РубрикиВраження

Івано-Франківськ: прозорий, комфортний, креативний

(Закінчення. Початок у номері за 11 увітня)

«Книга добра». Величезна й солідна, мов старовинний фоліант, вона лежить на круглому столі, і на кожному її аркуші, виготовленому за старовинними технологіями з черпаного паперу, що може зберігатися понад тисячу років, — історії про добро, написані українськими дітьми. Обрамляє книгу дерев’яно-шкіряна палітурка, а деревині тій — півтора століття...

Про унікальний міжнародний проект «Книга добра», який народився в Івано-Франківську кілька років тому, нам розповідає один із засновників благодійного фонду «Добро без кордонів», почесний консул Угорщини в Україні Василь Вишиванюк.

Проект, що розпочався з благословення блаженнішого Любомира Гузара, об’єднує дуже різних людей. Серед них — міністр закордонних справ Павло Клімкін, акторка Ірма Вітовська, письменниця Марія Матіос та багато інших відомих та шанованих. Навіть Президент Петро Порошенко з дружиною долучилися до нього, проводжаючи на відпочинок в Угорщину групу діток-переможців.

У книзі — півсотні реальних історій і 50 малюнків про добрі вчинки, написаних-намальованих україн-ською малечею. Проект, що починався зі створення надзвичайної книги, розвивається: за два з половиною роки історії добра описали близько 500000 його учасників — дітей та дорослих з різних областей України. Найактивніші мають змогу взяти участь у поїздці за кордон, щоб презентувати і подарувати «Книгу добра» у найбільші бібліотеки світу, зокрема Конгресу США, парламентську Великої Британії, Александрійську у Єгипті. Її примірники вже подарували Папі Римському Франциску, Вселенському патріарху Варфоломію, міністру закордонних справ Литви Лінасу Лінкявічусу, голові литовського сейму Інарі Мурнієце, спікеру естонського парламенту Ейкі Нестору, румунській принцесі Маргареті.

Василь Вишиванюк розповідає, що до кінця нинішнього року заплановано передати «Книгу добра» у 15 країн світу за участю 1000 дітей і 200 дорослих.

— Діти — наше майбутнє. Вони — наші майбутні політики, хлібороби, бізнесмени. І чим більше дітей долучатимуться до добра, творитимуть добро, чим більше його побачать — тим більше у них його залишиться… Ми організовуємо такі поїздки з метою, щоб українські діти, особливо зі Сходу, з прифронтової зони, побачили, як живе Європа. Нам не треба йти до Європи, ми — всередині Європи, нам треба тут створювати Європу, і коли ми це зробимо, нам не потрібно буде проситися до Європейського Союзу.

«Книга добра» проростає добром, долає кордони і подорожує світом. І це не лише образ: її сторінки виготовлені з використанням бавовняного насіння. Тож кожна з нас, журналісток, із вдячністю повезла додому, у свої міста, сувенірну листівку, зроблену за технологією «Книги добра», яку можна покласти у землю, і вона проросте — як символ того, що добро дає паростки: нашими думками, справами, вчинками, проектами.

Не могли ми пройти й повз проблемного для Івано-Франківська (і не лише для нього, для всієї України) питання — життя вимушено переселених осіб, біженців. Про це нам розповіла голова правління Всеукраїнського об’єднання «Українці Сходу та Криму» Лариса Пантелюк:

— Уже п’ять років, як іде війна, а головні питання, пов’язані з переселенцями, не вирішуються. Так, ми об’єднуємося, проводимо акції… Так, нас підтримують місцеві жителі... Проводимо майстер-класи, беремо участь у загальноміських заходах, виграємо та втілюємо проекти… Отримали приміщення від Івано-Франківської обласної ради під офіс. Є чимало хорошого, чим можна пишатися. Але головні проблеми переселенців залишаються...

Художники Ольга Грушко і Володимир Шиян після того, як «зелені чоловічки» захопили їхні рідні терени, переїхали до Івано-Франківська. Їхня активність надихає навіть місцевих митців — за цей час вони провели 15 виставок. Але обоє, пенсіонери, змушені мешкати у непридатних для життя умовах, винаймаючи найдешевшу кімнату, повз яку з гуркотом мчаться вантажівки...

— Ми — невидимі для влади... Ми не підтримали російську агресію, ми не залишилися там, приїхали сюди, а тут ми — непотрібний баласт, з яким ніхто не знає, що робити... Держава не виконала свій обов’язок, не захистила нас як громадян, і тут ми нікому не потрібні... — з болем і сумом розповідає Ольга Грушко.

Питання житла для переселенців мають вирішуватися на загальнодержавному рівні, тож вони чекають, поки на них звернуть увагу. Чи дочекаються?

— Чимало людей уже повернулися додому, у сіру зону чи на територію невизнаних «ЛНР» і «ДНР», там хоч і небезпечно, але там у них є дім, — зізнається Лариса Пантелюк.

Сповнені вражень, увечері вирушаємо до театру. Зовні Національний академічний український музично-драматичний театр імені Івана Франка виглядає нецікаво — така собі типова сіра будівля у стилі соцреалізму. Таких однакових — за формою та змістом — театрів у 1970-х набудували у багатьох обласних центрах. Але тут, у цій будівлі, живуть творчість і креатив такого високого змісту, що квитки на вистави івано-франківців годі дістати — вони розходяться, мов гарячі пиріжки.

Керівник театру — талановитий режисер-новатор та актор, народний артист України Ростислав Держипільський — від народження наповнений творчістю, бо ж з’явився на світ Божий у Косовому, столиці народних ремесел. Цьогоріч він став лауреатом Шевченківської премії у номінації «Театральне мистецтво».

Івано-франківці активно подорожують зі своїми виставами по всій Україні, забезпечують аншлаги і в Одесі, на театральному фестивалі «Молоко», виїздять за кордон. Одна з найпопулярніших вистав, відома всьому світу, — «Солодка Даруся» Марії Матіос, яку поставили десять років тому і яка досі не сходить зі сцени.

За рік у тут ставлять вісім-дев’ять вистав, і кожна з них викликає у глядачів величезний сплеск емоцій, пристрастей, роздумів.

Прогулюємося театром. Складається враження, що тут усюди — сцена. І це правда. У театрі п’ять майданчиків для показу вистав: основна і камерна сцени, «сцена на сцені», підвал, де ставлять «Гамлета», декораційний цех — там проходить експериментальна постановка «Модільяні»... Театр, наскрізь пронизаний театром, театр, у якому нема застою... Театр, який може задовольнити будь-які забаганки, не йде на повідку у глядача, а підтягує його інтелектуальний рівень і виховує смак.

Вистава «Слава героям» — спільний проект івано-франківців з київським театром «Золоті ворота», копродукція, як тепер модно казати.

Глядачі — на сцені, очі в очі з акторами, і це одразу створює у нас, глядачів, відчуття, що ми — учасники дій. У лікарняній палаті очікують операцій на серці двоє старих— воїн УПА і ветеран Великої вітчизняної... Навіть тут, перед лицем невідомості, між ними точиться війна, а точніше, не між ними, а всередині...

Кожен з героїв — і кат, і жертва, тому у глядачів — то сміх, то сльози. Спектакль і трагічний, і комічний водночас...

Лаконічна сценографія: величезне біле ліжко, що стоїть під кутом, посередині, — водночас і ліжко, і «поле битви», й екран, який відлунює небо, і дах, що накриває вхід у потойбіччя...

У героїв символічні імена — Остап, воїн УПА (франківець Олексій Гнатковський), та Андрій, радянський воїн (киянин Дмитро Рибалевський), — імена з натяком на Гоголя, на зраду молодшого...

Динаміка вистави вражає: з розвитком дії зморені життям старі перетворюються на молодих хлопців, і перед нами постають реалії тієї жорстокої війни... А потім — знову лікарняна палата і вічний бій — за що?

«Відколи українець іншому українцеві чужим став?» — запитує вустами героя драматург Павло Ар’є.

Вистава — сучасна, про нас, сучасних, які продовжують воювати, ділити Україну на Схід і Захід, на патріотів і «сєпарів», на своїх і чужих. Завдяки геніальному тексту, талановитій режисурі і неперевершеній грі акторів вона проникає у кожну клітинку тіла, і, здається, операція на відкритому серці відбувається вже не з героями вистави, а з глядачами, бо і їхні серця відкриваються...

Сьогодні в моді — різного виду туризм. Хтось їде за кордон у гастрономічний тур, хтось — за гострими враженнями до Африки чи помедитувати в індійський ашрам. До Івано-Франківська можна їхати лишень для того, щоб подивитися виставу у місцевому театрі. І я впевнена — не прогадаєте.

До речі, 3—5 травня в Івано-Франківську відзначатимуть дні міста: буде унікальний фестиваль ковалів, приїдуть гості з усього світу... Столиця Прикарпаття — красиве, комфортне, творче, креативне місто — завжди їм рада. Порадіє і вам!

Ольга ФІЛІППОВА.

Одеса — Івано-Франківськ — Одеса.

Переглядів: 423
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua