РубрикиВраження

Додому

Дороги… Саме так, хоч і з невеликим перебором, одним словом можна схарактеризувати шлях сучасної української кінематографії. Принаймні, у деяких фільмах, репрезентованих на Х Одеському міжнародному кінофестивалі — як у національній, так і в інших програмах, де виразно артикулюється символ дороги, руху вперед. Очевидячки, відбувається це незалежно від режисера чи продюсера та від творчого задуму.

Дорога — і війна; дорога як долання якихось перепон на обраному шляху; дорога — як символ руху у неспокійному, сповненому несподі-ванок житті сучасної людини; дорога — як символ устремлінь сучасної України — її мислячої частини, до себе самої, до власної ідентичности, до усвідомлення війни як цивілізаційного вибору. Ця дорога важка, з крутими завертами та неочікуваним перепонами — як з’ясовується вже нині, але вона є суворим присудом історії, самого часу. А мистецтво, і кіно зокрема, чутливо, як і належить за його ж таки законами, реагує на все це.

У картині «Черкаси» український корабель відчайдушно прагне прорватися у відкрите море із заблокованого озера Донузлав, продовжуючи уперту боротьбу з ворогом; довгу і небезпечну дорогу з розташування ЗСУ на територію, що контролюється російськими найманцями, і назад, долає відчайдушний герой Богдана Бенюка у стрічці «Східняк»; і навіть у детективних серіалах «Маркус» (копродукція України й Литви) та «Принцип насолоди» (Україна, Чехія, Польща) детективи їздять туди-сюди у пошуках злочинця.

Непростий шлях з Києва до окупованого Криму долають і персонажі фільму Нарімана Алієва «Додому» (Гран-прі цьогорічного, ювілейного ОМКФ). Це перша повнометражна картина молодого українського режисера кримсько-татарського походження, котрий послідовно розробляє кримськотатарську тему. Попередні його роботи — короткометражки «Без тебе» (2016 року номінувалася на «Кришталевого ведмедя» — головний приз Берлінського кінофестивалю), «Повернутися зі світанком» і «Тебе кохаю» — становлять трилогію «Кримські історії».

Окупація Криму і війна на Донбасі. На цьому тлі відбуваються події повнометражного художнього фільму «Додому». Проте, ми не бачимо на екрані ні російських окупантів, ані бойовиків, не бачимо війни як такої. Вона, зрештою, колись таки закінчиться. Інакше Мустафа, головний персонаж, не став би силоміць забирати молодшого сина з Києва до Криму, де у нього є обійстя і власне господарство, які він тяжкою працею розбудовував для дітей. Син, студент столичного університету, як і слід було б споді-ватися, не хоче. Ці родинні стосунки саме і з’ясовуються в картині. В їх основі — збереження національних традицій, ідентичности, міцности родинних зв’язків.

У небагатослівних, але дуже виразних за мімікою, висловлюваннях Мустафи в діалогах із сином (артист Ремзі Білялов) простежується переконаність у тому, що Крим усеодно повернеться до України. Діалоги ці відбуваються на тлі довгої і вельми небезпечної дороги на південь: батько везе в автівці тіло вбитого на сході старшого сина, щоби поховати його в рідній землі, за мусульманським звичаєм. Ось вони їдуть Києвом, син-студент показує батькові червоний корпус університету, у якому вчиться, а ось тут він живе… Батько всього цього не знає і не хоче знати. Йому це нецікаве. Сини виїхали без його дозволу, залишивши його самого, з усім надбаним, якраз для них, господарством. У його коротких, стриманих, а часом емоційних репліках, навіть виразних поглядах відчувається ота цілісність характеру, непохитність переконань, отой стрижень, який саме і тримає таких людей, котрі становлять, властиво, сіль нації.

Дорогою вони то сваряться аж до крайньої межі, то миряться, і це зрозуміло. Упродовж усього фільму глядач перебуває у напрузі. З героями відбуваються різні, часом смертельно небезпечні, пригоди, бо це непроста дорога, це дорога крізь війну. Війна постійно відчувається в кадрі. І це дорога з війною — із самим собою, з обставинами, з усім, що проти них у цій картині: як для сина, як і для батька. Незважаючи на майже, здавалось би, нездоланний шлях, вони все ж таки пробиваються до безлюдного місця на Сиваші, треба лишень переправитися через воду… І подолати оцю пустелю, по якій уже волоком хлопець знесилено тягне мертве тіло загиблого на цій дикій, здавалося б незрозумілій, війні свого старшого брата…

Несподівано творці стрічки ставлять тут крапку. Хоча ні, це — трикрапка, багатокрапка для глядача. А може, і для себе самих. Хоча такий фінал цілковито вписується в стилістику цієї картини. Це серйозне, щире і дуже чесне кіно.

Й тут, вочевидь, саме час повідомити про виконавця головної ролі у фільмі. Батька двох синів, таких різних і таких, назагал, рідних та однакових, грає Ахтем Сеітаблаєв (пригадайте «Хайтарму», «Кіборгів», «Захара Беркута» й інші картини за його участі). Це супервтілення на екрані національного характеру, а разом з тим — бездоганний шлях, який пройшов артист від першого до останнього кадру. Досить важко уявити собі когось іншого у цій ролі. Дуже точно, вивірено, а правильніше сказати — правдиво проявляє актор характер свого персонажу.

— Мустафа — національний архетип, який всіма силами намагається втримати свою родину цілісною. Кримські татари навіть там, у далекому вигнанні, прагнули зберегти націю, не асимілюватися… І тепер це — намагання 300-тисячного народу, який живе в Криму, зберегти себе, не розсіятися, — сказав Ахтем Сеітаблаєв на пресовій конференції для журналістів. Цю роль він сам обрав для себе, прочитавши сценарій, і, безперечно, це було єдино правильне рішення.

Так, це родина, попри загибель на війні старшого сина, адже батько хоче за будь-яку ціну поховати його на рідній землі. Хоч київська невістка дотримується іншої думки: «Чи не всеодно, в якій землі лежати?». Вочевидь, що ні, і тут є над чим подумати. Але саме тут з’являється дух незгоди у молодшого, котрий відірвався від родинного гнізда, прагне будувати своє життя самостійно, за канонами сучасного мегаполісу. Що в цьому такого аж незвичайного? В центрі сюжету — стосунки всередині родини, конфлікт поколінь. Але не треба розуміти цей фільм прямолінійно, потрібно лише усвідомити його певну метафоричність. І не лише в сенсі діалогу сина з батьком (який, до слова, цілком вірогідно може завершитися перемогою останнього, на це є прямий натяк у фіналі картини). Ми не знаємо, чи повернеться Крим до України, хоч віримо в це (подібна віра закладена в нашій ментальності та постійно шкодить нам у рішучому досягненні наших мрій, знов-таки, притаманної нам риси мрійливості). Мустафа — знає і вірить. І тому він не може й не хоче зрозуміти молодшого.

— Мустафа помилково вважає, — продовжує виконавець його ролі у фільмі, — що тільки тверде дотримання традицій, які склалися, зможе зробити людей щасливими. І це була його Голгофа. Аж наприкінці він зрозумів, що це не єдиний шлях, та все одно у нього ще залишаються сумніви. Багато що з розмов із батьком, з його поведінки в різних складних ситуаціях зрозумів і син. Попри весь драматизм, він залишається будувати свою долю в Криму. У картині багато рефлексій на реальність, яка всіх нас оточує.

Фільм «Додому» увійшов до конкурсної програми «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю. Прем’єра відбулася 22 травня цього року.

— Канни зустріли картину оплесками, — згадував в Одесі Наріман Алієв. — Це велика честь — представляти свою дебютну роботу на славетному фестивалі у Каннах.

За словами директора фестивалю, молодий український режисер розповів цікаву історію у дуже гарній кінематографічній формі, і є надія, що він ще не раз повернеться в Канни. А ще зазначив, що це також і шлях України в Канни.

І це також, попри всю умовність та символізм у фільмі, шлях України до Криму. І до повернення Донбасу.

Роман КРАКАЛІЯ.

Переглядів: 170
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua