РубрикиБез рубрики

За земні діла — і вінці небесні

Відкритий лист Почесному Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету

Слава Ісусу Христу!

Ваша Святосте!

Уклінно прошу дочитати цей лист до кінця в цілковитій впевненості, що написати його мене спонукала лише безмірно глибока пошана до Вас і до тієї жертовної праці, яку Ваша Святість зложили на вівтар нашої Української Церкви.

Ви, Ваша Святосте, знаєте, що я була першою, хто, ніким не заохочуваний і ніким не підтримуваний, узяв на себе ризик заявити на весь світ про неканонічність підпорядкування Української Церкви Московському патріархату і першою прокричати на весь світ: «Московський патріархат не має в Україні жодного квадратного сантиметра канонічних територій».

На омосковленому й закомунізованому Півдні це було вкрай небезпечно, але це була правда, яку знала я і не знав світ. І я повинна була її казати.

Знаєте Ви, Ваша Святосте, і мою позицію щодо Томосу. І знову ж я була чи не єдиною, хто висловив цю позицію вголос, попередньо запитавши Вашого дозволу, аби не нашкодити інтересам нашої Церкви. Моя мета була — звернути увагу наших єпископів на те, що ми отримуємо і що втрачаємо, аби на Соборі вони приймали продумане, зважене рішення.

Прийняли. Не таке, як хотілося б мені. Але прийняли. Соборно.

Головний його позитив — причому безмірно великий — це визнання неканонічності підпорядкування Української Церкви Московському патріархату й скасування всіх московських анафем і заборон.

Наша Церква звільнилася від трьохсотлітньої духовної залежності від Москви та її облудної політики, що перетворювала українських вірян у ворогів свого народу і своєї Вітчизни.

Це історична перемога.

Якщо нам Господь дасть розум закріпити її, то сотні поколінь будуть вчити про неї з підручників історії, як вчать нині про Визвольну війну Богдана Хмельницького, бо те, що ми під Вашим проводом пережили за майже 30 років, — це теж було Визвольною війною, хоч і (хвала Богові й Вашій мудрості!) безкровною. Й ім’я Патріарха Філарета як поводиря й натхненника нашого духовного визволення теж буде сяяти в цій майбутній історії.

Це — те, що ми здобули. А що втратили? На жаль, теж чимало. Втратили Патріархат. Для мене — це до сліз гірко. Але питання про Патріархат повинне було ставитись на початку переговорів із Константинополем. У крайньому разі — на Соборі. Можна було всім Собором сказати: «Або Патріархат — або нічого не треба». Вся аргументація була в моїй статті. Це була б гідна позиція. Тим більше, що Константинополь уже на весь світ заявив, що приєднання нашої Київо-Руської Церкви до МП було неканонічним. Кожен, хто має хоч трохи лою в голові, зрозумів би й те, що й права Константинополя на нашу Церкву дуже сумнівні нині, з огляду на його 300-літнє зречення своєї дочірньої Церкви. Отже, наша позиція була б цілком зрозуміла світові.

Собор на таку позицію не спромігся. Можливо, для того були якісь вагомі підстави... Погодився на митрополію. Чи гоже нам тепер ставати в опозицію до рішень Собору? Я не говорю вже про те, що соборні рішення, відповідно до церковних правил, мають бути обов’язковими до виконання всіма чадами Церкви — від найвищого ієрарха, до найнижчого мирянина. Я зараз говорю про думку світової громадськості про нашу Державу, Церкву й увесь народ. Москва на цілий світ обзивала нас «розкольниками», «порушниками канонів» і навіть «служителями диявола». Вселенська Патріархія взяла на себе сміливість спростувати ці звинувачення. Невже сьогодні ми маємо дати світові доказ того, що ми таки є, за самою своєю природою, справжніми розкольниками й порушниками і канонів, і законів моралі, для яких немає ні канону, ні закону, ні морального припону? Бо про яку моральність Церкви як суспільної інституції можна казати, якщо вона за місяць зрікається своїх власних рішень?

Я розумію, що гірко, прикро, сумно… Але цього разу рішення приймав не Московський собор, а наш — Український, Київський. І ми, щоб не срамитися перед світом, маємо підкоритися цим рішенням, як би це нам не було боляче.

Ми не маємо права робити те, до чого нас спонукають і про що мріють Агафангели й Новінські, аби зганьбити нашу Церкву й домогтися відкликання Томосу, вносячи розбрат у наші релігійні громади, провокуючи бунти ієреїв один проти одного та проти єпископів.

Знаю, що до Вашої Святості неодноразово приїздили й одесити — буцімто «борці» за Київський Патріархат. Та чи не зауважили Ви, Ваше Святосте, що в перші їхні приїзди про Патріархат не згадувалося? Тоді були тільки скарги на єпископа Павла (Юристого), який нібито кривдить отця Віталія (Сеника), котрого я також ревно захищала, коли у нього були неприємності з Владикою Яковом. Отець Віталій — справді талановитий священик, який має такий підхід до людей, що можна подумати, ніби він навчався не в духовній семінарії, а в єзуїтському коледжі. Але справа була не в його талантах, а в тім, що владика Яків тоді публічно (й не по правді) зганьбив його, звинувативши в тому, чого священик не робив. Оскільки на парафії здійнялася буча, я мала стати на бік несправедливо скривдженого.

Але ж і з єпископом Марком отець Віталій конфліктував, аж доки не «виїв» його з єпархії.

Сьогодні причина піднятого о.Віталієм бунту полягає не тільки в його настійному бажанні перетворити наш храм у свою «сімейну вотчину» й у власну годівницю, як, ясна річ, і не у вболіванні за Київський Патріархат.

Бунти, сварки, бійки й розбрат у наших храмах, зафільмовані й викладені в інтернет, потрібні так званим «опозиці-онерам» (Медведчукам, Бойкам, Новінським, Агафангелам і Ко) для відкликання Томосу. А син о. Віталія — член «Опозиційного блоку» – у 2014 році став за партійним списком депутатом Одеської облради. Тоді, довідавшись про «родинні зв’язки» нашої Церкви з «Опоблоком», багато дуже солідних прарафіян на знак протесту покинули нашу парафію.

Нині синочок «дуже українського» священика мітить на прохідне місце в списку «Опозиці-йної платформи – за життя» на виборах до облради, та й до Верховної Ради в одному з округів. Але для цього потрібно, щоб його «корисну» діяльність побачили й оцінили очільники партії, які й формують ті списки. Ото і весь «секрет»!

Думаю, що до Вашої Святості їздять нині не тільки одесити, бо кампанія з дискредитації Української Церкви і розколу єдності, що зафіксована рішенням Собору, ведеться по всій Україні. І ведеться вона аж ніяк не заради утвердження Київського Патріархату і Вашого, Ваша Святосте, статусу як чинного Патріарха, а, навпаки, для остаточного поганьблення Української Церкви як «антихристової» і Вас як «невиправного корисливого розкольника», який і «єдність МП розколов» лише владолюбства ради.

Не вірте в щирість тих, хто нині клянеться у відданості Вам і Київському Патріархату та підбиває Вас на невиважені кроки! Зганьбивши нашу Церкву і Вас, вони задоволено смоктатимуть кожен свою цукерку чи кістку, зароблену на нашій спільній ганьбі.

Ваша Святосте! Ви були нашим прапором у нашій тривалій боротьбі з московською ордою на духовному фронті. Ми йшли за Вами й рівнялися на Вас. І ми перемогли в цій нерівній битві за духовне визволення.

Задля цієї перемоги Ви зреклися спокою і багатьох життєвих благ. Ви перетерпіли погрози й насильство, злослів’я й огуду.

І Господь незримо ішов поруч із Вами, даруючи довголіття, натхнення, силу і мудрість.

Вашу подвижницьку працю й вірність меті визволення Україн-ської Церкви від московського духовного ярма Господь уже в цьому, земному, житті увінчав довічною славою. Ваше ім’я може бути вписане в історію України як ім’я першого в історії нашої землі архієрарха зі званнями Героя України і Почесного Патріарха.

Це — земна слава, не зрівнянна з тією, що уготовлена на небесах. Але це — не суєтна дармо-слава. Це слава за діла, здійснені в ім’я Церкви, в ім’я Слави Божої і в ім’я народу Божого, українського. А саме за ці земні діла даються й вінці небесні.

У моїй поемі «Єлизавета», присвяченій життю доньки Ярослава Мудрого, є епізод, коли, ставши норвезькою королевою, дружиною коханого Гаральда-вікінга, Єлизавета дізнається, що у нього є позашлюбна жінка, яка народила йому первістка-спадкоємця престолу. Приниження, зрада, несправедливість, підступність рвуть її душу. В ці хвилини розпачу й обурення її духівник-чернець, застерігаючи її від необдуманих вчинків, говорить їй, згадуючи слова Екклезіаста:

«Все — суєта суєт…
Все в світі — тлінне…»
А ти — про вічне
мислити повинна.
Ти — королева.
Ти — донька Руси.
Предовго, і в невндомі часи,
Про тебе згадку
берегтимуть люди.
Чи світлу,
а чи сповнену огуди —
Про це вже нині, доню,
дбати треба.
Бо й вічність,
заповідана на небі,
Дається за великі і малі
Діла, що ми звершили
на землі.
Тож дбати слід про те,
щоб добра згадка
Тут, на землі,
залишилась нащадкам.

Щось подібне хотіла б і я сказати Вам нині, Ваша Святосте…

«Діла, що Ви звершили на землі», були великими. Ми гордимося Вами і тим, що Господь благословив і напоумив нас хоч малою мірою прилучитися до цих великих історичних справ.

Ми надіємося і віримо, що колись, у майбутньому, саме Ви, Ваша Святосте, станете небесним покровителем і захисником оновленого й визнаного світом Київського Патріархату, як були ним у земному житті для гонимого й хулимого, скорбного і світлого його предтечі, за який боролися Ви й Ваші славні попередники В. Липківський, М. Скрипник, В. Романюк та тисячі служителів Церкви і мирян. Не зруйнуйте, не зрадьте цієї нашої надії і віри! Не зрікайтесь нашої любові й шани до Вас! Не зневажте заслуженого Вами почесного місця в історії України і в пам’яті народу та світлого вінця, уготованого Вам Господом, заради тимчасового, суєтного й такого маловартісного! Не кидайте під ноги нашим недругам і хулителям НАШУ і СВОЮ гідність і честь, як Ви це робите зараз. Пересильте свій біль і образу заради нашого засмиканого, одуреного народу, заради нашої Церкви й України, та й заради свого славного імені в нашій історії й пам’яті нащадків наших.

З щирою повагою і впевненістю в мудрості й прихильності Вашої Святості до своїх духовних чад —

Галина МОГИЛЬНИЦЬКА.

Післяслово. А всім своїм братам і сестрам по вірі хочу сказати: «Годі воювати самим із собою. Вірмо в ласку Божу й дякуймо Йому Милосердному за все, вже дароване нам. Не піддавайтесь на провокації й облудні обіцянки. Вірте разом зі мною в те, що наша Церква, яка має апостольське свячення, яка рознесла світло Христової віри на Північ і Схід — на Московію, на Урал, Сибір і Камчатку, — аж до Маньчжурії й Китаю, яка украсилась безліччю святих, не тільки в Українській, а й в інших землях просіявших, та має нині багатомільйонну паству вірних чад Христових, — обов’язково буде піднесена до гідності Патріархату, якщо ми зуміємо зберегти єдність і любов, заповідану Господом.

Господь посеред нас!

Ваша

Галина МОГИЛЬНИЦЬКА.

Переглядів: 344
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua