РубрикиБез рубрики

Мовні маркери і толерантність

Зізнаюся, був трохи здивований, коли почув, що почесний консул України в місті Шіофок (Угорщина) Золтан Хорват, налагоджуючи ділові контакти з нашими бізнесовцями, паралельно пропагує угорську мову на Донбасі.

Про свою мотивацію він пише так: «В Угорщині деякі соціальні проєкти я реалізую за допомогою власного благодійного фонду. Цю справу ми успішно зробили й у Волновасі: наприкінці року учні однієї зі шкіл отримали комп’ютерний клас. Місцеві дітки щоразу тепло приймали мене, але без перекладача нічого не розуміли, що я їм розповідаю. Тоді мені прийшла ідея запропонувати школярам вивчати угорську мову як іноземну. На мою пропозицію зголосилося десять діток. Ми закупили і привезли для них угорськомовні підручники і після новорічних канікул провели перший онлайн-урок. Під час літніх канікул я запросив усю цю групу разом з двома вчителями на відпочинок та практичне оволодіння угорською в Шіофоку на Балатоні...».

До слова, Золтан — наполовину українець: його мама — з Тернопільщини. Бував неодноразово у діда з бабою, тож міг би й українську вивчити досконало. А так... Скаржиться, що дітки Донбасу не розуміють як слід угорську.

Один лише факт, а який ланцюжок невеселих роздумів тягне за собою! Виходить, угорці можуть собі дозволити займатися десятком дітей з Волновахи та викидати на свої гуманітарні програми чималі гроші? Значить, їм потрібні ось такі маленькі символічні перемоги — як не в Закарпатті, то хоча б на Донбасі? Такі собі маркери угорськомовного світу... А з іншого боку — чому б і ні? Коли щось даруєш, то легко нав’язати попутно щось своє.

Чому б нам не повчитися подібним чином пропагувати українську на Кубані, Воронежчині, в Молдові, Словаччині, Білорусі? А може, краще почати зі своїх Краматорська, Запоріжжя, Одеси? І хто заважав нам робити це раніше?

Останнє запитання в українських умовах завжди було актуальним. Вороги довго знищували нашу провідну верству фізично, а тепер навчилися нейтралізувати її руками... самих патріотів.

Ви звертали увагу на часте використання слова «толерантник» чи «толераст» у негативному контексті? Це наші радикали так стараються. Ті, про яких Дмитро Гордон каже, що вони є агентами Москви. Не певен, що вони є ворожими агентами, але об’єктивно радикальні базіки неабияк допомагають Кремлю. У нас досі вкрай низькі темпи національного відродження. А додатковий поділ патріотів на поміркованих і радикалів сповільнює його ще більше. Нас же хлібом не годуй — дай лише зайнятися самопожиранням!

Насправді ж, толерантність — це риса, без якої мовне відродження стає апріорі неможливим. Чи змогли б євреї відродити іврит, якби, починаючи з 1947 року, чубилися між собою? А в Палестину ж тоді приїхали євреї, для яких рідною була якщо не ідиш, то німецька, польська, російська... Яка завгодно — лише не іврит! Але всіх об’єднало бажання побудувати успішну державу, рідну для кожного єврея. Коли Фінляндія проголосила незалежність, значна частина Гельсінкі ще розмовляла шведською та російською. Але ж вони не сварилися між собою! І лідер наших «правосєків» Дмитро Ярош якось зізнався, що 70% з його бійців, які воювали на Сході, були російськомовними. І це добре, що ми виявилися на висоті, виявилися мудрими й толерантними, бо інакше воювали б лише тією україномовною третиною.

Не толерантність нам шкодить, а лінь, боягузтво, нелюбов одне до одного, відсутність креативу. Навіть деяка пришелепкуватість, вибачте на слові... Тільки-но стикаються дві різні точки зору, як відразу й сваримося. А можна було б використовувати відмінність у поглядах собі на користь. Скажімо, одна група патріотів Одещини заявляє про прихильність до нового мовного закону. Всіляко пропагує його. А інша каже, що в умовах Бессарабії керуватися законом Ківалова-Колісниченка було б ефективніше. Перша група пробує щось робити на півночі області, друга вибирає південь. Друга, зрозуміло, тісніше співпрацює з владою, отримує якісь гроші. І займається... ну, скажімо, вивісками в Ізмаїлі та Болграді. Хіба для цих міст 50% україн-ських вивісок було б погано? А таке навіть закон Ківалова-Колісниченка допускав. Скажу авторитетно: там навіть 30% було б чудово! Бо поки до цієї цифри ще дуже і дуже далеко. А якщо місцева влада не дасть грошей, то група публічно зрікається від курсу, запропонованого «регіоналами» у 2012 році. Забезпечується всеукраїнський розголос. І це маленький крок уперед! Але, боюся, що ми пересваримося на ранніх стадіях обговорення проблеми, і в результаті на показник у 50% вийдемо хіба що через пів століття. А хотілося б швидше! Тож справа за креативом. Завжди краще толерантно працювати, постійно об’єднуючи людей, аніж «радикально» молоти язиком.

Наведу приклад. Письменниця з Донбасу Ірен Роздобудько так описує своє вростання в український світ: «У 1988 році я переїхала до Києва. І вирішила, що поки не вивчу мови, то буду мовчати. Я рік промовчала, а потім заговорила українською і пішла працювати в українське видання...». Як бачите, щодо себе вона проявила категоричність, вимогливість. Зате стосовно інших письменниця є прикладом української мудрості й толерантності. Наголошує, що все повинно бути добровільно: «Немає нічого страшного, коли люди просто вивчать і будуть говорити: «дякую» або «будь ласка». Слова «прошу» та «дуже смачно» легко вивчити навіть тим людям, які зовсім не знають мови...».

Згоден. Оті десять учнів з Волновахи навряд чи вивчать угорську досконало. Але вони точно будуть друзями Угорщини! Бо добро мотивує. А мотивація завжди важливіша, ніж рівень володіння мовою. Скільки на Одещині є людей, які українською володіють непогано, але ніколи нею не послуговуються, бо не відчувають потреби? І вже давно «прибилися» до протилежного мовного табору, в якому їм комфортніше. Тоді як приналежність до касти україномовних неминуче гарантує проблеми. Тому в умовах Одеської області, можливо, варто почати із запровадження активної (а не декларативної, як було досі) двомовності. Це зменшить вплив «мовних» полюсів.

Розпочати творення нової одеської (рівно ж і миколаївської, херсонської, запорізької тощо) ідентичності, де українська була б хай і не домінуюча, але неодмінно присутня. І головне — сприйнята більшістю! Треба зосередитися на легітимній присутності української мови у містах Південного Сходу. Крайнощі відкинути. Подумати про толерантні шляхи досягнення. Думаю, це і при новому президентові можна буде реалізувати. Такий підхід об’є-днає більшість одеситів, а шовіністична меншість із часом втратить свій вплив. Сформується креативне ядро, яке поведе регіон у бік проєвропейської України, а не в путінський «рай». Процес тривалий, він потребуватиме детального обговорення, вивчення іноземного досвіду, а ще — терпіння і послідовності. Але результат буде.

Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 247
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua