РубрикиБез рубрики

Відлуння Другої світової

(Продовження. Початок у номерах за 5, 12, 19 та 26 жовтня).

Анексія СРСР інших країн і територій

Три прибалтійські держави — Латвія, Литва та Естонія — були вимушені підписати із СРСР так званий Пакт про оборону та взаємну допомогу, яким дозволялося розміщення на їхніх територіях радянських збройних частин. У червні державні органи в цих країнах були ліквідовані й замінені прорадянськими кадрами. Внаслідок етнічних чисток відправили до Сибіру або вбили 34250 латишів, 75000 литовців і майже 60000 естонців.

У липні 1940-го у Латвії, Литві та Естонії під тиском Москви одночасно відбулися парламентські вибори, що змінили долю цих країн. Перемогу на них здобули прорадянські сили, і через кілька днів новообрані парламенти звернулися до Кремля з проханням про прийняття цих балтійських країн до складу СРСР як союзних республік.

Майже за цим сталінським сценарієм через 74 роки відбулися і путінські псевдореферендуми та псевдовибори в анексованому Криму та на окупованій частині Донбасу…

У листопаді 1939-го СРСР розпочав загарбницьку війну проти Фінляндії. Після трьох місяців безуспішних боїв та численних втрат Радянський Союз уклав тимчасове перемир’я з Фінляндією, яка втратила східні частини Карелії (10% своєї території). За офіційними даними, у цій війні загинули понад 200 тис. червоноармійців, а за неофіційними — близько мільйона.

У кінці червня 1940 року радянські війська окупували румунські території — Бессарабію, Північну Буковину та край Герца, де етнічні українці становили близько третини населення. У Бессарабії через голод або депортацію загинули до мільйона румунів.

Сталін «наростив» територію України?

У вересні 1939 року через збіг обставин у рамках сталінсько-гітлерівської оборудки відбулося об’єднання більшої частини українських земель, але це сталося зовсім не через бажання Сталіна зробити послугу україн-ському народові. Сьогодні, через 74 роки після закінчення війни, ми часто чуємо фальшиву міфологему від сталіністів і путіністів: «Сталин объединил Украину!». Перш ніж говорити, що Сталін «нарастил» територію України, не слід забувати про те, як напередодні Другої світової він скоротив населення України на кілька мільйонів у результаті Голодомору і репресій. Приєднуючи східні області Польщі до СРСР, Сталін силкувався насамперед наростити територію своєї імперії, а Україна просто опинилася на межі конфронтації гітлеризму і сталінізму.

Передусім слід зазначити, що Сталін, перебуваючи на посаді наркома у справах національностей у першому уряді Радянської Росії, ще на початку 1918-го намагався «урізати» територію України, підтримавши створення так званої Донецько-Криворізької республіки (ДКР), попри те, що етнічні українці становили там переважну більшість — 95%. Тож у Путіна та його маріонеток із нинішніх так званих «ДНР/ЛНР» попередником був Сталін, афера якого провалилася, оскільки проти неї рішуче виступили В. Ленін і Л. Троцький, а також українські більшовики у складі ВКП(б).

У жовтні 1924-го, коли Сталін уже майже повністю захопив владу в СРСР, Таганрозький і Шахтинський округи УСРР було передані до складу Російської Федерації. Водночас Кубань, Ставропілля, частини Воронезької, Курської і Білгородської областей, заселені переважно українцями, не увійшли до УСРР, хоча українське більшовицьке керівництво неодноразово порушувало це питання. У вересні 1939-го, відповідно до пакту «Молотова-Ріббентропа», такі польські регіони, як Холмщина, Підляшшя, Засяння та Забужжя, де етнічні українці становили значну частку населення, мали увійти до складу СРСР, але Сталін вирішив залишити ті території Гітлеру в обмін на Литву. В період із жовтня 1944-го до серпня 1946-го, а також у рамках операції «Вісла» у 1947-у з Холмщини, Лемківщини, Підляшшя та Надсяння до УРСР насильно переселили близько 200 тисяч етнічних українців.

На карті 1914 року, опублікованій Російською імператорською академією наук, Брестська область нинішньої Білорусі позначалася як територія з абсолютною перевагою українського населення. Всесвітньо відомий «український націоналіст», перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов двічі, у 1939-у та у 1944-у, наполегливо просив Сталіна включити Берестейщину, Холмщину та Крим до складу УРСР. Проте Сталін проігнорував це прохання. У 1942-у за завданням М. Хрущова директор Інституту історії АН УРСР М. Петровський обґрунтував етнічно-історичні претензії України на Закарпаття, Подністров’я, гирло Дунаю та Південну Буковину.

Отже, факти свідчать, що Сталін ніколи не переймався «возз’єднанням всіх українських етнічних земель». Просто, коли йому було вигідно, то у своїх геополітичних планах він міг згадати й про ідею соборності України, але не інакше як невід’ємної частини СРСР.

Після «визволення» західноукраїнських земель Червоною армією почалися репресії, арешти, катування і депортації. З вересня 1939-го до 22 червня 1941-го НКВС та Червона армія депортували і знищили до двох мільйонів осіб. Всього в 1939—1941 раках органами НКВС було заарештовано 21 тис. поляків, 23 тис. українців, 13 тис. євреїв. З початком німецько-радянської війни у тюрмах за кілька днів були знищені десятки тисяч ув’я-знених із місцевого населення. У червні 1941-го лише у трьох в’язницях Львова із середньові-чною жорстокістю було замордовано понад 4 тис. політичних в’язнів. У період між вереснем 1939-го і червнем 1941-го близько 500 тис. українців депортували до Сибіру і Середньої Азії.

У жовтні 1944-го радянські «визволителі» знову повернулися в Західну Україну. Замість німецького тоталітарного режиму відновився радянський тоталітарний режим, і знову почалися репресії. У 1951-у відбулася депортація частини українського населення із Західної України до Донбасу, де переселенці, яких уже тоді називали «бандерівцями», зазнавали всіляких моральних і фізичних утисків з боку як місцевого населення, так і органів влади. За даними МВС України, впродовж 1944—1952 років із західних областей України було депортовано 65 тис. сімей (близько 200 тис. осіб). Їхнім місцем призначення стали віддалені регіони Уралу, Сибіру та Казахстану. Багато хто додому так і не повернувся.

Путінська пропаганда про пакт «Молотова-Ріббентропа»

Суперечки навколо німецько-радянського пакту про ненапад не вщухають у Росії й досі. При цьому превалює повернення до радянського трактування цієї ганебної сталінсько-гітлерівської оборудки. Офіційні пропагандисти відкидають незаперечний факт змови Сталіна з Гітлером. У масовій свідомості, сформованій телезомбоящиком, зберігається тверде переконання, що Сталін «виграв війну» проти гітлерівської Німеччини, а «переможців не судять», бо, мовляв, судити вже нікому.

Імперію важко будувати без історичного міфу, який мав би об’єднавчий ідеологічний характер для суспільства. Після розпаду Радянського Союзу для Росії таким міфом залишився один — так звана «Велика Вітчизняна війна». Для Росії перемога Радянського Союзу над Німеччиною та її сателітами у Другій світовій завжди мала не лише історичне, а й сакральне значення, яке підносить росіян як найголовніших «переможців фашизму», за що європейські народи мають бути вічно вдячними Росії, хоча в Червоній армії, крім росіян, служили представники десятків інших народів СРСР, і серед них кілька мільйонів українців.

З іншого боку, загальновідомо, що «радянське визволення» країн Центрально-Східної Європи не мало нічого спільного зі свободою. Про це свідчать повстання проти радянської диктатури в Угорщині у 1956-у, в Чехословаччині в 1968-у і введення воєнного стану в Польщі в 1981—1983 роках задля силового придушення виступів польської опозиції.

Сьогодні риторику і міфи «Великої Вітчизняної війни» Кремль використовує для виправдання своєї агресії проти «братской» України — анексії Криму та окупації частини Донбасу. За логікою кремлівських стратегів, ті, хто переміг Гітлера, не можуть бути злочинцями й окупантами сьогодні. З російських телеканалів постійно лунає теза про те, що війна Росії з Україною — це не агресія проти сусідньої держави, а «боротьба проти бандерівців і фашистів, які загрожують Росії та Європі». І це в той час, як у самій Росії практично легально існують десятки профашистських і чорносотенних організацій з російською специфікою, в тому числі і так звана «антифашистська» молодіжна організація «Наші», одним із кураторів якої є заступник голови адміністрації В. Путіна, «сірий кардинал» В. Сурков. У російському опозиційному середовищі учасників цієї організації називають «нашистами» і «путін-югендом», порівнюючи з «гітлер-югендом». Як тут не згадати вислів мудрого В. Черчилля: «Фашисти майбутнього називатимуть себе «анти-фашиcтами»…

Для створення міфу про «Велику Вітчизняну війну» ще у 1966 році у Москві було відкрито Інститут військової історії МО СРСР, який існує там і понині. (У кінці березня 1989-го мені довелося бути свідком, як на засіданні спецради із захисту дисертацій директор цього інституту генерал-полковник

Д. Волкогонов спростував деякі деталі міфу про розгром німецько-фашистських військ на підступах до Москви у листопаді — грудні 1941-го). Для того щоб десятиліттями створювані міфи про «Велику Вітчизняну війну» залишалися непорушними, 5 травня 2014 року В. Путін підписав федеральний закон «Про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації», спрямований на «протидію спробам посягань на історичну пам’ять щодо подій Другої світової війни», який забороняє «поширення завідомо наклепницьких відомостей про діяльність СРСР» і дозволяє під приводом боротьби з реабілітацією нацизму саджати за грати критиків Сталіна «як посібників нацистської ідеології». Особливо переслідуються ті дослідники, які вважають Сталіна і Гітлера однаково винними в розпалюванні Другої світової. На думку французького професора Стефана Куртуа, історичну полі-тику Путіна «можна назвати меморицидом, оскільки вона спрямована на знищення справжньої пам’яті про минуле».

Після того як у середині липня ц. р. стало відомо, що президент РФ В. Путін не буде запрошений на меморіальні заходи у Варшаві 1 вересня з нагоди 80-річчя початку Другої світової війни, у російських ЗМІ з’явилося багато публікацій, автори яких звинувачують Польщу 1930-х в «імперіалістичній політиці та співробітництві з Третім Рейхом». Зокрема, стверджується, що з часів Ю. Пілсудського в основі польської політики на Сході лежить прагнення «польських імперіалістів» до створення «Великої Польщі від моря і до моря» шляхом розчленування Росії та окупації України. Стверджується також, що в 1930-і Польща нібито неодноразово блокувала зусилля щодо створення антигітлерівської коаліції, а відтак «несе відповідальність за катастрофу вересня 1939-го». При цьому наголошується, що Варшава начебто «поставила хрест на проєкті радянсько-британсько-французької військової конвенції», не погоджуючись пропустити частини Червоної армії через свою територію до кордонів Німеччини у разі потреби.

У російських офіціозних публікаціях також поширюється інформація про те, що нібито у січні 1939-го між Й. фон Ріббентропом та Юзефом Беком велися перемовини про формування польсько-німецько-галицького альянсу для наступу на Київ і Москву. Зокрема, стверджується, що у 1936—1938 роках польський і німецький генштаби нібито розробили спільний план «Рішення на Сході» («Rozwiаzanie na Wschodzie»), який передбачав спільне вторгнення «союзних» військ в Україну і Білорусію. Наприклад, російський автор Олексій Балієв пише, що «військово-політичний крах міжвоєнної Польщі був заздалегідь визначений авантюристичною політикою її влади», наголошуючи при цьому, що «маніакальна відданість Заходу як держави Пілсудського, так і його постсоці-алістичних спадкоємців — це невиліковний діагноз»… Отже, хто не з Росією, той проти Росії, в дусі сталінського постулату: «кто не с нами, тот против нас».

Це ми багато разів чули і чуємо щоденно й на адресу України. Але нам своє робить: наш євроатлантичний вибір є незворотнім. Тисячі кращих синів і дочок України загинули і гинуть на Донбасі не для того, щоб ми повернулися в комуно-ординське стійло…

(Далі буде).

Олексій ВОЛОВИЧ,
кандидат
історичних наук.

Переглядів: 84
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua