РубрикиБез рубрики

Ми, донецькі...

Думаю, що має рацію Президент Зеленський, коли вимагає у Тристоронню контактну групу в Мінську додати представників тих, хто змушений був покинути Донбас. Дуже розумно! Та не забувайте і тих, хто родом з Донбасу! І Олекса Тихий, і Василь Стус, і Микола Руденко! Мій батько і я, і сестра моя — родом з Єнакієвого. Тому я теж маю право голосу. Я згоден поїхати до Мінська. І Дзюба Іван поїхав би. А Роман Коваль міг би очолити таку делегацію... Це наша рідна земля!

У «Чорноморських новинах» за 5 січня (а в «Слові Просвіти» — за 19—25 січня) 2012 року надрукована отака моя стаття про відвідини мого рідного Єнакієвого на 90-річний ювілей літстудії.

Ми, донецькі... Останнім часом ці дві слова звучать якось особливо. З якимось негативним відтінком… Цікаво, що я недавно переосмислив ці два слова зовсім по-іншому! І сталося це після відвідин мого рідного Єнакієвого.

Справа в тому, що я з’явився на світ у місті Єнакієвому. Моя мати, Катерина Сологуб, возила із Кіровоградщини туди щось продавати, познайомилася там з моїм батьком Сергієм, народженим у донбаському селі Різниківка Ямського (зараз Сіверського) району.

Який був той рік, коли я народився, ви можете уявити хоча б з того, що у ту ніч, 24 лютого, був розстріляний друг Сталіна Серго Орджоні-кідзе. А по всій «імперії зла» та сама доля спіткала тисячі інших людей, яких оголошували «ворогами народу». Душі їхні, не покаянні, не відмолені священниками, літали над Україною. А я, народившись, маю зробити перший вдих, а отже, вдихнути в себе якусь із тих душ… Ось як це вилилося мені у вірш:

У 37-му, вночі,
Коли із болю, крику, крови
Дитям надії і любови
З’явився я — іще нічим:
Матерії рухома крихта,
Без тіла ще і без душі, —
Чекали мого вдиху-крику
Десятки душ, іще чужих.
Чиї то крила шелестіли?
Чиї то душі прилетіли?
Кого покинули? Чого?
Чом спрагло прагли і хотіли
Дев’ятимісячного тіла,
Іще бездушного мого?
В лютневій лютій заметілі
Палахкотіли, мерехтіли,
Мов рваний бурею вогонь,
Роїлись, кублились, сплітались,
Ясними іскрами здавались
Прозорі краплі з рваних ран,
Бо були з коренями рвані
У їх останньому світанні,
У першому з моїх світань.
      
Із першим, із судомним вдихом
Чию вдихнув, якщо одну,
З таким несамовитим криком
Її зустрінувши?.. Чому?
Чию верстаю далі долю
Із тридцять сьомого того?
      
Спадковість полум’я і болю
Народу їхнього… мого.

Отже, я вдихнув того степового донецького повітря у 1937 році. Підтримую зв’язок із своїм Єнакієвим.

І тепер мене запросили до мого рідного Єнакієва на ювілей літературної студії «Чумацький шлях». Керує нею останніми роками Василь Чубенко, український поет і краєзнавець, давній мій друг. А виповнилось літстудії 85 років.

З неї виросли 15 членів Спілки письменників — і сам Станіслав Жуковський, що керував донедавна Донецьким відділенням Спілки письменників. Це саме він в Івано-Франківську на днях Тараса Шевченка 22—23 травня 2001 року підійшов до мене і покликав познайомитися з Віктором Януковичем, тоді головою Донецької обласної адміністрації. «Олексо, ти ж родом з Єнакієва! А Янукович теж звідти родом. І це він приїхав прийняти естафету від івано-франківського Вишиванюка, бо наступного року оце Шевченківське свято має бути у нас, у Донецьку».

І Стас підвів мене до Януковича, що стояв поруч з Вишиванюком і дуже зацікавлено слухав артиста, який читав вірші Тараса перед п’ятнадцятитисячним натовпом. І ми обмінялися візитками, поговорили про наше місто, і Янукович пообіцяв: якщо я приїду, повезти мене у Єнакієве. Та тоді поїхати якось не склалося.

І ось тепер, їдучи туди, я написав короткого вірша, де втілив свою давню мрію — показав якийсь містичний зв’язок Єнакієвого і Києва не тільки в фонетичному ракурсі, а й в історичному, психологічному.

Ми, донецькі…

Василеві Стусу, Олексі Тихому,
Миколі Руденку, Володимиру Сосюрі,
Іванові Дзюбі, Роману Ковалю,
Костянтину Ситнику, Василю Бикову,
Василю Чубенку, Юрію Доценку,
Антону Бобирю, Станіславу Жуковському...
Я не київський — єнакиївський,
Чи й макиївський степовик,
А точніше — я різникиївський:
З Різниківки мій рід і лик!
      
Ми, донецькі, неупокорені —
Рід козацький жив-кий, стрімкий!
Бо куди не крути, а в корені
Проявляється Київ, кий!
19 грудня 2011 р.
Поїзд на Єнакієве.

     

На цьому ювілеї я почув і побачив багато цікавого, повчального. Та головне, що я яскравіше, глибше зрозумів, що мій край, Донецький, є батьківщиною патріотів найвищої проби. Ну ось подумайте самі.

Володимир Сосюра є автором знаменитого вірша «Любіть Україну, як сонце любіть, вишневу свою Україну…». Яку нагінку він витримав від партійних органів за цей прекрасний вірш! Мало не збожеволів…

Микола Руденко, інвалід війни, знехтував посадою секретаря партії у Спілці письменників і став дисидентом. Та ще й яким! Очолити Україн-ську Гельсінську спілку, написати геніальні економічні праці, створити стільки художніх творів! Стільки років відбути у ГУЛАГу! Слава його вийшла далеко за межі України.

Василь Стус уродженець Донбасу, закінчив Донецький університет, пішов на прю з московською імперією — і переміг, «смертію смерть поправ»! Зате Україна стала нарешті Державою. А в Горлівці є його музей.

Олекса Тихий. Родом з Дружківки, недалеко від Горлівки. Він теж поклав своє життя на вівтар України. Це і його разом з Василем Стусом та Юрієм Литвином вся Україна перепоховала з табірного цвинтаря на Байкове кладовище у Києві.

Академік Іван Дзюба, який розворушив, зворохобив усю Україну своїм есе «Інтернаціоналізм чи русифікація?», пославши його просто в ЦК компартії України! А я, уроджений у Єнакієвому, з фотоплівки роздруковував його в Одесі і роздавав людям! За що й відбув у таборах п’ять з половиною років.

Роман Коваль, який зараз ворохобить оспалих і зневірених громадян, пробуджує у них козацькі гени, козацькі завзятість і снагу, скеровуючи вогонь з Холодного Яру і на Київ, і на Львів, і на Донбас, свою малу батьківщину.

А Антін Бобир і Юрко Доценко видають чудову, могутню газету «Україна козацька»!

А Василь Чубенко, нині керує єнакіївською літературною студією «Чумацький шлях», стільки написав книжок про козаччину, одна з яких так і зветься голосно «Я — нащадок!».

Можна ще багато кого назвати із тих нащадків українського козацтва. Хоча б міський голова Єнакієвого Серго Рухадзе, який два роки тому став генерал-хорунжим Українського козацтва. А Віктор Логачов, прозаїк, а Марія Олійник, просвітянка і рухівка, і націоналістка обласного міста, відома на всю Україну.

Усі вони стільки зробили і роблять для України. Це завдяки їм ми можемо повторити:

У третьому тисячолітті
Вже без москов і без варшав
Державно, вільно, справжньо жити
Нам Бог судив межи держав.

Тому мені гордо говориться: «Я — донецький, я — донбасівський!»

А ви, дорогі читачі, почувши слово «донецькі», згадайте нас, знайте, що є отакі ми, уродженці Донбасу, патріоти. І не забувайте про Василя Стуса, Олексу Тихого, Миколу Руденка, які віддали все задля України, проозонили — і вмерли. У концтаборі № 36, коли 1973 року випав град, а ми збирали градинки, я написав отакого вірша:

Назбираю склянку граду, назбираю
Серед літа, серед липня, серед раю.
Назбираю склянку граду, хоч би впаду,
А він тане і стікає — нема зладу.
      
На листочки на зелені, на травини
Понизалися градини, мов перлини,
Ці небесні самозванці, нечеканці,
Неболюбці, себегубці, себеданці!
      
Відчайдушно, занедбавши небезпеку,
Просто в затхлість, у задуху, в спеку, в пекло!
Так прозоро-кришталево, так відверто —
Просвіжити, проозонити — і вмерти!
      
Назбираю склянку граду, назбираю!
А він тане і стікає, і тікає,
Він зливається з травою і землею,
Не годиться для оглядин і музеїв!

Олекса РІЗНИЧЕНКО,
член НСПУ.

Замість післяслова — один із відгуків на цю публікацію, залишений на фейсбук-сторінці автора користувачкою Natalia Mayevska:

«Як пронизливо, щиро і правдиво написано... Слова гарячі, немов жарини, бо викрешує їх серце з любові і страждання...

До Донецького краю стосунку не маю, але знаю майже усіх людей, чиї славні імена ви згадали... Не особисто знаю, а про справи їхні, про синівське служіння матері своїй Вітчизні... Тому завжди стаю на захист «донецьких», коли злютовані та зневірені люди звинувачують їх усіх гамузом у зрадництві, ватності... Теж називаю ці імена... Тут можна і братів Майбородів згадати, Світличного Івана і його сестру Наді-йку, і ще багатьох-багатьох…

У мене в сусідках — біженка з тих країв, котра на проукраїнські мітинги ходила, людей переконувала бути вірними Україні, до останнього розклеювала з братом листівки по Луганську із віршем В. Сосюри «Любіть Україну»... Та, побачивши підозрілу машину, що спинилася біля її парадного, зрозуміла, що треба тікати: вхопила документи, трирічну дитину і побігла сходами вниз... Здогадалася: здали сусіди. Як вискакувала з дому, зустрілася з карателями обличчя в обличчя — вони її не знали, йшли до квартири за номером. Вдень ховалася, а вночі пробиралася до неокупованої України... І навіть зараз, як їй не важко і як несправедливо до неї ставиться держава, кинувши напризволяще у скруті, але й тепер вона усім серцем за Україну. Мудро каже: «Треба свій дім зберегти, а вже потім і лад наведемо, і справедливості доб’ємося...».

Саме такі люди, як ви, як моя сусідка, всі, хто усвідомлює ціну миру та війни, ціну Батькі-вщини, мають вирішувати долю Донбасу нарівні з політиками. І їм треба віддати вирішальний голос, а не сепаратистам... Дякую вам за ваше слово, за вашу позицію... Слава Україні!».

Переглядів: 482
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua