РубрикиТочка зору

Наші мовні перспективи

(Дискусія «мовностурбованих» з елементами філософії та політології)

Це не наукове дослідження. Це лише випадковий зріз, фіксація частинки дискусії в соцмережах. Тобто йдеться лише про невеличкий сегмент всеукраїнського інтернет-спілкування на мовну тему. З таким же успіхом можна знайти й зафіксувати зовсім інші точки зору. Але оскільки учасники наводять цікаві аргументи, то, гадаю, читачам «Чорноморки» варто ознайомитися з цією дискусією.

Дмитро: «На основі спостережень й аналізу можу сказати: тепер не Одеса йде в напрямку Львова, а Львів прямує в напрямку Одеси. І мова, звісно, не лише про Львів. Ота «Велика Україна», витягування якої з болота є начебто історичною місією Галичини, насправді вже давно й успішно тягне в дупу її саму. Ось такі тепер реалії… Ще з десять років у такому темпі, й ситуація з українською мовою там може скластися така, що ні про який «П’ємонт» уже й не згадуватимуть. Біля львівської ратуші масово сидітимуть одєска-харькавска-днєпровскіє «Васі с сємкамі» та висловлюватимуться щодо культурних питань приблизно так: «Сишь ти, я тє щяс в лоб дам… какая разніца на каком язикє гаваріть? Главнає, шоб чєлавєк хароший бил...». Й ось тоді вже буде запізно щось міняти».

Наталка: «Події розгортаються так, що нам, галичанам, і справді вже час подумати про вільне плавання…».

Андрій: «Вільне плавання» для Галичини — це невідворотна полонізація вже наприкінці ХХІ століття. В кращому випадку — часткова. Краще вже з «ватними» регіонами триматися разом, погодившись з тим, що ми трохи різні.

Дмитро: «Ми не трохи різні! Ми — фактично представники двох політичних націй у межах однієї країни. В таких умовах повноцінний розвиток неможливий…».

Андрій: «Це ж саме я чув і від одного херсонця. Ви що, змовилися? Його батьки — з Галичини. Цей хлопець каже, що ми (якщо порівнювати Південний Схід із Центром та Галичиною) стали зовсім різними народами... Хоча Херсонщина на фоні Одеси таки більше проукраїнська».

Дмитро: «Я не спеціаліст з регіональних особливостей, але мені здається, що для Львова перспектив аж три. Так-от, Галичина може залишитися україномовною (україноцентричною), зросійщитися чи полонізуватися (не повною мірою). Якщо Україна йтиме в той бік, у який вона йде зараз (а інші варіанти поки що не проглядаються), то Одеса залишиться там, де і є. Тобто не дуже далеко до Москви. А Львів упродовж 5—10 років пришкандибає до Одеси. Витягування «Великої України» з багнюки це важлива частина загальної галицької міфології. Тільки справа в тому, що вже не «локомотив» тягне вагони, а вагони тягнуть назад «локомотив»…».

Андрій: «Сказав би, що все це дурня й маячня, якби сам не побував нещодавно в Одесі. Там набагато більше місіонерських імпульсів, ніж у нинішній Галичині. Для великої частини одеситів характерний нахрапистий, агресивний, наступальний стиль поведінки. У Львові про це не знають. Тому свято вірять, що вони, коли захочуть, швидко поставлять Одесу «на місце». Тобто зроблять її більш проукраїнською».

Дмитро: «Нас усіх чекає велика робота у сфері мовних технологій. І треба раціональніше ставитися до реалій. Бо у нас досі великі розбіжності в баченні ситуації. В Одесі багато патріотів уже давно махнули рукою на мовно-культурну складову. Мовляв, добре, нехай уже говорять російською, аби лише були проукраїнськими… Але можу з усією впевненістю констатувати: так не вийде! Ідентичність, у якій домінує українська складова, формується навіть далеко не в усіх двомовних. Звісно, маю на увазі не тих двомовних, хто згадує українську лише раз на місяць. Що ж до російськомовних, то в них українська ідентичність не формується в принципі. Вона десь там… далеко в глибині свідомості є, але… Часто лише після регіональної, одеської. І вже точно — після російської».

Андрій: «А може, ми як слід не обґрунтували для нашого народу і для самих себе тезу про двомовність? Усе ж таки ми дуже різні з росіянами. І двомовний — уже не москаль. «Русский мир» для них не був би стовідсотково «своїм». Зовсім не факт, що двомовні одесити туди б рвалися. Адже всі розуміють, що «русский мир» не принесе матеріальних преференцій ні одеситам, ні харків’янам. Тому якби ми, починаючи з 1991 року, пропагували активну, наступальну двомовність, а не лякали людей перспективами зникнення російської, то української в Одесі, Дніпрі й Миколаєві було б набагато більше, ніж є тепер. Щоправда, тоді довелося б змиритися з цілком легітимною двомовністю Чернівців, Ужгорода, Житомира, Львова... Але ж ці міста і так двомовні! Тобто ми нічого не втратили б. А що дає змушування, примус? Нічого, крім додаткових тріщин у конструкції. Втягнувшись у мовні війни, маємо шанс втратити весь Південний Схід і разом з ним вихід до моря. Будемо маленькою, гордою, на 90% україномовною державою розміром з Білорусь. Чи, може, трішки більшою. Але тоді нам уже доведеться остері-гатися угорців, румунів, поляків... Адже світ жорстокий і, на жаль, несправедливий».

Дмитро: «Як ви, очевидно, пам’ятаєте, наша держава була заснована «виходячи із смертельної небезпеки». І це багато про що говорить. Насправді для того, щоб досягти реальної двомовності, потрібно, щоб мільйони людей, які не володіють українською в обсязі, достатньому для спілкування, таки її вивчили. І вивчили непогано. Але так не виходить, причому вже протягом багатьох років. І річ, звісно, не в тім, що люди у нас якісь «дивні». Вони — такі, як скрізь. Просто в усьому світі на вироблення власного «контенту» здатні не більше 8% населення. Що ж до решти 92%, то це — споживачі. Вони реагують на модні тенденції, тренди, вигоду. Якщо їм професійно й довго розповідати про НЕпрестижність будь-якого явища (в нашому випадку — мови), то вони відсторонюються від цього. І ворог продовжує активно працювати над цим «відстороненням». Отже, тут, на жаль, усе логічно. Але ж ми маємо дивитися глибше, в суть явищ. І тут я повернувся б до одного з найбільших мислителів ХХ століття, німецького філософа Мартіна Гайдеґера, який є автором твердження (з багатошаровим «розкриттям теми») «Мова — дім буття». Ми з росі-янами різні доти, поки наші мови викликають у нас різні відчуття, емоції, коли йдеться, здавалося б, про те ж саме. Зросійщені українці нерідко теж відчувають потяг до україн-ської. І це сприяє їхній, бодай декоративній, відмінності від росіян. Але ж вона, з їхньої точки зору, «непрестижна», тому шансів на те, що вони раптом візьмуться за розум і почнуть її серйозно вивчати, небагато…».

Дмитро: «Нам конче необхідно мати середовище, територію, де українська мова займатиме домінантне становище (тільки за такої умови вона може ефективно співіснувати з іншими мовами), територію, де наша культура, історична пам’ять відчуватимуться в повітрі, коли цей загальний еґреґор чітко інформуватиме: «Це — Україна»… Я не знаю, на якій території така-от дійсність здатна сформуватися. На всій, на жаль, ні, ніяк… Я особисто жодним чином не хочу втрачати Південь чи Схід (маю і свої цілком однозначні особисті інтереси на тому ж Півдні). Мені не хочеться втратити вихід до моря. Але я пропоную подивитися на ситуацію під дещо іншим кутом. Насправді існує величезна ймовірність того, що воно усе вже втрачене…».

Марія: «Хлопці, не сійте песимізму. Така територія є — це і Галичина, і Волинь, і Буковина. І на Поділлі все більш-менш у нормі. А всі інші регіони підтягнуться з часом…».

Дмитро: «Де-юре, звісно, ще не втрачено, але я оперую категоріями фактичного. Ну а фактично, хай це багатьом і не подобається, ми раз-по-раз стаємо свідками будівництва локальної «покращеної Росії» чи, може, навіть кількох трохи різних росій. Ну а Росія, як відомо, навіть за умови своєї «покращеності», є лютим ворогом України і всього українського».

Євген: «Марія має рацію. Не все так критично погано. Є загроза повзучого реваншу, але нема жодних доказів, що він неминуче станеться. І Київ рухається у правильному напрямку, і Львів стоїть непохитно. На вулицях міста багато російської мови? Але ж її і було багато, починаючи з 1944 року. Тож не варто перебільшувати проблему. З «ватниками» треба працювати. А ми хіба працюємо? Ми відгородилися від них...».

Зібрав і подав
Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 278
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua