користується величезним масивом знань, почерпнутих ще під час навчання в Художній академії та у великій бібліотеці свого вчителя, знаменитого художника Карла  Брюллова. Дивує його  широка гуманітарна та громадянська освіченість. Ось, наприклад, у передмові до другого, так і не виданого, підготовленого ним «Кобзаря», він закликає до просвіти народу, закликає вивчати свою та світову культуру через свою мову:

Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі – всі дрюкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя?

…Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отойді пишіть і дрюкуйте, і труд ваш буде трудом чесним.

А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди».

Шевченко робить дуже щире – на весь голос – послання саме нам, саме до нашого сьогодення: згуртуймося у виданні книжок саме рідною, українською мовою, підтримаймо українську культуру.

За приклад наводить славетних діячів культури, літератури, науки, що спиралися на традиції свого народу: шотландця Роберта Бернса, українця Івана Котляревського та ін. Він порівнює їх (на користь перших) з англомовним шотландцем Вальтером Скоттом, з московськомовними українцями Гоголем, Гулаком-Артемовським, Квіткою-Основ’яненком… І навіть про Григорія Сковороду каже: був би за значенням, як Бернс, «якби його не збила з пантелику латина, а потім московщина».

«Чому В.С. Караджич, Шафарик і іниє не постриглись у німці (їм би зручніше було), а остались слов’янами, щирими синами матерей своїх, і славу добрую стяжали? Горе нам! Но, братія, не вдавайтесь в тугу, а молітесь Богу і работайте разумно, во ім’я матері нашої України безталанної…».

В Шевченковому словнику — численні біблійні та історичні діячі: — Нум Пампілій, Сарданапал, Нерон, Децій, Ян Гус, Вашингтон, серед науково-технічних авторитетів — «…і Архімед, і Галілей», Джеймс Ватт; композитор Бортнянський, українська письменниця Марко Вовчок та багато інших, дотепер знаних імен.

Згадаймо також крилаті, неначе звернені до сьогодення, вислови про чиновників-хабарників (каламарів) з «Юродивого»:

  

         Во дні фельдфебеля-царя
         Капрал Гаврилович Безрукий
         Та унтер п’яний Долгорукий
         Украйну правили. Добра
         Таки чимало натворили,
         Чимало люду оголили
         Оці сатрапи-ундіра.
         …
         А ми дивились та мовчали,
         Та мовчки чухали чуби.
         Німії, подлії раби!
         Підніжки царськії, лакеї
         Капрала п’яного!
         …
         О роде суєтний, проклятий,
         Коли ти видохнеш? Коли
         Ми діждемося Вашингтона
          З новим і праведним законом?
         А діждемось-таки колись.
           

Про своє громадянське кредо в кінці життя Тарас Григорович Шевченко пише:

          Ми не лукавили з тобою,
         Ми просто йшли; у нас нема
               Зерна неправди за собою.

І – про могутню силу слова:

            Ну що б, здавалося, слова...
           Слова та голос — більш нічого.
           А серце б’ється — ожива,
           Як їх почує!.. Знать, од Бога
           І голос той, і ті слова
           Ідуть меж люди!

І ще — про могутню силу слова (чи, як тепер кажуть, інформаційного простору):

           …Возвеличу
           Малих отих рабов німих!
           Я на сторожі коло їх
           Поставлю слово…

Поміркуймо тепер про національну ідею, заповідану нам Т.Г. Шевченком. Дуже часто наші полі-тики сперечаються, яка в України національна ідея і чи є вона взагалі. Наш народ останнім із великих європейських народів виборов державність і незалежність. Виборов, та чи втримає? І чи може існувати держава без справжньої національної ідеї, яка об’єднує свідому верству народу, а несвідому — веде за собою?

Національні пророки є у кожного цивілізованого народу. Згадаймо, що для французів беззаперечний авторитет — Вольтер, для англійців — Шекспір, для німців — Гете, для росіян — Толстой. Для українців — це, безумовно, Тарас Шевченко. Можливо, саме він закодував у своїх творах національну ідею України?

Спробуймо ще раз зазирнути у зміст його громадянського епосу — поеми «Кавказ». У ній, як уже мовилося, злий хижак щоденно розбиває серце шляхетного титана Прометея. В України впродовж її історії був не один мучитель: її шматував і червоно-кривавий польський орел, і чорний турецький сокіл, і двоголовий російський птах-горинич. Та, попри страждання, Тарас вказує на нашу позитивну історичну перспективу, нашу надію: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля...». Саме про наше сьогодення говорить пророк і далі: «Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить». І звертається до всіх, хто бореться:

           Борітеся — поборете!
           Вам Бог помагає!
           За вас правда, за вас слава
           і воля святая!

То де ж та наша національна ідея? Про що, врешті, веде мову пророк Тарас? «Не вмирає душа наша, Не вмирає воля...». Шевченко посилає нам своє пророцтво — про нашу національну ідею, яка ніколи не вмирає, бо це — душа наша і наше живе слово. Отже, мова та культура і є нашою національною ідеєю. Бо яким би щирим не був заклик до матеріальних та економічних пріоритетів для розвитку країни, він обернеться не добробутом для народу, а лишень збагаченням хижих. Ще один висновок: яким би не було економічне зростання, без культурної самобутності, без виразного національного «я» нам не вдасться виборсатися з внутрішньої руїни, не стати великою нацією, великим європейським народом.

Усвідоммо ж заповітні слова Тараса Шевченка, усвідоммо, що наша мова і духовність — то і є заповідана Кобзарем-пророком національна ідея України.

Володимир ЛИТОВЧЕНКО,
член-кореспондент
Національної академії наук України,
президент Українського фізичного товариства (2004–2012).

Переглядів: 171
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua