РубрикиБез рубрики

Обереги нашої ідентичности

Подиву гідну колекцію давніх українських рушників та невелику експозицію ляльок і вишитих картин з використанням рушникових узорів з колекції майстрині Олени Сайдель (Овідіополь) можна побачити у ці дні в Одеському обласному центрі української культури на вул. Польській, 20.

Подивувало, одначе, й інше: кількість гостей виставки майже дорівнювала кількості журналістів, котрі наввипередки брали інтерв’ю у мисткині, щоби розповісти про виставку у теленовинах. У цьому є певний дисонанс, безпосередньо пов’язаний не лише з падінням рівня культури людей, а й, передовсім, зі збайдужінням до культури свого народу. А це вже недобрий симптом…

Українська пісня, українська писанка, українське вишиття… Три дива найбільші, що їх витворив наш народ, відколи Господь дав нам це живодайне підсоння. Три з-поміж багатьох чудес, таких, передовсім, як мова, шляхетність національної вдачі, лагідність, працьовитість, довірливість до ворога, що віддавна подивовують світ. В сьогочассі, сказати б у дужках, подивовуємо іншими деякими надбаними рисами, але то вже зовсім інша балачка. Хіба що — на виправдання самим собі — надбаними упродовж століть жорстокого винародовлення українців, а надто — в столітті минулому, двадцятому, й саме за національною ознакою. А все ж попри все те — попри всі навіжені спроби вбивства мови, страхітливі голодомори, нечуване перемішування націй на цьому терені й навіть покалічену ментальність — українці раз по раз віднаходять у собі сили відновлюватись. І вже не знати яким дивом знову й знову відроджувати свою прадавню культуру, своє самобутнє мистецтво, його колорит і його енергетику.

Народне мистецтво виживає за будь-яких умов, це так. Та все ж доводиться дивуватися щоразу, стрічаючись віч-на-віч із тим мистецтвом — чи то слухаючи давню пісню, котрій, може, хтозна скільки вже літ, чи розгадуючи символіку диво-писанки, а чи вглядаючись у взори на вишиванці або ж майстерно, зі знанням всіх таємниць сакральних знаків, вишиваному рушникові.

Тисячоліттями супроводжують українця вишивані рушники — необхідні атрибути його побуту й найголовніші хранителі життя та гараздів усієї родини. Хранителі нашої духовности, що постійно зазнає чималих втрат. Це справжнє диво, що вони подекуди збереглися аж до наших днів. Там кожен візерунок зберігає свою таємницю, свій код, справжній майстер уміє читати їх, наче книгу. Давні вишивані рушники ведуть нас дорогами наших предків, навчаючи нас розмовляти з ними мовою символів. Так відновлюється зв’язок поколінь.

Як у робітні художника-маляра можна побачити бодай кілька речей справді старовинних, вже мічених, образно кажучи, патиною часу, так і кожна майстриня-вишивальниця зберігає, вивчає, досліджує давні, вже раритетні рушники. Втілюючи у власній практиці і техніки, і мережки, й види швів, яких в Україні понад 200.

Уперше пощастило побачити творчість п. Олени Сайдель кілька років тому в Овідіополі. То були вишиті портрети українських майстрів красного письменства. Й од портретів тих не можна було відвести очей. І річ не так у портретній подібності, як у майстерному переданні внутрішнього світу, глибокому проникненні в сутність творця.

— Я виросла в родині, де цікавились цим, шанували народну творчість. Моя бабуся — з Черкащини, це історична Полтавщина. У бабусиній хаті було багато рушників, деякі вона перенесла сюди. Друга бабуся — з Донеччини, І там, і там активно займалися рукомеслом, любили поспівати. Вишитих рушників більше було на Черкащині, а на Донеччині в’язали гачком. Вишивати почала вже й не скажу, коли, а колекціонуванням усвідомлено зацікавилася кілька років тому. Купувала, де лиш могла, а то й дарували мені, бачачи мою зацікавленість. Так поступово склалася ця колекція. Вона поповнюється. Якась частина —в постійній експозиції в Овідіополі, а основна колекція — тут. Ці рушники не такі аж старовинні, здебільшого — з минулого століття. Вони дивом збереглись, але не лише в цьому їхня цінність. Тодішні вишивальниці передали нам, у майбутнє, не лише інформацію з глибини віків, як кажуть. Кожен рушник має свою історію, свою біографію, нерідко він розказує про ту жінку, що його вишивала зимовими вечорами, при свічці, можливо. Ми бачимо тут все, що оточує людину, це і тваринний та рослинний світи, і будівлі, зокрема — храми. Кожен рушник — це світ фантазії, краси, та, разом з тим, він має свій глибокий внутрішній зміст. Адже, як знаємо, природа декоративно-ужиткового мистецтва є виражальною, а не зображувальною. На багатьох рушниках можна побачити літери, це пошанування до слова, літери бувають гарно орнаментованими. Часто майстрині датували свої рушники. Ось, наприклад: «Вишивала 1928 года Устина Макаровна. Лице утирай, мене не забувай». Або ось: «Минають дні, минають ночі. Минають літа дівочі». Отакий ліричний рушник, сум за швидкоплинною молодістю. «Щирою рукою рушник вишивала, в Бога для себе щастя прохала». Моя виставка — це поклін тим незнаним вишивальницям. То була велика праця. «Хоч трудна моя робота, вишивать била охота».

Нерідко ті написи вишиті російською мовою або суржиком, й це свідчить лише про зросійщення українців, яке з кожним роком посилювалось.

Про рушники зі своєї колекції Олена Сайдель може розповідати й розповідати. І слухати можна ту розповідь, не помічаючи, як плине час. Це наче пити цілющу воду з живого пульсуючого джерела. Лише одиниці з нас, дітей епохи бездуховности, відають щось про всі ці та інші таємниці буття нації, які знали наші предки і які допомагали їм виживати у найгірші часи. У цю прірву ввергли нас бездуховні та нетямущі правителі, котрі не тямили, що воно таке — Незалежність, державність України, і котрим ми продовжуємо дарувати владу над собою. Тож мусимо зберігати все це й передавати далі — естафетою поколінь.

Призначення рушників було різне — від утилітарного до сакрального, обрядового. Їх використовували при різних обрядах — при народженні дитини, при сватанні та весіллі, у дні великих свят, при похованні. Вони все життя супроводжували людину. Ними прикрашали ікони у храмах і в домівках. Це була святість. У висліді нищення національних традицій, боротьби з релігійністю рушники все рідше використовували при народній обрядовості, надто — в містах. Помирали батьки — діти, продаючи хату, викидали з неї все, що не становило матеріальної цінности, рівно ж старе вишиття. Коли п. Олена захопилась збиранням давніх рушників, то почала давати наче друге життя для старих та попсованих часом. Це — рушникові картини. Зі старого зіпсутого рушника майстриня вирізає ту частину вишивки, яка збереглася, бере її в рамку. Така невеличка картина може прикрасити будь-який інтер’єр.

У наш час, десь із середини 1980-х, рушники почали повертатися в дещо змінену сучасну обрядовість — хрестини, весілля, похорон. Дуже часто це механічне дійство, без глибшого розумі-ння суті і значення того обряду, та й рушники вже не ті, це, здебі-льшого, машинна вишивка, часто ще й неукраїнського виробництва. Усе це позбавляє дійство сакральности, певних захисних властивостей, єднання з предками. Але ми в Україні оптимісти, віримо, що все відродиться, що нинішня байдужість та індиферентність — тимчасові.

У цьому сенсі пригадується прекрасна традиція, яку запровадив на початку 1990-их директор Крижанівської школи (тоді — Комінтернівський район) Євген Боровик. Під час випускних урочистостей учні, прощаючись зі школою, під звучання пісні проходили наче тунелем з рушників, які з двох боків тримали майбутні випускники або ж батьки. То було дуже хвилююче, зворушливо, емоційно. «Рушникова дорога» — так називався цей обряд. Тими рушниками їх наче благословляли у світ широкий, відкритий перед ними, бажали їм Божої благодаті. Прекрасна традиція! Чи збереглася вона в Крижанівці — невідомо. А її варто було б запровадити в усіх школах. До такої думки спонукає виставка, уряджена майстринею Оленою Сайдель з Овіді-ополя в Одеському обласному центрі української культури.

Роман КРАКАЛІЯ.

Фото із сайта центру http://oocuk.com.ua.

Переглядів: 232
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua