РубрикиБез рубрики

Мир буває «різний»

В історії з розведенням у Золотому мене непокоїть не тільки низка помилок, яких під час відведення сил припустилися у Станиці Луганській, чи наслідків, про які не замислюється ніхто, окрім місцевих патріотів.

Мене серйозно лякає приховане, але неухильне підривання довіри до української армії, а також у самих Збройних силах — до влади в широкому сенсі.

Після років роботи з громадською думкою у дотичних до конфлікту темах я і професійно, й особисто дуже тонко відчуваю, де із суспільними настроями чи з їх використанням щось «не так».

Спершу про самих військовослужбовців та ветеранів як окрему соціальну групу.

Нерозуміння, для чого саме ми маємо відходити в односторонньому порядку, демотивує і нинішніх, і колишніх бійців. А так і буде, я про однобічне відведення: подивіться, як Росія «відвела» сили у Станиці Луганській, зрозумієте, чому відведення в Золотому позбавлене будь-якого сенсу (якщо тільки не повернутися назад на свої позиції після невтішних результатів очікуваної «Нормандської зустрічі»).

Єдиним позитивним сигналом стала начебто згода самопроголошеної «республіки» на відкриття КПВВ у Золотому. Втім, жодних гарантій нема: коли це відбудеться і чи не зірветься, невідомо, але головне — наявність воєнних позицій роботі КПВВ жодним чином не заважала. В Станиці до розведення КПВВ стояло на тому самому місці, де й стоїть зараз, а от військові перебували на крайніх рубежах населеного пункту.

Будь-яка армія має знати, які її глобальні цілі. У 2014?2015 роках вона йшла вперед або утримувала свої позиції. Сьогодні ж плани щодо розведення вздовж лінії розмежування є, а от загальна мета — незрозуміла. Якби вже було дипломатичне рішення, узгоджена загальна дорожня карта з демілітаризації і потім — політичного врегулювання, то було б ясно, що відведення — це перший етап. Але все не так. Просто використовувати армію, ветеранську спільноту, нічого їм не пояснюючи, не годиться. Це найгірший демотиватор, адже в ситуації війни бійці ні на секунду не мають сумніватися у своїй необхідності і не мають почуватися пішаками.

Інший бік медалі – це формування загального відчуття браку поваги до іншої (не «миро-творчої») точки зору. Ну і головне, чи хтось зараз здатен гарантувати президентові, що він у такій ситуації може покластися на тих, ким він командує? Чи довіряє тепер уже йому армія так, як має довіряти Головнокомандувачеві? І чи немає/не буде латентних «ініціатив», прихованого саботажу в лавах армії, якщо з нею не говорити чесно і з повагою?

Тепер — про місцевих мешканців у прифронтовій зоні.

Упродовж років ми з колегами за допомогою різних досліджень доводили: на громадську думку в питанні конфлікту треба зважати. Але зважати не означає відтворювати все, що «люди думають». Знати, що вони думають, і мати це на увазі, ухвалюючи рішення. Ось що таке — вміти працювати із суспільними настроями.

Саме через бажання влади зробити, як «люди просять», всі вояжі до Золотого викликали, принаймні у мене, і громадянський, і професійний дискомфорт. Адже хто-хто, а аналітики громадської думки точно знають, що врахувати потенційні наслідки від суспільної реакції і зробити так, як «просить» якась одна група, — це абсолютно не порівнювані методи.

Втім, це не єдина проблема. Сама картинка, коли якась частина місцевих кричить на камери: «Відводити!», «Будемо без військових!», «Нехай ідуть звідси!», — це, як на мене, найгірше, що ми можемо показувати самі собі і нашому ворогу після п`яти років війни з ним.

Росія в таких речах і перемагає: коли люди, які завдяки армії залишилися в Україні, а не в «ЛНР», отримували всі ці роки всі можливі послуги від держави, тепер кричать, щоб військові забралися геть. Зрозуміло, наскільки люди втомлені від бойових дій, але логіка, що це завершиться, тільки-но відійдуть українські війська, — докорінно помилкова.

Ця картинка нічим не відрізняється від навіжених ватників, які у 2014 році перекривали дорогу недосвідченим у бою українським військовим та їхній техніці. Тепер військові – навчені, сильні, але хто кричав у 2014-у про «нациків» (це так на моїй малій батьківщині, на тій же Луганщині, називали наших бійців), кричить і сьогодні. І демонструвати таку картинку й радіти, що люди «за» відведення, — це нонсенс. Це шкода самим собі. І Головнокомандувач точно інакше має ставитися до таких настроїв серед частини, наголошую — частини, місцевих.

Одразу за цим постає питання: а чому населення, яке з різних причин (включаючи лояльність до «ЛНР» і Росії) у всьому звинувачує українську армію, має бути почутим? Чому, якщо вже слухати, чого люди хочуть, то слухати не тих, хто відверто тримався української позиції всі ці роки і хто сьогодні у тому ж Золотому, Станиці заявляє, що боїться за свою безпеку після створення сірої зони? Чому голос «за» розведення важливіший за голоси тих, хто «проти»? Чому шановних панів і панянок із Золотого не запрошують на селекторні наради до органів виконавчої влади «порадитися» щодо економічного розвитку регіону?

Може, тому, що хотіти мати робочі місця не означає знати, як це зробити? То чому ж тоді ці люди визначають, як встановити умовний «мир»? Тільки тому, що голос саме цих людей зараз вигідний політично і дипломатично? Все. Інші просто зіпсують картинку перед «нормандією».

Мир буває «різний». У 2014 році для істотної частини нині прифронтової Луганщини мир полягав у тому, щоб українська армія звідти негайно забралася, не сунула на «ЛНР» і не «розв’язувала» війну. Де ці люди сьогодні і чи не їхні голоси часом лунають у хорі про підтримку відведення?

Марія ЗОЛКІНА,
політичний аналітик Фонду
«Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

Джерело: https://nv.ua.

Переглядів: 149
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua