РубрикиБез рубрики

Герої народжуються сьогодні

Тема Революції Гідности, війни на сході багатьох сьогодні не надто цікавить, і це, вочевидь, цілком співвідноситься з нашою ментальністю: швидко запалюватися й так само швидко холонути. Та все одно це недобре. Ми змушені будемо відстоювати свою гідність, доки житимем — до цього нас пості-йно підштовхують.

Якраз про тих, котрі зрозуміли вимогу часу і зробили найважливіший вибір у своєму житті — стали на захист гідности українців у своїй державі, й розповідає документальний фільм «Перша сотня» (режисери-постановники Юрій Грузінов, Ярослав Пілунський, Юлія Шашкова, творче об’єднання «Вавилон-13»). Стрічка — лавреат Національної премії ім. Тараса Шевченка 2018 року та призу глядацьких симпатій Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Doku deys UA-2018.

Всеукраїнський тур найбільшими містами країни здійснила творча група картини, щоб особисто запрезентувати її глядачам. Минулої неділі «Перша сотня» побувала в Одесі.

Кінодокументалістика сьогодні на підйомі, до неї звертається чимало режисерів, операторів, які раніше знімали художнє кіно. Час нині такий. Тому дуже шкода, що ми цих фільмів майже не бачимо.

«Перша сотня» — фільм про Майдан. І про війну. І про тих людей, котрі можуть багато розповісти про все це. Але у стрічці вони не розповідають. Вони лишень роблять свою справу, властиво, те, що покликало їх сюди. Захищають свою країну. Це історія, в якій дві групи зійшлися у своєму виборі у вирішальний час, коли зайшло про майбутнє Вітчизни. Іншими словами, це фільм про найпершу сотню самооборони Майдану, Михайлівську, про людей, яких об’єднала пробуджена в них гідність, потреба захистити її. Хоч до того вони не зналися одне з одним.

І це, водночас, фільм про групу кінемато-графістів, кожен з яких зрозумів у ті визначальні для країни дні: якщо ти вмієш фахово тримати в руках камеру, то для тебе немає іншого місця, окрім як бути на Майдані, спостерігати і фіксувати все, що відбувається. Це, сказати б, документальний погляд зсередини подій. Хоча ми, глядачі, звісно ж, не бачимо цих операторів. Але про них доконче потрібно сказати хоча б тому, що цей фільм зроблено як художній, змонтовано за тими самими методами, з прекрасним звуком та потрібною музикою. Ми бачимо лише їхню роботу, але не бачимо, як вона робилась. Адже був, певна річ, і страх, була невідомість: а що там, попереду, за кілька хвилин? Ви уявляєте, що це таке — бути в епіцентрі сутички у ті найважчі, найнебезпечніші дні Майдану? Були вони і биті по-всякому, і з водометів отримували свою порцію, разом з усіма. І падати доводилось — цей кадр є в картині. Неодноразово були поранені. Вони пройшли все разом з тими людьми, та ще й з камерою, знімаючи все, що відбувалося, від самого початку — з кінця 2013-го й аж по жовтень

2018-го. Фіксуючи все: сутички з «беркутами» і внутрішні — в самій сотні — «розборки», і поранення, і харчування, і їхню рішучість стояти до кінця — ніхто не знав, чим закінчиться все, і страх, і біль, і надію… Ми бачимо обличчя цих людей крупним планом, молодих і старших, не загримованих для зйомок, з усім спектром емоцій. Вони не з плину життя, вони — з історії вихоплені, котра тут таки й триває. Ми чуємо їхню балачку в різних ситуаціях, часом неоковирну, як у житті, часом — не надто літературну. Герої без глянсу, без авторського домислу та вимислу, без патосу і патетики.

Сьогодні в кінематографі триває інтенсивний пошук українського героя, справжнього, не вигаданого. Суспільство відчуває гостру потребу в цьому. Який він, сучасний українець? Мабуть, найкраще на це запитання може відповісти документалістика. Фільм «Перша сотня» — про справжніх українців, ми бачимо їх на екрані, бачимо, відчуваємо за екраном. Ще на самім початку обидва оператори побували в полоні, в Криму. Хоч і недовго, тиждень лише, на щастя. Той, хто допитував їх і бив, сказав тоді: «Ваша камера сильніша від моєї зброї». Запам’ятали це як безсумнівну істину.

І це справді так. Живемо у вік пропаганди. В час війни різних пропаганд, якщо можна так сказати. Але ще й досі не оцінили пропаганди як зброї. Що це? Байдужість, свідоме нехтування, саботаж? Чи невміння реагувати, запізніла реакція, лінощі — зрештою, чи ота ж пресловута зрада? Всього потроху. Мова про інше: ці хлопці, оператори фільму (вони називають себе режисерами, і так воно є насправді) зрозуміли це одразу, і без декларацій взялися робити цю пропаганду — а правдивий кадр чи слово якраз і є пропагандою у найкращому тлумаченні цього поняття.

Після Майдану люди розійшлися хто куди, а значна частина рушила воювати на Донбас, і вони подалися разом з ними. Й так само виконували там свою роботу: фіксували бойові дії, все, що відбувалося, чим жили бійці. А в самому кінці, вже у Києві, навіть відзняли народження сина одного зі своїх героїв. Попри те, що автори старанно уникають будь-якої символіки, у цьому все-таки вбачається певний символ: хлопчики, як відомо, народжуються для захисту Вітчизни, та просимо Господа, щоби наступні покоління все-таки не зазнали такого випробування, як нинішні захисники.

Отакий простий і невибагливий сюжет — якщо повернутись до цього фільму. Властиво, ніякого сюжету, лишень течія часу, в якому події відбуваються без наперед виписаного сценарію, і навіть коли нічого не відбувається, всеодно є якісь події — внутрішнього, так би мовити, змісту. І все це страшенно цікаво, півтори години (а відзнято було понад 300 годин) летять, наче освітлювальна ракета над розташуванням підрозділу в степу: все, немов на долоні, лишень на коротку мить, а далі — робота пам’яті. Робота душі.

Отаке воно, виявляється, може бути, наше документальне кіно. Його можна дивитись як художнє. Бо знімалося не як хроніка, а саме як художнє, дуже фахово. Ярослав Пілунський, за визначенням, є одним з кращих в Україні операторів. А до того ж бачимо тут ще один збіг: високого професіоналізму мистця та його внутрішнього настановлення захистити країну, творити в ній громадянське суспільство. Одного дня прокинувшись, усвідомити, що треба не просто жити, як усі, а робити щось більш значуще, ніж досі робив, творити свою біографію — сама собою вона не створиться, то буде не біографія — лише анкета. І в цьому сенсі доля не випадково звела їх докупи вже у перші дні тих подій і саме з Першою сотнею самооборони Майдану.

… На перегляді фільму в залі кінотеатру «Планета кіно» сиділо заледве два десятка глядачів, і лише одна телевізійна група — «7-го каналу» — прийшла на заявлену заздалегідь прес-конференцію. Яка, звичайно ж, не відбулася…

Роман КРАКАЛІЯ.

Переглядів: 73
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua