РубрикиРакурс

Про нетерпимість одних і наївність інших

Соцмережі дарують можливість активно спілкуватися людям з різних регіонів. І знаходити потрібні аргументи щодо ефективності тієї чи іншої концепції мовного відродження. Ось лише один текст, який замінює сотні мовознавчих публікацій.

Пише молодий одесит:

«Протягом двох років роботи у сфері короткотермінової оренди житла я спілкувався з людьми, що приїжджали до Одеси з найрізноманітніших куточків України і близького зарубіжжя. Більшість відгукується про наше місто з явним захопленням і не забуває додати, що хотіли б тут жити.

Раніше діалог на цю тему з «бажаючими залишитися», що приїжджали із західних областей України (з міст, які мені цікаві), відбувався приблизно такий:

— Серйозно? — питаю я. — Ти дійсно хотів би тут залишитися?

— Так, тут класно.

— Я можу забезпечити тобі таку можливість. Можу в зручний для мене період безкоштовно надати в користування житло, термін — за домовленістю, маю кілька варіантів, а натомість прошу надати мені інше, рівноцінне житло в твоєму місті.

— Ого! Круто. Треба подумати — в мене ж там справи: робота, сім’я.

— Ну то думай, я пропоную можливість порівняти уявлення і реальність.

Хтось реагував дуже позитивно, але, зрештою, ніхто так і не наважився. Коли я говорив цим «бажаючим», що тут фактично всі сфери наскрізь російськомовні, й запитував, чи не бояться вони втратити (розмити) ідентичність, наприклад, чи не мають остраху спостерігати за швидким зросійщенням власних дітей, то були й такі, кому це байдуже, але більшість відповідала, що втрата ідентичності для них неприпустима і якби вони жили в Одесі, то спілкувалися б винятково українською, гуртувалися б з однодумцями і взагалі зробили б таке… От якби ж ці рішучі й переконані, що все можна змінити, люди приїхали і зробили! Бо поки що маємо лише нічим не підкріплені слова...».

Цей коротенький допис проукраїнського одесита цінний тим, що чітко фіксує слабке уявлення українців про те, що робиться в інших регіонах. А заодно і деяку самовпевненість мешканців Західної України та багатьох їхніх однодумців з Центру: мовляв, Україна незалежна, мовний закон уже прийнятий, тому повна україномовність наших громадян — це питання найближчого десятиліття. Такі українці ладні миттєво «заклювати» співрозмовника за одну лише згадку про неминучу двомовність. І про те, що вона в Україні надовго. І що альтернативою двомовності буде, найімовірні-ше, російська одномовність, особливо в таких містах, як Одеса. Ці люди досі живуть у якомусь своєму маленькому, штучному, герметичному світі. І, звісно ж, ніколи в житті не переселяться до Харкова чи Краматорська. А якщо й переїдуть під тиском обставин, то швидко асимілюються.

Я вдячний одеситові за правду. Адже будь-який успіх починається з правдивого висвітлення проблеми.

Потім цей хлопець ще писав про те, що чув від приїжджих багато історій, нібито діти кількох переселенців з Донбасу здатні навчити російської цілий клас «западенців». Непогано знаючи Галичину, скажу, що це, скоріш за все, перебільшення. Але те, що галичани толерантніші від одеситів і нормально ставляться до російської мови — чиста правда. Чи загрожує нинішній Галичині зросійщення? Думаю — ні, не загрожує. Хіба що переїде два-три мільйони біженців з Лівобережжя. Це якщо Путін піде далі.

Але аргумент про толерантність мешканців Західної України варто широко використовувати для утворення проукраїнської «ніші» в тій же Одесі. І водночас постійно говорити про деструктивні мовні установки частини одеситів. Таких, як українка Тетяна Голик, яка пропонує свою формулу «співіснування» мов у причорноморському місті: «Если одессит, то только на русском! Одесса многонациональный город, тут все языки в почете, но главный — русский». Як можуть бути в «почьотє» мови, які публічно ніколи не звучать? Це велика загадка для нормальних людей.

От саме до їхньої свідомості й треба апелювати, відвойовуючи і створюючи в поті чола україномовну «нішу» для тих одеських українців, які хочуть зберегти мову предків. І пояснюючи адекватним одеситам, що саме так можна припинити мовні війни. А коли в місті буде хоч невеликий, але цілком стабільний український сегмент, тоді й новоприбулі з Полтави, Чернівців, Тернополя і Львова зможуть зберігати українську. Тобто відродження мови — це питання здорового глузду і зовсім нескладних технологій. Головне — цікавитися всією Україною, а не лише своїм регіоном. І ніколи не брехати самим собі.

Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 137
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua