РубрикиБез рубрики

Пряники-житняки

На початку 1946 року мати зірвала батька з посади завідувача ковбасного цеху Котовського м’ясокомбінату і сім’я поїхала до Кривого Рогу. Тітку Ліду у 1944-у при звільненні Одещини й Молдови мобілізували до сталінської трудармії нібито на рік, та оскільки 18-літня громадянка Лідія Возняк перебувала в окупації, то її направили на каторжну працю на урановий рудник ім. Леніна, що в самому Кривому Розі, загинатися разом із військовополоненими німцями…

Приїхали ми на рудник у смт Ленінське й аж тоді оцінили нашу водицю, яка в багатьох районах Одещини витікала на поверхню ізвором. Тут у водогоні вона мала червонувато-бурий колір руди, а щоб не було епідемій серед рабсили, то хлору в неї давали стільки, ніби для смертників. Зварити їсти чи попити чаю з цієї Н2О, перенасиченої ще й залізом, ураном та іншими природними домішками, могли хіба що дуже голодні й відважні.

Біля Ленінського, за сім кілометрів, у невеличкому переліску хтось викопав копанку, наповнену чистою, мов дитяча сльозинка, водою, яку живив, напевне, Інгулець. Недільного дня, у будь-яку погоду, населення рудника з посудом, мовби бранці, колонами рухалося до лісочка, а інші колони — у зворотному напрямку з дорогоцінною живою водою в селище. Влітку до кринички можна було піти після важкої, виснажливої праці: зачерпнеш відро живого срібла, а воно — на тому ж самому рівні. Так природа обдаровувала каторжан…

У тітчиному гуртожитку нас терпіли не більше трьох діб. І голова сімейства Борис Федорович пішов за сім кілометрів у село Веселі Терни у пошуках роботи, житла, людських умов життя і питної води. Там знайшов мікроквартиру: одне ліжко на трьох, півметра від грубки, і маленький коридорчик — війна знищила житло, як нині на Донбасі. Через дорогу був старий цвинтар, а праворуч — старовинна козацька церква…

Ішов голодний 1946 рік. Батько дуже швидко познайомився із жителями села. Хтось запросив його зробити ковбасу і шинку з бичка та кабанчика. На базарі ту продукцію розхапали за лічені хвилини. Слава про майстра-ковбасника з Одещини швидко розійшлася по Кривому Рогу й окрузі. А потім за батьком почали приїздити з усієї Дніпропетровської області. М’ясорубка 32-го номера з усім причандаллям до неї важила 40 кг, плюс зароблена ковбаса, шмат м’яса й сала неслися на батькових плечах додому, рятуючи нас від голоду. Продати було нічого, бо батько у Німеччині, а потім у Празі не грабував населення, як більшість «освободітєлєй»…

Одного разу його запросили у Дніпропетровський трест «Укр-кишпродукту» і запропонували відродити в селі Веселі Терни німецьку бійню, знищену військами загарбників, що відступали. Дали на ту справу й кошти. У жовтні 1946-го бойня запрацювала… Війна наклала свій відбиток не тільки на людей, а й на тварин. Корова, поїдаючи траву на паші, ковтала дрібні осколки (кінь цього собі не дозволяв), а ті доходили до серця, й годувальниця гинула. Доводилося дорізати. Навіть болячка називалася по-воєнному — «металка».

Невдовзі після відкриття забі-йного пункту у Веселих Тернах запрацював ковбасний цех. Батько, гаруючи з ночі до ночі, взяв в учні сироту-безбатченка Івана Довгого, якого залишить замість себе. А той з друзями піде в колгосп красти цибулю і за пів відра отримає сім років сталінських таборів, про що напише батькові, випрошуючи посилку. Ось чому дехто зі старшого покоління сумує за тими часами. Бо дивиться на безтурботне життя нинішніх олігархів і порівнює з тим, як було тоді: украв не шахту чи завод, а якихось пів відра цибулі — й сім років таборів…

Шахтарі були добрими і щедрими людьми, як і всі смертники. За хорошу працю вони заставляли батька відрізати два ребра з м’ясом. А батько, у свою чергу, збирав з витоку до вигрібної ями кров для голодних, ще й клав до відра ребро ослабленим. Війна навчила рятувати побратимів, хоча міг би мати свій «рошен»… Тож коли він у 1952 році, подорожуючи Криворіжжям, заїхав у Веселі Терни, місцеві стрічали його краще, ніж Хрущова на Дніпропетровщині.

У 1948-у, в грудні місяці, батька перевели директором Великотокмацького м’ясокомбі-нату, що в Запорізькій області…

Але слово — про житні пряники. Українське жито — життя, польське — жиче. І російське — рожь… Отже, житні — для життя.

Десь у районі Кривого Рогу батько робив ковбасу та шинку-скороспілку і йому, в подяку за якісну продукцію, презентували 2 кг цукерок-подушечок з повидлом 1938 року «народження» і 2 кг м’ятних пряників-житняків глазурованих, того ж року печених. Мати з батьком зібралися на вечірній сеанс двосерійного фільму в єдиний уцілілий радгосп-ний кінотеатр, що був за 5 км від нашого села, і запропонували мені та синові господині 16-річному Миколі Пуцу оте в голодний рік супербагатство: їжте — скільки влізе… Фільм «Діти капітана Гранта» вони дивилися в день свого знайомства — 1 вересня 1936 року… Через п’ять годин, повернувшись з кіно, дуже здивувалися, що ми з Миколою впоралися з усім тим каміняччям. «Як ви не поламали зуби від тих смаколиків?», — запитали. Отак і не поламали: гризли — аж іскри розліталися врізнобіч — і перемогли всі… Не дивно, що нині маю лише три зуби…

У Вербну неділю ми з дружиною купили м’ятних житняків — точно таких за смаком, як у той голодний рік… Але 72 роки тому вони були найсмачнішими у світі! А як звалися: жито — з української — життя, з польської — жиче, а з російської — рожь…

Дякую Богові за пам’ять!

Борис ДРАЇМ,
член НСЖУ.
м. Ананьїв.

Переглядів: 211
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua