РубрикиДержава

Коли кінь поперед воза...

«Формула Штайнмаєра» — шлях до капітуляції України

Реанімація вже досить призабутої так званої «формули Штайнмаєра» щодо «врегулювання конфлікту на Донбасі», а точніше — припинення гібридної війни Росії проти України, відбулася останнім часом через низку різних подій та процесів як в Україні, так і в Європі. І про деякі з них маємо згадати для того, щоб зрозуміти — чому саме зараз словосполучення «формула Штайнмаєра» зарясніло на шпальтах газет і сторінках журналів у багатьох країнах світу, особливо в європейських, а головне — що Україна отримає, якщо, не приведи Господи, ця формула буде застосована в тому вигляді, в якому вона пропонується Путіним і нашими партнерами по «нормандському формату».

«Ефективність» санкцій проти Росії

Явно агресивні дії Росії проти України у 2014 році все ж змусили країни Заходу застосувати проти РФ режим санкцій.

17 березня 2014-го, після анексії Росією Криму, перші санкції проти РФ ввели США. Останні санкції (9 серпня нинішнього року), пов’язані з отруєнням колишнього офіцера ГРУ Генштабу ЗС РФ С. Скрипаля у Великій Британії, теж запровадили Сполучені Штати. Між цими датами різні країни і Євросоюз задіяли ще кілька десятків обмежувальних заходів. Всього до санкцій проти Росії у 2018 році приєдналися 62 держави.

За даними мінфіну РФ, збитки Росії в результаті санкцій від різних країн тільки у 2018 році сягнули 6,3 млрд доларів. Але, на думку деяких експертів, вони значно більші, просто відомству не дозволили оприлюднювати справжні дані про втрати.

Найбільше обмежувальних заходів проти Росії за останні п’ять років ввів Євросоюз — 25, що коштувало їй 2,5 млрд. доларів. США запровадили де-в’ять обмежень, що вилилося для Москви в 1,2 млрд. доларів втрат. Значних збитків зазнала РФ від санкційних заходів України й Туреччини — відповідно 775 і 713 млн доларів. Але при всьому цьому, щорічний негативний вплив застосованих санкцій на зростання ВВП РФ у період з 2014 до 2018 років, за даними МВФ, склав мізерну величину — десь 0,2 %. Набагато більшої шкоди для ВВП РФ, який у 2018-у становив 4,1 трлн доларів (сьоме місце у світі), завдало падіння цін на нафту — в середньому близько 0,65% на рік. Отже усі міжнародні санкції проти Росії мали більше символічне значення і завдали їй вельми незначних втрат. Вони виявилися занадто слабкими, щоб реально впливати на політику російського керівництва.

Спроби «умиротворити» Путіна

Упродовж останніх п’яти років, з початку російської агресії проти України, наші європейські партнери, зокрема по «нормандському формату» поводилися, як на мене, якось доволі дивно. З одного боку, запроваджували і підтримували численні, часто — досить символічні, санкції Євросоюзу проти Росії, а з іншого — намагалися «умиротворити» В. Путіна, підтримувати з ним діалог, а з російським бізнесом — співпрацю.

Слід зазначити, що «умиротворення» господаря Кремля почалося не в 2014 році, а значно раніше, ще у 2008-у. Спочатку це сталося на закритій зустрічі на саміті Ради «Росія — НАТО» в Бухаресті (квітень 2008-го), коли В. Путін дав зрозуміти лідерам країн НАТО, що у разі вступу в Альянс «Україна просто припинить існування як держава». Тобто вже тоді він фактично пригрозив, що Росія може окупувати Крим і Південний Схід України. На жаль, лідери США, Великої Британії, Франції та Німеччини не надали цим словам особливого значення. У серпні того ж року

В. Путін розв’язав війну проти Грузії, і це теж зійшло йому з рук, оскільки країни ЄС і НАТО утрималися від застосування санкцій проти РФ. Усе, на що спромоглася Парламентська Асамблея Ради Європи, — ухвалити резолюцію, яка засуджувала «визнання Російською Федерацією незалежності Південної Осетії та Абхазії». Про фактичну окупацію Росією цих грузинських територій навіть не згадувалося.

Протягом останніх двох-трьох років серед західних країн почала відчуватися «втома» від затяжної російсько-української конфронтації. Помітно активізувалися спроби керівництва і політичних сил деяких європейських держав і США «умиротворити» Путіна майже в дусі «Мюнхенської змови» 1938 року. Серед друзів Путіна у правлячих колах Італії, Угорщини, Сербії, Німеччини, Франції, Нідерландів дедалі наполегливі-ше залунали заклики до зняття або пом’якшення санкцій проти Росії. Все це призвело до того, що Парламентська Асамблея Ради Європи на своєму засіданні 25 червня ц.р. підтримала резолюцію, яка змінює правила ПАРЄ й ускладнює процедуру застосування санкцій, зокрема щодо РФ, хоча для цього не було жодних підстав, оскільки Москва не виконала вимог попередніх резолюцій ПАРЄ. Таким чином, Росії повернули право голосу в ПАРЄ, якого її позбавили у 2014-у після анексії Криму та підтримки сепаратистів на Сході України. Повністю або частково цю резолюцію підтримали 16 країн із 47, серед них — Франція, Німеччина, Італія, Австрія, Іспанія, Португалія, Туреччина. Проголосували проти резолюції, підтримавши Україну, Грузія, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Велика Британія та Швеція.

На думку багатьох аналітиків, поверненням РФ до ПАРЄ було завдано удару не тільки по Україні, а й по фундаментальних європейських цінностях. Спроби «умиротворити» Путіна у такий спосіб — хибний шлях, який аж ніяк не веде до його виправлення, а ще більше розпалює його агресивні великодержавні амбіції.

Чи повернуть Путіна до G-8?

Після повернення делегації РФ до ПАРЄ помітно посилився курс деяких країн Заходу на припинення міжнародної ізоляції путінської Росії, яка вперше після Другої світової війни намагається силовим шляхом змінювати кордони у Європі. Хибна ідея повернути В. Путіна до «Великої вісімки» спершу прийшла в голову президентові США Д. Трампу, якого відразу підтримав президент Франції Е. Макрон. У виступі перед французькими дипломатами 27 серпня він висловив думку про те, що «відштовхування Росії від Європи є глибокою стратегічною помилкою, бо це ізолює Росію і лише збільшуватиме міжнародну напруженість». У цьому контексті привертає до себе увагу і недавній візит (9 вересня) міністрів закордонних справ та оборони Франції Жана-Іва Ле Дріана та Флоранс Парлі до Москви «з метою пошуку довіри з Росією» у рамках зустрічі у форматі «2 + 2». На ній обговорювалися питання «перезапуску» двохсторонньої співпраці, а також «переосмислення» безпеки в Європі: зміцнення військового співробітництва, розширення числа спільних проєктів, контроль над озброєнням тощо.

Варто зазначити, що після того, як Е. Макрон отримав негативний відгук від громадськості та ЗМІ Франції, а також від своїх колег у Великій Британії та Німеччині щодо можливого повернення РФ до G-8, він почав дещо з меншим ентузіазмом підтримувати ідею повернення Путіна до «Великої вісімки». В рамках саміту G7, що відбувся 24—26 серпня у французькому місті Біарріц, більшість лідерів «Великої сімки», незважаючи на «пропутінську» позицію президента США, все ж вирішила, що повертати РФ у G8 наразі зарано, але слід «посилити діалог і координацію з Москвою щодо поточних криз», однією з яких напевне є «українська криза». Таке рішення більшості лідерів «Великої сімки» викликало велике незадоволення з боку Д. Трампа, якого на саміті G7 підтримав лише прем’єр-міністр Італії Джузеппе Конте.

То що ж то за формула?

Франк-Вальтер Штайнмаєр — колишній двічі керівник німецького МЗС (2005 — 2009 та 2013 — 2017 роки), який є одним із, так би мовити, «творців» Мінських домовленостей. Із 2017-го — президент Німеччини з досить обмеженими повноваженнями. Ф-В. Штайнмаєр відомий своїм толерантним, якщо не сказати дружнім, ставленням до Росії та Путіна. Неодноразово робив заяви про можливе послаблення санкцій проти РФ і про «неприпустимість посилення тиску на Кремль».

Словосполучення «формула Штайнмаєра» вперше прозвучало на останньому саміті лідерів «нормандської четвірки» 19—20 жовтня 2016 року у Берліні як «дорожня карта» реалізації Мінських домовленостей, основу яких становлять Мінський протокол від 5 вересня 2014-го і Друга мінська угода від 12 лютого 2015-го. На тому саміті А. Меркель заявила, що першим пунктом у цій «дорожній карті» мають бути вибори на окупованій території, в так званих ОРДЛО, без роззброєння бойовиків і відведення російських військ, що, власне, чомусь стало основою «формули Штайнмаєра», а не «формули Меркель», як мало б бути. Напевно, А. Меркель просто не захотіла, щоб її ім’я «згадувалося всує». Ні восени 2016-го, ні дотепер «формула Штайнмаєра» не була втілена, оскільки українська сторона наполягала спершу на встановленні контролю над кордоном з Росією і лише після цього погоджувалася на проведення виборів.

По суті «формула Штайнмаєра» є путінською інтерпретацією Мінських домовленостей у «привабливій німецькій упаковці», яка визначає послідовність дій з виконання політичної частини цих домовленостей у такому порядку: передусім — проведення виборів на непідконтрольній Україні території ОРДЛО, потім, після визнання їх «демократичності» спостерігачами ОБСЄ — надання особливого статусу цим територіям у складі України з внесенням відповідних змін до Конституції, де цей особливий статус закріплюється на постійній основі, і насамкінець (що насправді має бути насамперед) — передача 400-кілометрової ділянки українсько-росі-йського кордону під контроль України.

Колишній заступник керівника Адміністрації Президента України К. Єлісєєв, який упродовж чотирьох років мав статус дипломатичного радника на переговорах у «нормандському форматі», стверджує, що дотепер Україна ніколи не давала і не могла дати згоду на реалізацію «формули Штайнмаєра». На його думку, обговорення такої формули врегулювання ситуації на Донбасі є пасткою для Президента В. Зеленського.

Пропозиції команди Зеленського

У виступі 12 вересня на відкритті 16-ї щорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) В. Зеленський сказав, що у нього є кілька ідей щодо повернення Криму, зауваживши, що наразі, до зустрічі з президентом США Д. Трампом, не хоче про них говорити. При цьому зазначив, що санкції — це головний спосіб повернення українських територій. 14 вересня під час спільної пресконференції з пререзиденткою Естонії К. Кальюлайд В. Зеленський заявив: «Питання виборів на окупованих територіях України має обговорюватися лише після виконання низки умов, серед яких — виведення російських військ».

На тому ж таки форумі YES прем’єр-міністр України А. Гончарук заявив, що «найкращою відповіддю на агресію Російської Федерації буде побудова успішної України», підкресливши, що його ставлення до Росії як агресора не змінилося з часів Майдану.

14 вересня на спільній пресконференції із спеціальним представником Держдепартаменту США К. Волкером глава МЗС України В. Пристайко запевнив, що Україна не вноситиме в Конституцію зміни щодо особливого статусу Донбасу. Максимум, що може запропонувати Київ, — децентралізація нарівні з іншими регіонами країни. «Ми ніколи не погоджувалися на місцеві вибори на умовах бойовиків. Хочу підкреслити: у Мінських угодах записано, що місцеві вибори мають проводитися за українським законодавством», — сказав В. Пристайко.

Експрезидент і представник України в ТКГ Л. Кучма висловив упевненість у тому, що «формула Штайнмаєра» не буде затверджена на майбутній зустрічі в «нормандському форматі» у Парижі. За його словами, «потрібно знову визначати, що для України прийнятно, а що — ні».

Що нам радять наші друзі?

На щастя, Україна має багато друзів у світі, в тому числі і серед російських громадян, які вболівають за долю нашої держави, висловлюють свою підтримку, надають поради й рекомендації. Обмежуся лише одним прикладом. Колишній радник В. Путіна А. Ілларіонов вважає, що «повернення В. Зеленського і його команди до Мінських угод є фундаментальною помилкою». Він радить ці угоди «відмінити і забути, а «формулу Штайнмаєра» поховати».

На мій погляд, це слушні пропозиції, але занадто радикальні, які, до того ж, не можна реалізувати без ризику для України опинитися в ізоляції і без підтримки наших уже багаторічних партнерів по «нормандському формату». Втім, у міркуваннях А. Ілларіонова є рекомендації, до яких варто прислухатися. Маю на увазі його думку про те, що українській стороні на наступному саміті «нормандської четвірки» слід почати переговори з пропозиції щодо укладання нового варіанту Мінських угод, які, крім Донбасу, включали б Крим, Севастополь, Керченську протоку, а також статус Азовського моря. Звісно, у відповідь на таке ми неодмінно почуємо від Путіна: «Нет! Вопрос Крыма закрыт!». Як на мене, на таку репліку Путіна можна було б спокійно відповісти приблизно так: «Ну що ж, ми почекаємо і знову поставимо це питання перед тим президентом, який прийде вам на зміну і, можливо, відкриє «вопрос Крыма». Бо ж українська сторона й справді не повинна поспішати і приймати умови агресора щодо врегулювання ситуації на Донбасі та в Криму, тобто погоджуватися на капітуляцію з перспективою перетворення України, у кращому разі, на Малоросію.

Очевидно, тут ми маємо брати приклад з маленької за територією, але великої за своїм економічним і науковим потенціалом Японії, ВВП якої більший, ніж ВВП РФ. З 1945 року між Японією і СРСР, а після 1991-го — з РФ, досі не укладена мирна угода. Формально і зараз ці країни перебувають у стані війни і між ними існує лише перемир’я, тобто відсутність бойових дій. А все тому, що Японія не погоджується з окупацією Радянським Союзом у 1945-у чотирьох островів з Курильської гряди. Але це не заважає розвивати їм взаємовигідні відносини, особливо у економічній сфері. Так би мовити, «гібридне співіснування». Отак і українське керівництво, як пропонує А. Ілларіонов, має набратися «довготривалого стратегічного терпіння». Головне — зберегти і зміцнити українську державу. Якщо нам це вдасться, то всі проблеми ми зможемо вирішити.

Позиція США

Як відомо, Вашингтон — наш друг і потужний стратегічний партнер, причому єдиний серед наших партнерів, який має на РФ значний вплив і на позицію якого Москва змушена зважати. З огляду на це його позиція щодо Мінських угод і російсько-українського конфлікту взагалі має для нас надзвичайно важливе значення.

Слід зазначити, що питання співпраці США з Україною визначаються не лише тамтешньою адміністрацією, а насамперед Конгресом, який доволі часто буквально примушує Д. Трампа робити певні кроки на підтримку України, особливо у військово-політичній сфері. Як приклад можу згадати нещодавню спробу Д. Трампа затримати надання Україні 250 млн доларів у рамках воєнно-технічної співпраці. Закінчилося все тим, що Конгрес США постановив надати Україні у ц.р. додатково ще 140 млн доларів, а в наступному — понад 700 млн. на зміцнення обороноздатності.

15 вересня в інтерв’ю телеканалу «1+1» спеціальний представник Держдепартаменту США Курт Волкер підкреслив, що для проведення вільних і чесних виборів в ОРДЛО «потрібне вільне, спокійне і безпечне середовище», що Росія повинна вивести свої війська, а незаконні збройні формування, які вона підтримує, мають бути роззброєні й розформовані, «і тільки після того, як певні політичні кроки будуть зроблені, можливе повернення територій під український контроль».

Ці заяви К. Волкера можна тільки вітати, хоча нам складно судити про те, наскільки вони підтримуються президентом США, і чи не спіткає К. Волкера доля Дж. Болтона, нещодавно звільненого Д. Трампом з посади радника з національної безпеки. В колах міжнародних оглядачів подейкують, що звільнення «яструба» Джона Болтона пов’язане, зокрема, з його «занадто жорсткою позицією» щодо Москви і категоричним запереченням повернення РФ до G-8. 18 вересня міністр оборони США Марк Еспер у телефонній розмові зі своїм українським колегою Андрієм Загороднюком підтвердив неухильну підтримку США суверенітету і територіальній цілісності України. За словами глави Пентагону, «Росія, зокрема через її агресію в Україні та незаконну анексію Криму, є найбільшим викликом для оборони США в короткостроковій перспективі». На думку М. Еспера, «росіяни вдаються до гібридної війни, щоб залякувати сусідні країни і погрожувати їм, тому всі – уряд США, союзники і партнери – мають об’єднатися, щоб не дозволити цій тактиці досягти успіху».

Не виключено, що на наступному саміті лідерів «нормандського формату» візьме участь і президент США Д. Трамп. Принаймні, нещодавно він зазначив, що міг би приєднатися до цього формату, якщо А. Меркель та Е. Макрон його про це попросять. Особисто я сумніваюся, що вони це зроблять, зважаючи на певні «тертя» з різних питань між ними і Д. Трампом упродовж останніх щонайменше двох років. До того ж, з огляду на «особливе ставлення» Д. Трампа до В. Путіна, я не впевнений що участь президента США в «нормандському форматі» піде на користь Україні. Втім, хотів би помилитися. Будемо  сподіватися, що 25 вересня в рамках 74-ї сесії Генеральної асамблеї ООН відбудеться перша зустріч В. Зеленського з Д. Трампом, а відтак корисний для України обмін думками. Хотілося б також, щоб президент США у своєму виступі на Генасамблеї згадав про Україну і висловив своє ставлення щодо  агресії  РФ  проти України, яка триває вже більше п’яти років, і кінця їй не видно. Як стало відомо, Генеральна асамблея ООН включила пункт про ситуацію в анексованому Криму та на непідконтрольному Донбасі в порядок денний сесійного тижня на рівні лідерів держав та урядів. Побажаємо ж успіху Президентові В. Зеленському в його надзвичайно відповідальній місії у стінах ООН.

* * *

Так звана «формула Штайнмаєра» — це не що інше, як інструмент приєднання контрольованих Кремлем ОРДЛО до України для поширення метастазів цієї злоякісної проросі-йської пухлини на всю територію нашої держави задля остаточного її підпорядкування і перетворення, в кращому разі, на Малоросію, а в гіршому — на «юго-западный федеральный округ РФ».

Якщо Президент В. Зеленський у рамках наступного саміту «нормандського формату», не дай Боже, підпише мирну угоду з агресором на його умовах, то зробить велику послугу Путіну і малоросам, але дуже погану — українцям і собі, оскільки його подальше перебування на посаді Президента України стане, м’яко кажучи, досить некомфорт-ним, тому що мільйони україн-ських патріотів не терпітимуть такої наруги над Вітчизною. Бувають випадки, коли «мир» (капітуляція) стає набагато страшнішим за війну. Таке може статися у разі підписання В. Зеленським «мирної угоди» з агресором на його умовах, тобто за «формулою Штайнмаєра». Боронячи сьогодні Донбас, ми боронимо і зберігаємо всю Україну, а підписавши «мирну угоду» з агресором ми відразу втрачаємо всю Україну…

Виступаючи 16 вересня в ефірі програми «Свобода слова», міністр закордонних справ В. Пристайко зауважив, що у письмовому вигляді «формули Зеленського» не існує, мовляв, «він її щойно сформулював, тому вона не дуже чітка». Тож, за словами керівника зовнішньо-політичного відомства, йому треба буде зустрітися з Президентом і «накидати її швиденько». На мою думку, доля України не може вирішуватися «швиденько», наспіх, у режимі «божевільного принтера». Чому б шановному В. Пристайкові із залученням шанованих експертів (Іванна Климпуш-Цинцадзе, Роман Безсмертний, Євген Марчук, Ірина Геращенко, Олексій Арестович, Віталій Портніков та інші) не підготувати проєкт «формули Зеленського» і не представити його на розгляд Президентові?

На мій погляд, українське суспільство має право знати як саме Президент В. Зеленський і міністр В. Пристайко мають намір захищати інтереси України на саміті лідерів «нормандської четвірки». Було б добре, якби перед від’їздом до Парижа вони виступили перед парламентом і повідомили депутатам та українському народові, бодай у загальних рисах, про їхню позицію щодо переговорів взагалі і «формули Штайнмаєра» зокрема, а також відповіли хоча б на одне запитання від кожної депутатської фракції. І цього було б достатньо. Проводити референдум, чи погоджуватися на «формулу Штайнмаєра», чи не погоджуватися, було б украй безглуздо. Президент не завжди має приймати тільки ті рішення, які подобатимуться більшості населення. Президент повинен бачити й те, чого не бачать і не розуміють звичайні громадяни. Тому інколи, навіть на шкоду своєму рейтингу, Президент повинен мати мужність приймати і ті рішення, які більшість населення не схвалює, бо Президент України відповідальний за долю Української держави не лише перед нинішнім поколінням співвітчизників, а й перед минулими й прийдешніми поколіннями...

На противагу «формулі Штайн-маєра» має з’явиться «формула Зеленського». І все, що треба зробити, — це «поставити коня попереду воза», а саме: спочатку вирішити всі безпекові питання, встановити абсолютний контроль України на ОРДЛО, а потім, через рік-два карантину на зараженій «руzzкiм міром» території, провести місцеві вибори згідно з україн-ським законодавством під контролем спостерігачів ООН та ОБСЄ.

Олексій ВОЛОВИЧ,
кандидат
історичних наук.

Переглядів: 344
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua