РубрикиБез рубрики

У лабіринті часу

Листування Олеся Гончара з одеситами

Закінчення. Початок у номерах за 7 та 14 листопада.

Така щира підтримка Олесем Терентійовичем краєзнавчих та літературознавчих розвідок Г.Д. Зленка сприяла активізації його дослідницької діяльності, спонукала до нових творчих здобутків і звершень. Про це, зокрема, свідчить його лист до О. Гончара від 8 січня 1990-го, де, зокрема, йдеться «…Нині відкрилися гарні умови для пошукової роботи на царині української літератури, мистецтва, культури взагалі. Але ми, здається, перехнябилися ув один бік, тоді як робота має йти на всьому — значною мірою занедбаному — полі…». Водночас Г. Зленко запитує: «Чи не пригадується Вам, як звалися літературно-художні збірники, які виходили наприкінці 1930-х років у харківському Українському комуністичному інституті журналістики (УКІЖ) за редакцією «пріснопам’ятного» Ол. Полторацького?». (Кн. 2, с. 236).

У листі-відповіді, датованому 15 січня 1990-го, О. Гончар зізнається, що згадуваних збірників ніколи не бачив (Т.10, с. 512).

Подальші політичні процеси, пов’язані з розпадом Радянського Союзу й отриманням Україною незалежності, впливали на зміну характеру листування одеситів з Олесем Гончарем та стиль їх поведінки в суспільно-політичному житті. Як приклад, слід навести цитату з листа А. Колісниченка до О. Гончара від 18 квітня 1990 року:

«…Нарешті мобілізували наших розкозачених одеських «писателів» у «РУХ», подала заявку третина Спілки.

Одіслав особисту телеграму-протест проти переслідування моїх побратимів (за Литву і т.д.), де вказав, що виходжу з партії — що пливе кудись у морі крові народної… Ніякі покаяння не змиють тої крові! Ніякі закликання не знищать тої вселенської вини партії за те, що сталося!..» (Кн. 2, с. 248).

Тривога за подальшу долю країни й українського народу знаходить відгук і в листі

С. Стриженюка до О. Гончара від 1 липня 1991 року: «Вийшло моє «Вибране» (йдеться про книжку поезій С. Стриженюка «Вибране». К.; Дніпро, 1991. — 301 с. — Прим. автора)… Хай там і так, а що поробиш. Наступного року видам книгу «Мрія пам’яті» в Одесі, а там видно буде. Відкрию її такими віршами:

Трудно моєму народові.
Трудно.
Трудиться чорно,
То спить непробудно,
То заспіває,
неначе з похмілля.
Перед властями мовчить,
Бо ж — закон.
Так від народження
і до весілля,
А від весілля
То й по похорон» (Кн.2,
с.  283-284).

У листі-відповіді, датованому 11 липня 1991-го, О. Гончар дякує С. Стриженюкові за книжку, і за «Інтермецо» («Ніч Кордови»), і за «Ольвійські краєвиди», і за «Орден Слави»… «Тільки бентежать останнім часом нас, киян, — зізнається Олесь Терентійович, — одеські сіро-бурі завихрення. Що це воно таке, «Новоросія»? І чому наші лицарі не пригамовують тих печерних, волохатих, замші-лих, котрі досі не второпають, яке надворі сторіччя? Одеса — це ж не тільки губернатори та купці, це ж Довженко та Яновський, Микола Куліш та Василь Земляк — розтлумачте це тим позавчорашнім, сліпородим (характерний вислів письменника й кінорежисера О. Довженка щодо трагічної історії українців у ХХ сторіччі. — Прим. автора)… І є ж кому сказати «за всю Одесу», не перевелися ж козаки! Є ж там, де «в платанах п’ють свободу солов’ї», і Стриженюк, і Колісниченко, і Гайдаєнко, і Гетьман… І Україна прислухається до Вашого слова…» (Г.О. Листи, с. 336—337).

І першим з одеситів, хто відреагував на небезпеку й загрозу проросійських сил в Одесі, був Г.Д. Зленко. У листі до

О. Гончара від 4 вересня 1991 року свою позицію він висловив так: «…Аби у Вас не складалося тверде переконання, що всі одесити обстоюють прицюцькувату, як казала б моя мати-небіжчиця, ідею відродження так званої Новоросії, перебіжіть, коли ласка, мою статейку, видрукувану нещодавно «Чорноморською комуною» (мова про статтю Г. Зленка «Послухаймо Олександра де Рибаса», «Чорноморська комуна», 1991, 23 серпня. — Прим. автора). І далі: «Чи не підказали б хлопцям, щоб простісінько передрукували цей «есей» для ознайомлення української громади?..» (Кн. 2, с. 289).

Послідовність своїх кроків і дій щодо захисту в Одесі українських інтересів Г.Зленко демонструє своїм листом до О. Гончара від 31 жовтня 1991-го: «Тепер посилаю репліку в «Вечерней Одессе» (див.: Г.Зленко, «Перекликаясь с Михаилом Катковым…», «Вечерняя Одесса», 1991, 29 жовтня. — Прим. автора) — з приводу шовіністичного виступу одного з новоявлених «новоросів». Можливо, вона Вас зацікавить…» (Кн. 2, с. 290).

У тій статті Г. Зленко викриває україноненависників, які не вважають Одесу українським містом і зневажливо ставляться до української мови. Зокрема, картає «согорожанина» Леоніда Срібнера, який «понятно изрек»: «Русский язык является родным языком жителей Украины (в том числе и украинцев…)» («Одесский вестник», 1991, 26 вересня. — Прим. автора): саме так «осчастливил ныне сущих… украинофобов». Цього не посмів зробити навіть І.С. Аксаков, а також колишній «градоначальник» О.І. Левшин».

У листі-відповіді від 10 листопада 1991-го О. Гончар, звертаючись до Г. Зленка, пише: «Статті Ваші, звичайно, одержав, прочитав, полемізуєте з українофобами добре, але треба б іще гостріше! І на допомогу Вам тут не лише Аксаков, а й Герцен, і Шевченко, і Леся, і — Боже мій!.. Скільки їх — блискучих захисників честі нашого народу…» (Т. 10, с. 551).

Про нелегкий шлях боротьби за незалежність України, за утвердження українських духовних і культурних цінностей у нашому місті сповіщає лист С. Стриженюка до О. Гончара від 4 лютого 1992 року, в якому є такі слова:

«…Радію з незалежності нашої, але не полишає тривога, що найжорстокіша з імперій, ідучи в небуття, погрожує затягти усе живе в могилу.

В Одесі складно і важко, бо не всі зі знаних Вами добрих козаків виявляються розумно-добрими…

Як активний противник «новоросів», я не викликаю довіри у місцевих керівників, які ще вчора погоджували все з обкомом, а сьогодні з тими ж самими, але в інших кабінетах.

По можливості — друкую статті в одній-єдиній «Чорноморці», бо інші газети «прокремлівські».

Ото пишу листи на телебачення в Останкіно, бо такого великодержавного натиску не було на нас, напевне, з часів Денікіна та Муравйова.

Спілка наша одеська в керівництві своєму за стилем номенклатурна. Прийнявши рішення з ініціативи Івана Дузя «не підтримувати Рух», тримає цього чорного прапора і з Богданом Сушинським.

Не знаю, але доведеться, напевне, вибрати час і створити Спілку письменників Одеси та міський комітет (або раду) з захисту миру…».

І на цьому тлі складних суспі-льно-політичних процесів та протиріч С. Стриженюк у спілкуванні з О. Гончарем усе ж висловлює своє оптимістичне світобачення майбутнього: «…Діти в школі політизовані, але знають, що їх Батьківщина — Україна. І це вже процес. Він починається і тут потрібне сумління…». (Кн. 2, с. 298 — 300).

Позитивний настрій С. Стриженюка перегукується із характером листа Г. Зленка до О. Гончара від 24 жовтня

1992-го. зокрема, У ньому, зокрема, повідомляється, що «Влітку спеціальним випуском «Чорноморських новин» — «Відродження» — відзначили ми 110-ту річницю від дня народження знищеного тоталітарним режимом історика України академіка Михайла Єлисейовича Слабченка. Посилаю Вам примірник газети. Можливо, зацікавлять статті вченого, які я розшукав на сторінках одеської газети «Вільне життя» за 1918 рік. Вони так відгомонюють з сьогоднішньою ситуацією!

Лежить у мене ще не переопублікований памфлет Слабченка «Язик Шевченка», що побачив світ за псевдонімом Причепа в одеському журналі «Наша кооперація» при початку 1920 року. Це — теж вельми актуальний сьогодні матеріал…

Взагалі кажучи: з публіцистики Слабченка могла б скластися інтересна й потрібна книжка. Але ж бо — хто її видасть?!.

…Для пропаганди Одеси, як одного з центрів української культури, що можу, те роблю зі сторінок місцевої преси та різних «трибун» і «кафедр». Про один з виступів додаю вирізку з усе тих-таки «Чорноморських новин», які поки що залишаються єдиною в Одесі українською газетою.

Знайдете в конверті ще сторінку з рідної мені корсунь-шевченківської районної газети «Надросся» (де я там колись працював рівно сім років), де вміщено відгук Сергія Левковича Хавруся на Ваші «Фронтові поезії». Можливо, автор і надсилав Вам витинанку, — хай буде для бібліографів зайва…

P.S. В грудні «Відродження» присвятимо 100-річчю Миколи Гуровича Куліша. Чи не могли б надіслати буквально два абзаци про своє бачення цієї постаті? Куліш, як відомо, починав в Одесі…» (Кн. 2, с. 322—323).

Коли майже всі матеріали до цієї статті були опрацьовані, з Києва надійшла сумна звістка про те, що 14 жовтня, на Покрову, відійшов у вічність один з адресатів Олеся Гончара — український письменник, літературознавець, критик, доктор філологічних наук, професор Володимир Євгенович Панченко. Він — наш земляк, народився в с. Демидівка Любашівського району, випускник, а потім аспірант, старший викладач, доцент кафедри радянської літератури і літератури народів СРСР ОДУ ім. І.І.Мечникова, з 1984-го — доцент кафедри української літератури Кіровоградського педагогічного уні-верситету, потім — професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». Ось чому захотілося сказати кілька запізнілих слів на його добру згадку і пам’ять.

Ім’я тоді ще критика-початківця з Одеси вперше згадує в листі до О. Гончара від 24 серпня 1980 року академік Микола Жулинський, звертаючи увагу класика на те «… що зараз з’явилися цікаві молоді критики: Михайло Стрельбицький, Михайло Слабошпицький, Анатолій Скрипник, Володимир Панченко, Григорій Штонь…» (Кн. 1, с. 458).

З тексту листа О. Гончара до В. Панченка від 17 липня 1984-го, випливає висновок про доконаний факт не тільки їх уже особистого знайомства та листування, а й про шанобливе ставлення Олеся Терентійовича до його творчості на літературознавчій ниві. Зокрема, висловлюючи подяку за статтю В. Панченка в «Вечерней Одессе» про фільм (мова про стрічку Ролана Сергієнка «Олесь Гончар. Штрихи до портрета», показану по місцевому телебаченню. — Прим. автора), О. Гончар відзначає: «…слово на рідкість глибоке, інтуїтивне, проникливе… З книжкою (літературознавча робота «Енергія пошуку». — К., 1983. — Прим автора) ще буду знайомитись, хоча вже й з першого знайомства видно, що вона вигідно виділяється на фоні поширеного, на жаль, у критиці та в підручниках «дерев’яного» тлумачення літератури. Адже і в слові критика має бути пристрасть, вогонь, вільність думки, найближче ж до цього перебуває і сама істина. І ще мені здається, що «нельзя объять необъятное». І що тільки дослідження творів справді значущих здатне породжувати значущість думки… От чув, що Ви беретесь за Яновського (кіровоградці казали), і я порадувавсь за Вас… Казали також, що Ви до них маєте переїхати? А що ж — чудове місто, овіяне вітрами степів…» (Г.О. Листи, с. 254).

Лист-відповідь від В. Панченка надійшов на адресу О. Гончара майже через півтора року і датований 15 січня 1886-го. У ньому повідомлялося:

«Біля двох років тому, коли я тільки збирався переїздити до Кіровограда, Ви написали мені добрі слова розуміння й підтримки такого рішення, що для мене було і приємно, й важливо.

На новому місці почуваюся добре: кіровоградці зустріли доброзичливо. Радий тим, що з’явилися сприятливі умови для роботи. Весь свій кіровоградський рік я присвятив Ю.І. Яновському — написав задуману ще в Одесі монографію про нього і подав у «Дніпро». Два розділи з неї нещодавно надрукували журнали «Радянське літературознавство» та «Українська мова і література в школі» (мовиться про публікацію: «Майстер корабля» Ю. Яновського: до творчої історії» //Радянське літературознавство. — 1985. — № 12. — С. 3-10. — Прим. автора).

Наступний лист від В.Є. Панченка, датований 13 березня 1988-го, повідомляє про відправлення на київську адресу О. Гончара книги про Юрія Івановича Яновського (йдеться про видання «Юрій Яновський», К., «Дніпро», 1988. — Прим. автора), а також двох номерів газети «Кіровоградська правда». При цьому Володимир Євгенович пише:

«Під рубрикою «Літературна вітальня» ми вміщуємо матеріали, покликані пропагувати кращі книги українських письменників, республіканську літературну періодику, цікаві новинки в прозі й поезії. По-моєму, просвітительська робота сьогодні особливо потрібна, а обласна газета з її 100-тисячним тиражем певні можливості для цього дає…

Але повернуся ще раз до рубрики «Літературна вітальня». Олесю Терентійовичу, чи не змогли б Ви написати для нашої газети кілька сторінок про Кіровоградщину у Вашому житті, про свої зустрічі з нашим краєм?» (Кн. 2, с. 168-169).

О. Гончар у листі-відповіді від 19 березня 1988-го висловлює щиру подяку В. Панченку за книжку і за слово про «Вогнища» (йшлося про відгук на книгу «Далекі вогнища. Нові твори», К., «Радянський письменник», 1988. — Прим. автора), і повідомляє, що він дуже любить степові краї, але для газети написати хоча б кілька рядків про них не може: «Бо зараз я більше пасажир: щойно повернувся до Києва і вже знову пакую валізу…

Може, напишу що-небудь колись…

А кафедру, здається, відборонили? (йшлося про «чиюсь нерозумну ініціативу» щодо скорочення кафедри української літератури в педінститутах. — Прим. автора). Життя їм і вам — надовго, з творчими радощами під сонцем тих найгарніших на планеті степів!» (Т. 10, с. 483).

Останній з нині опублікованих листів від Олеся Терентійовича до Володимира Євгеновича від 30 січня 1995 року є також надзвичайно важливим для розумі-ння їхньої творчої співпраці. Подякувавши В. Панченку за чергову книжку (мова про збірник творів В. Винниченка «Раб краси», К., «Веселка», 1994. — Прим. автора), О. Гончар пише:

«Дуже вдало скомпонований томик. І добре, що на завершення Ви дали слово Франка та Лесі про цього, тоді загадкового, бунтівливого степовика. Варто ще раз нагадати читачеві, що були в Україні люди великої душі, здатні піднестись високо, порадуватись за новий талант. І Коцюбинського Ви доречно згадали, як мудро він стеріг молодшого колегу від імпульсивного відступницького кроку. Загалом Ваша стаття з глибоким розумінням, цікаво й переконливо відтворює образ Винниченка, такий складний, такий суперечливий…

Тож спасибі і Вам, і «Веселці», яка в цих кризових умовах чи не найбільше робить для школи і для всієї української культури. Виходить, нема безвихідних ситуацій — була б душа, здатна любити, здатна дорожити…» (Т. 10, с. 640).

А на завершення хотів би долучити шановного читача до розмови, що ж насправді значила наша Одеса в творчій біо-графії самого Олеся Гончара. Почасти він сам свого часу дав відповідь на це красномовне питання. Отож варто дослухатись.

У листі від 28 вересня 1985 року на адресу і на прохання тодішнього директора Одеського будинку творчості письменників В.Ф. Орленка Олесь Терентійович писав:

«…В Одесі, в Будинку творчості, довелось мені бувати протягом багатьох років. Перебування в письменницькому будинку залишило в душі найкращі враження, бо дні там були вщерть заповнені творчою працею. В Одесі завершував роботу над романом «Тронка», не раз зустрічався у Вашому місті — при сприянні одеських письменників — з моряками-чорноморцями. Не одну сторінку «Тронки», роману «Перекоп» та інших творів було написано саме там, на тихій поетичній околиці Одеси, де повітря степове й морське, єднаючись, так бадьорить людину й додає їй снаги.

Важливою подією була для мене творча конференція, організована Одеським університетом, де науковці разом із письменниками обмінювались думками з приводу моєї творчості, розглядали питання розвитку сучасної української літератури. В Одесі, як відомо, плідно працюють глибокі дослід-ники літератури й талановиті письменники, чия творчість викликає в мене постійний інтерес і повагу.

В українській літературі здавна живе образ нашого чудового в своїй неповторності південного міста.

Не раз і мені там життя дарувало зустрічі з друзями в теплі чорноморські вечори, що їх ніколи не забути…» (Г.О. Листи, с. 262—263).

Думаю, що до цих зворушливих слів письменника важко щось додати й нам, нинішнім одеситам.

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління
Одеської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України.

Переглядів: 147
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua