РубрикиБез рубрики

«...А дід губернатора Ітапуа — родом з Одеси»

Мандрівник із Чернігова — про свою подорож Латинською Америкою

Олександр Волощук — мандрівник особливий, бо любить подорожувати «автостопом». Це не лише велика економія коштів, але й своєрідний спосіб краще пізнати країну та людей. Бо зупиняються і погоджуються везти задарма, як правило, добрі люди — небайдужі і комунікабельні.

Прошу Олександра бодай трішки розповісти про найцікавіше. Зрозуміло, що кожна країна по-своєму неповторна. А чи багато є подібного — з точки зору географа і мандрівника?

— Трапляється, що навіть на різних континентах є щось схоже... Скажімо, Болівія — це Тибет плюс Афганістан. Болівійські Анди дуже нагадують Тибет, а глинобитні хатини та спосіб життя індіанців — афганські реалії.

Подорожуючи в різних країнах, завжди намагаюся розшукати компактні місця проживання українців. Вивчаючи їхній побут, я також можу робити певні висновки, знаходити як спільне, так і відмінне.

Коли був у Парагваї, довелося виступати в Енкарнасьйонському університеті. До речі, ректорка університету — українка. Звернув увагу, що кольори українського прапора відображено в гербі міста Енкарнасьйон. Це своєрідна данина внеску українців (в основному нащадків волинян) у розбудову цієї частини країни. Парагвай — не надто багата держава, дві третини території — землі, не придатні для сільського господарства. Безводна саванна, спека до 45 градусів... Коли україн-ці тут поселилися, то зрозуміли, що вигідніше корчувати ліси, аніж поливати пустелю. Сельву розкорчував, водний горизонт зовсім недалеко, доклав зусилля — і маєш хороший урожай.

— То Парагвай — це така мініатюрна Волинь на латиноамериканському континенті?

— Частинка Парагваю. Довоєн-на переселенська хвиля з Волині тривала кілька років: з 1936-го по 1939-й. Західноукраїнські землі тоді входили до складу Польщі, тому до Латинської Америки поїхали також мешканці нинішньої Брестської області. Такі ж українці з типовими волинськими прізвищами. Хоча траплялися й етнічні білоруси. До речі, мова волинян законсервувалася. Я помітив, що деякі сучасні українські слова парагвайським фермерам не зрозумілі. Мова в школі не вивчається, але зберегти ідентичність допомагає церква. Якщо волинянин одружується на місцевій, то українська ідентичність зберігається довго. Якщо парагваєць вибирає волинянку, то їхні нащадки розмовляють іспанською…

Кажуть, навіть диктатор Альфредо Стресснер (правив країною з 1954-го по 1989-й) поважав українців, побував на відкритті пам’ятника Шевченкові.

— Поважав за працелюбність?

— Так. Бідних українців там просто нема! А ще в Парагваї мені пощастило спілкуватися з нащадками одеситів. Губернатором «найбільш українського» департаменту Ітапуа є Хуан Альберто Смалко. Його дід був родом з Одеси!

Познайомився також з білорускою Олександрою Задовською. Білорусів у Парагваї набагато менше, ніж українців, але вони також родом із Берестейщини. Ще в 50-х роках мали дві церкви. Тепер обидві закриті — асиміляція робить свою справу... Історія Світлани взагалі цікава. Її батьки виїхали з рідних місць у 1929-у. Спочатку жили на Поволжі, а потім, після сильного голоду 1933-го, переїхали в Китай, а вже звідти потрапили в Латинську Америку. Тепер в Олександри свій магазин. «Живемо, як у Бога за дверима, — каже вона. — Ані війн, ані революцій...».

Якщо говорити про наших земляків, які опинилися в Латинській Америці, то найбільший оптимізм випромінюють саме українці Парагваю. Вони дружні, товариські, щедрі — навіть подарували мені новенький ноутбук! Григорій Ребрук, у якого я зупинявся, на святкування повноліття своєї доньки ви-тратив понад 30 тисяч доларів. Стільки, або навіть трохи більше, пересічний українець, працюючи на землі, заробляє упродовж місяця. Нормальні закони, тому нащадки бідних Полі-щуків стали там заможними людьми.

— Чи можна говорити про більш і менш гостинні народи. Яке місце у цій шкалі зайняли б українці?

— Гостинні кавказці, жителі Паміру, курди — тобто мусульмани... Дуже гостинними є албанці. Не можу сказати, що такі ж гостинні індіанці Латинської Америки чи, скажімо, китайці. Українці — середні за рівнем гостинності. Коли подорожував уздовж Чорного моря, то в Татарбунарському районі познайомився з подружжям Чередюків — Олегом і Євгенією. Вони запросили мене додому. Дуже щирі люди, до того ж — україномовні. В Румунії мене добре приймали росіяни-старообрядці. В Тулчі подарували гроші, причому прямо на вулиці. Колись у Боснії я пішки йшов від Сараєво до села Лукомір. Вечоріло, і я попросив води у боснійської родини. Мене добре нагодували, дали на дорогу півтора літра парного молока і трохи грошей. А потім господар ще й підвіз мене, причому, по дуже поганій дорозі...

— Українство в Латинській Америці потужне?

— Не таке потужне, як у Канаді... Якщо Парагвай, або частинку цієї країни, можна назвати «маленькою Волинню», то в Бразилії живуть переважно вихідці з Галичини. У Болівії українців одиниці, вони поки що не згуртовані. Але й там приємно було зустріти вихідців з Чернігівщини! У Чилі останнім часом побільшало українок. Їдуть тому, що там порівняно високий рівень життя. До речі, у Сантьяго, столиці Чилі, я також зустрівся із колишнім черні-гівцем. На протилежному кінці планети, за 14 тисяч кілометрів від Чернігова, зустрів людину, з якою не бачився 25 років! Світ тісний...

— Так багато цікавого, що можна й книгу написати…

— Мені й справді важко все це тримати в собі. Тому намагаюся якнайбільше розповідати землякам про свої подорожі. Виступав у рідному Чернігові, у Сумах, у деяких районних центрах Чернігівщини. Це дає свої плоди! Скажімо, після моїх виступів корюківські пенсіонерки їздили в Карпати, здійснили сходження на Говерлу. А тепер уже збираються в Грузію. У Сумах до мене підійшла дівчина років 25 і багато розпитувала про останню мандрівку. Й ось дізнаюся: вона вже в Латинській Америці! Удвох із приятелем подорожують там «автостопом». У Кам’янці-Поді-льському плануємо влітку організувати акцію «Дім для всіх». Знімемо на певний час будинок, де зберуться всі, хто захоче, й розповідатимуть про себе та свої подорожі.

Розпитував
Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 371
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua