РубрикиІсторія

Відлуння Другої світової

(Продовження. Початок у номері за 5 жовтня).

Чому не була створена коаліція Заходу з СРСР?

Починаючи із 1934 року Сталін усвідомлював можливість нападу гітлерівської Німеччини на СРСР в контексті політики «умиротворення» Гітлера з боку Заходу. В політичних колах Франції і Великої Британії не виключали, за певних умов, можливості створення коаліції з СРСР, щоб запобігти катастрофі Другої світової війни, що насувалася. Однак з огляду на сталінський тоталітаризм, масові репресії і штучний Голодомор в Україні СРСР був не надто прийнятним партнером Заходу для протидії агресивним зазіханням Гітлера. У Парижі й Лондоні найкращим виходом із ситуації вважали зіткнення гітлерівського і сталін-ського тоталітарних режимів, які могли б якщо й не знищити одне одного, то, принаймні, значно послабити. Зі свого боку, Сталін також вважав малоймовірним бодай ситуативний військовий союз СРСР із Францією і Британією для відсічі агресивної політики Гітлера.

2 травня 1935 року в Парижі був підписаний і незабаром ратифікований франко-радянський договір про взаємодопомогу в разі нападу агресорів на одну з країн. При цьому ратифі-кацію цього договору Гітлер використав як привід для ремілітаризації Рейнської області, що було заборонено Версальським договором. Утім, оскільки додаткову угоду до договору, яка мала визначити практичні аспекти співпраці, не було укладено, то цей договір залишався не більше, ніж декларацією про наміри, без конкретних зобов’я-зань сторін. Одночасно було укладено аналогічний договір між СРСР і Чехословаччиною. У березні 1936-го Радянський Союз уклав договір про взаємну допомогу з Монгольською Народною Республікою. У серпні 1937-го був укладений договір про взаємний ненапад між Радянським Союзом і Китайською Республікою.

Слід зазначити, що в кінці 30-х років минулого століття міжнародна обстановка була вкрай напруженою через низку локальних воєн. У 1935-у Італія окупувала Абіссінію (Ефіопію). Влітку 1936-го Німеччина та Італія здійснили військову інтервенцію в Іспанію на боці сил генерала Ф. Франко. У 1937-у Японія, після захоплення Маньчжурії, вторглася у Північний і Центральний Китай. У липні-серпні 1938-го і в травні-вересні 1939-го відбувалися радянсько-японські прикордонні конфлікти в районі озера Хасан на радянсько-китайському кордоні й річки Халхін-Гол на китайсько-монгольському кордоні.

25 листопада 1936 року у Берліні було укладено «Антикомі-нтернівський пакт» — японсько-німецьку угоду, спрямовану проти Комуністичного інтернаціоналу (Комінтерну), щоб не допустити подальшого поширення комуністичної ідеології у світі. У листопаді 1937-го до «Антикомін-тернівського пакту» приєдналася Італія. У серпні 1940-го у Берліні на базі «Антикомінтернівського пакту» було утворено військовий союз «Берлінський пакт» — «Вісь Рим — Берлін — Токіо». Згодом до цього блоку приєдналися Угорщина, Іспанія, Фінляндія, Карелія, Румунія, Болгарія, Хорватія, Словаччина, Данія, Маньчжоу-го, Ірак і Туреччина у статусі спостерігача. Японська імперія мала дев’ять країн-сателітів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Сателітами фашистської Італії були Лівія, Албанія і Чорногорія.

Від листопада 1940-го між нацистською Німеччиною і СРСР велися офіційні таємні переговори про приєднання Радянського Союзу до фашист-ського альянсу з метою розпо-ділу Східної півкулі планети між учасниками «Пакту чотирьох держав»: Німеччиною, Італією, Японією та СРСР. Пропозиція про підписання відповідної угоди була висунута Гітлером під час візиту В. Молотова до Берліна у листопаді 1940-го. Радянська сторона відразу погодилася на підписання пакту, але СРСР так і не став членом цього альянсу через низку застережень й умов з боку Німеччини.

Із 1937 року Сталін дедалі більше схилявся до необхідності досягнення тимчасової політичної оборудки з Гітлером, оскільки у них як лідерів двох тоталітарних режимів було чимало спільного у діях і ментальності — жорстокість, підступність, цинізм і постійна боротьба за абсолютну владу у своїх країнах і в усьому світі. 10 березня 1939-го у промові на ХVIII з’їзді ВКП (б) Сталін прозоро натякнув, що СРСР не бажає вступати в союз з Англією та Францією, а хоче діяти у власних інтересах. Він звинуватив владу Англії та Франції у відмові від політики колективної відсічі агресорам (Німеччині, Італії та Японії), у переході їх на позицію невтручання й нейтралітету, а також у підштовхуванні Німеччини до агресії проти СРСР.

Навесні і влітку 1939 року, ведучи переговори з представниками Англії та Франції щодо укладання угоди про взаємодопомогу, радянське керівництво ставило за завдання зірвати створення єдиного антирадянського фронту. Зі свого боку, Лондон і Париж мали ідентичне завдання — не допустити зближення між Німеччиною та СРСР. 2 червня 1939-го на московських переговорах МЗС СРСР вручило представникам Великої Британії та Франції проєкт договору, який передбачав зобов’язання для всіх сторін у разі агресії Німеччини негайно надати допомогу іншим учасникам договору, а також східноєвропейським державам, що межують з СРСР. Однак Фінляндія, Литва, Латвія та Естонія відмовилися від гарантій з боку Великої Британії, Франції й особливо СРСР та уклали з Німеччиною договори про ненапад. Варшава виступила категорично проти пропуску Червоної армії через свою територію, попри тиск з боку Франції. У кінці червня англо-франко-радянські переговори зайшли в глухий кут. Сталін розглядав ці перемовини як засіб дипломатичної гри, мета якої — сприяти зіткненню Німеччини з Великою Британією та Францією, розраховуючи на «світову комуністичну революцію». Прем’єр-міністр Великої Британії Н. Чемберлен, своєю чергою, також сподівався використовувати переговори з Москвою лише як спосіб тиску на Гітлера й тому всіляко їх затягував.

12 серпня до Москви прибули військові місії Франції та Британії для проведення переговорів, але вже 21 серпня вони припинилися, оскільки радянське керівницт-во висунуло наперед неприйнятні умови співпраці. Маршал К. Ворошилов вимагав права на окупацію Червоною армією Галичини та Віленської області, які тоді входили до складу Польської держави. Якраз у ті дні радянське керівництво готувалося до підписання договору про ненапад з Німеччиною. Безперечно, Сталін розумів справжні наміри Гітлера, а відтак будь-якою ціною намагався відтягнути в часі початок війни з Німеччиною, до якої Червона армія не була готова. До того ж, ведучи одночасно переговори з Францією і Британією, з одного боку, і з Німеччиною — з іншого, Сталін, усе ж, вирішив зробити ставку на Берлін, оскільки Гітлер погоджувався на радянську анексію країн Прибалтики, тоді як Париж і Лондон однією з головних умов укладання договору з Москвою висували гарантії безпеки цих держав. 19 серпня у своєму виступі на засіданні Полі-тбюро ЦК ВКП (б) Сталін наголосив: «Якщо ми укладемо угоду з британцями та французами — війни не буде, а якщо з німцями, то одразу буде війна. І тоді для нас складеться сприятлива ситуація, оскільки з’явиться можливість отримати половину Польщі та більшу частину території Балтійських держав».

4 липня міністр закордонних справ Великої Британії Е. Галіфакс, обґрунтовуючи свою позицію щодо переговорів з Москвою, у британському парламенті зазначив: «Наша головна мета на переговорах з СРСР полягає в тому, щоб запобігти встановленню Росією будь-яких зв’язків з Німеччиною». Однак ці розрахунки провалилися після підписання 23 серпня у Москві «пакту Молотова-Ріббентропа». 25 серпня В. Молотов заявив англо-французькій військовій місії, що в цій ситуації переговори Москви з Лондоном і Парижем «втрачають будь-який сенс»…

Підготовка Сталіна до змови з Гітлером

Змова Сталіна і Гітлера — вимушений крок для обох. Червона армія ще не була готовою до війни з Вермахтом, а Гітлер не міг ризикувати, розпочавши війну на два фронти — проти Заходу та СРСР одночасно. А ще ж потребував радянських матеріальних ресурсів — продовольства, палива та багато чого іншого. Схоже, що стратегія Сталіна й Гітлера у 1939 році формувалася відповідно до східної мудрості: не можеш подолати ворога — зроби його своїм другом.

Нищити й обезкровлювати Червону армію почав не Гітлер, а Сталін. Під час великого терору 1937—1938 років Сталін знищив у керівництві ВКП (б) і в лавах Червоної армії тих діячів, які потенційно могли б протидіяти його політиці змови з Гітлером. Загалом було фізично знищено 43 тисячі досвідчених генералів та офіцерів. У 1937-у —1938-у були розстріляні: три маршали із п’яти — М. Тухачевський, О. Єгоров і В. Блюхер; два армійських комісари І рангу із двох; два командарми І рангу із чотирьох; 12 командармів ІІ рангу із 12; два флагмани І рангу із двох; 15 армійських комісарів ІІ рангу із 15; 60 командирів корпусів із 67; 25 корпусних комісарів із 28; 136 командирів дивізій із 199; 221 командир бригади із 397; 34 бригадні комісари із 36. Цей страшний злочин Сталіна коштував народам СРСР близько 27 мільйонів убитих і вдвічі більше покалічених військових та циві-льних осіб у часи німецько-радянської війни 1941—1945 років. У своїх спогадах маршал О. Василевський зазначав: «Без 1937-го, можливо, не було б війни у 1941-у взагалі. У тому, що Гітлер зважився почати війну у 1941 році, велику роль відіграла оцінка тієї міри знищення військових кадрів, яке у нас сталося».

3 травня 1939 року Сталін звільнив М. Литвинова з посади наркома закордонних справ і призначив на цю посаду В. Молотова, який продовжував очолювати й уряд — Раднарком. Сталін усвідомлював, що прихильник європейських демо-кратій єврей Литвинов не підходить для проведення переговорів з німцями щодо укладання договору про ненапад. У Берліні це призначення сприйняли як обнадійливий знак. Німецьким газетам заборонили критику на адресу сталінського режиму та СРСР. Коментуючи відставку М. Литвинова, Гітлер зауважив: «Відставка Литвинова стала вирішальним фактором. Після цього я моментально зрозумів, що у Москві ставлення до західних держав радикально змінилося». 19 серпня, за три дні до підписання пакту про ненапад, представники Німеччини та СРСР уклали надзвичайно широкий економічний договір. Того ж дня В. Молотов передав до Берліна проєкт пакту про ненапад. Угода гарантувала Гітлерові нейтралітет СРСР під час його війни з Францією та Британією.

У тридцяті роки Польща вела незалежну політику. Хоча й мала договори про ненапад з СРСР (1932) та з Німеччиною (1934), усе ж відкидала пропозиції про укладення союзу з тоталітарними режимами в цих країнах, жертвою яких вона стала у вересні 1939-го за повної бездіяльності її «союзників» — Франції та Британії. Відомий афористичний вислів міністра закордонних справ Польщі Юзефа Бека: «З німцями ми ризикуємо втратити свою свободу, а з росіянами — свою душу». Непоступливість Варшави призвела до того, що в жовтні 1938-го, після анексії Судетської області, Гітлер зажадав від Польщі передачі Німеччині вільного міста Данцига, згоди на прокладання автостради та залізниці в Східну Пруссію через польське Помор’я, а також відкритої заяви її керівництва про те, що Польща є політичним партнером Німеччини і стратегічним противником СРСР. Варшава відмовлялася задовольнити ці вимоги Гітлера, однак ні Лондон, ні Париж нічим не могли чи не хотіли їй допомогти, аби приборкати агресивні амбіції Гітлера.

На жаль, і через 80 років історія нікого нічому не вчить, і ми бачимо, чого варті гарантії США, Великої Британії та РФ, які 5 грудня 1994-го підписали так званий Будапештський меморандум про гарантії безпеки України у зв’язку з її приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Пізніше до країн-підписантів меморандуму долучилися Франція і КНР. Згода України на відмову від ядерного статусу стала першим і наразі останнім у світі прецедентом, коли третя на планеті за ядерним арсеналом країна добровільно відмовилася від нього, про що сьогодні шкодує. Незважаючи на численні нагадування Києва на всіх рівнях лідерам названих країн про їх документально зафіксовані у Будапештському меморандумі міжнародні зобов’язання, і Вашингтон, і Лондон виявилися, щонайменше, безпорадними зупинити агресивні дії Москви проти України…

Підписання договору про ненапад і таємного протоколу до нього

«Пакт Молотова-Ріббентропа» терміном дії на 10 років був підписаний у Москві в ніч з 23 на 24 серпня 1939 року міністром закордонних справ Німеччини Й. Ріббентропом і головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В. Молотовим у присутності Й. Сталі-на та посла Німеччини В. Шуленбурга. Договір про ненапад умістився на двох сторінках, а таємний протокол до нього — на півтори. Пакт гарантував нейтралітет СРСР у війні Третього Рейху з Польщею і країнами Заходу та надавав можливість окупації Радянським Союзом колишніх територій Російської імперії, а також територій, які ніколи їй не належали. Обидві держави зобов’язувалися утримуватися від будь-яких військових дій одна проти одної, висловлювали готовність не підтримувати третіх країн у разі нападу на одну з договірних сторін. Заборонялося брати участь у міжнародних блоках та союзах, спрямованих проти одного з учасників пакту.

Таємним додатковим протоколом визначалися сфери взаємних інтересів обох підписантів у Східній Європі та проходження кордону між ними при розподілі Польщі. Цей документ грубо порушував суверенітет і територіальну цілісність цілої низки незалежних держав.

Деякі дослідники вважають, що таємний протокол був ініціативою Сталіна і поступкою з боку Гітлера. Сталін, розуміючи, що в ситуації, яка склалася, Гітлер погодиться на будь-які умови, під час переговорів 23 серпня несподівано для німецької сторони запропонував підписати таємний протокол до договору. При цьому кілька разів підкреслив, що це має бути абсолютно таємний документ. Гітлер на цю пропозицією швидко погодився, оскільки вже тоді планував війну проти СРСР і знав, що територіальні придбання Сталіна не матимуть жодного значення.

Додатковий таємний протокол складався з чотирьох пунктів. За ним визнавалися радянські зони впливу на третину території Польщі по лінії рік Пізи, Нарви, Вісли і Сяну, а також на території Фінляндії, Естонії, Латвії, частини Литви та Бессарабії.

Новина про укладання німецько-радянського договору шокувала лідерів західних держав, бо ж більшість з них знала, що впродовж 30-х років Москва боролася проти нацизму і фашизму, а також вела тривалі переговори з Британією та Францією про те, як зупинити Гітлера.

Ситуативному і тимчасовому зближенню між Берліном і Москвою у 1939 — 1940 роках сприяли спільні інтереси обох тоталітарних режимів, які однаково прагнули до повернення територій, втрачених під час Першої світової війни і внаслідок Брест-Литовського (1918) та Версальського (1919) мирних договорів. Про те, що пакт про ненапад між Третім Рейхом і СРСР є вимушеним тимчасовим кроком, аби уникнути війни на два фронти, Гітлер не приховував ще до його підписання. Так, у розмові 11 серпня 1939-го із швейцарським дипломатом К. Буркхардтом він заявив: «Все, що я роблю, спрямоване проти Росії. І якщо Захід занадто дурний і сліпий, щоб зрозуміти це, я буду змушений домовитися з росіянами, розбити Захід, і потім, після його розгрому, зібрати свої сили і рушити на Радянський Союз». Утім, за день до підписання пакту своїм генералам Гітлер сказав зовсім інше: «Сталін і я — єдині, хто бачить майбутнє. Через кілька тижнів я протягну Сталіну руку на спільному німецько-російському кордоні. І разом з ним поділю світ». Видається, що в розмові з генералами Гітлер просто блефував.

Договір про ненапад між Німеччиною і СРСР відвернув напад Японії на Радянський Союз. Японський уряд К. Хірануми, який готувався до спільної японсько-німецької війни проти СРСР, після підписання «пакту Молотова-Ріббентропа» погодився на перемир’я на Халхін-Голі і на знак протесту проти змови Гітлера зі Сталіним пішов у відставку. Інші союзники Німеччини також були незадоволені її договором про ненапад з СРСР. Б. Муссоліні висловив «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралітет. Єдність «Антикомінтернівського блоку» на той час була тимчасово порушена.

(Далі буде).

Олексій ВОЛОВИЧ,
кандидат
історичних наук.

Переглядів: 335
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua