РубрикиТочка зору

Наскоком не вийде, треба гуртуватися

Російськомовний блогер Юрій Романенко, якого Остап Дроздов колись вигнав з програми «Прямим текстом» за небажання говорити українською, потім виправдовувався: «В Украине полно людей, вся вина которых в том, что с ними мама говорила на русском языке. Он у них не русский — он у них родной. Как у меня, например. Я с удовольствием желал бы, чтобы у меня родной язык был французский, или латынь, или суахили, или тот же украинский. В первую очередь, может быть, украинский. Но у меня русский. И я прекрасно понимаю: как я не учу украинский, как его не использую (а я сильно спрогрессировал с того момента, когда начал говорить на нем), никогда не буду владеть им так, как владею русским…».

З цього приводу в соцмережах розгорілася дискусія (імен не називаю, лише суть сказаного), організатором якої мимоволі став україномовний одесит. Він категорично заявив:

«Розірвати зв’язок з «русским миром» можуть практично всі (крім людей похилого віку, але певні винятки трапляються навіть серед них), хто цього прагне!».

Відразу підключився херсонець: «За моїми спостереженнями — за собою, друзями, знайомими — розірвати з «руськім міром» у тій чи іншій мірі, а не повністю, спроможні лише ті, хто в дитинстві мав можливість хоч на один рік зануритися повністю в український світ…».

Потім слово взяла киянка:

«Я російськомовна з народження, бабуся у мене — удмуртка. Мама народилася на Сахаліні. Виросла я в Казахстані, потім — російська школа у Монголії, факультет російської філології... У нас в інституті було кілька пар практикуму української мови, то вся моя група завмирала, коли я читала українські тексти — просто, щоб пореготати. У мене був такий м-а-А-сковскій акцент! Коли ж переходила на українську, з мене сміялися мої діти. Та вже п’ять років поспіль я спілкуюся винятково українською. Скрізь, включно з Кримом, де маю будинок, тому змушена туди пері-одично навідуватися. Брехня, що людина не може вивчити української мови в Україні!».

Дискусію продовжив запорожець: «Десь у 2012 році в одній із запорізьких спільнот я прокоментував (українською) вже й не згадаю що… Тоді мені в приват написав пацан: мовляв, при всьому бажанні нема з ким розмовляти українською… Відтоді ми почали листуватися. До того ж, інтереси наші збігалися — було про що говорити. Хлопчина соромився своєї мови страшенно… Але поступово він ріс у мовному сенсі! Звісно, підключення до справи ось таких проукраїнських «одиниць» — це не панацея. Бо таких небагато… Але якщо бачите бажання людини перейти на українську, то не проходьте байдуже повз неї, підтримайте її! У містах Півдня та Сходу це катастрофа, конче необхідно формувати україномовне середовище, де люди зможуть запросто поговорити на будь-які теми українською. І головне, щоб це було не «вишиватно», а модерно. Щоб не скидалося на сектантство… Люди повинні бачити, що україномовний також може ходити в кросівках з гаджетом у руках...».

Одесит, який спровокував дискусію, підтримав запорожця: «Так, абсолютно з вами згоден! Щоправда, поки що ситуація несприятлива. Боюся, що це боротьба на десятиліття... Ось такі люди, як описаний вами хлопець, особливо цінні! Але дуже важливо зробити так, щоб у них не відпало бажання українізуватися. Щоб не було страху виділятися із загальної маси. Це складно, бо є відчуття самотності, а воно, як правило, породжує сильний дискомфорт. З одного боку, я розумію, що опорою є люди, які, незважаючи на обставини, твердо стоять на своєму, а з іншого, чесно кажучи… Особисто мені такою опорою бути абсолютно не хочеться. Я знаю аж забагато прикладів булінгу через українську мову, знаю, що таке бути принциповою людиною і відмовлятися від вигідних пропозицій, які вимагають повної російськомовності. Що таке регулярно вислуховувати від оточуючих щось на зразок «не майся дурью, отложи свои странные ценности». Я особисто дедалі частіше подумую про спокійне життя і нормальну реалізацію в сприятливішому середовищі...».

Херсонець: «Ви маєте на увазі переїзд? Бо в Одесі сприятливе середовище — це щось зі сфери фантастики».

Одесит: «Відтоді, як у нас народився син, ця тема стає дедалі гострішою. Я не бачу тут ніякого прийнятного середовища! Свого часу намагався відшукати однодумців, але більше навіть не пробую. Не бачу схожих людей, які прагнули б об’єднуватися навколо спільних цінностей. Схожі, мабуть, є, але всі якось самі по собі... Про об’єднання в сильну спільноту, як на мене, наразі не йдеться. Ми слабенькі, не вміємо кооперуватися з поді-бними до себе. Поки що я бачу, що україномовні діти неминуче змосковщуються, а україномовні батьки найчастіше «забивають» на принципи, або залишаються в ситуації певної відстороненості, з усіма відповідними матеріальними наслідками. А діти завжди обирають російськомовність, бо вона напряму пов’язана з успішністю...».

Херсонець: «Стосовно внутрі-шньої міграції, я вже писав під одним з ваших постів. Що мовна ідентичність — це добре, але нема впевненості, що завтра «вата» не покличе «русскій мір» або ж не буде реваншу проросі-йських сил… Я особисто знаю людей, які переїхали на Західну Україну саме з вищевказаних міркувань. Люди підсвідомо відчувають загрозу... Це не накручування і не алярмізм, та я часом думаю, що ми повторимо шлях Чехословаччини або не уникнемо югославського сценарію… Особисто я не бажаю ні першого, ні другого. Але інколи здається, що протиріччя між регіонами нашої країни більші, ніж протиріччя між деякими незалежними державами…».

Ось це, мабуть, найважливіше з вищесказаного. Бо і я поді-бних випадків знаю дуже багато. Спочатку радісне вростання в український світ та певне прогресування в ньому, а потім життя починає «вчити»... І не кожен захоче стояти до кінця, особливо, якщо поряд не така вже й стійка дружина та підростають маленькі діти. Такі «новонавернені» або переїздять на Західну Україну, або ж мріють це зробити найближчим часом. Тому варто обговорювати всі мовні проблеми без надмірного максималізму. Мовляв, заспокойтеся — скоро все нам держава зробить…

Зробила б уже, якби могла, бо навіть закон 1989 року був непоганим. Але ж ми розуміємо, що «кавалерійська атака» на мовному фронті приречена на поразку. Наївно чекати на нашому владному Олімпі якогось українського Наполеона (Пілсудського, Маннергейма тощо). Якби таке сталося, то вже давно подбали б гуртом і про поправки до Конституції. Неодмінно проголосували б і за третій строк для успішного президента-реформатора, який би і країну робив дедалі багатшою, і мову допомагав відроджувати власним прикладом. «Національно правильний» президент у нас уже був. Віктора Ющенка маю на увазі. Але ж, погодьтеся, на багатьох інших ділянках він програвав. Так що не будемо розраховувати на «щасливий квиток» у майбутнє. Ми вже мали його в 1991 році. Не скористалися. Тепер варто зважати на реалії.

Стосовно ж згаданої вище дискусії, то ознайомлю з точкою зору ще однієї киянки:

«…Російськомовний блогер ніби все правильно сказав. А насправді — ні. Знати мову на «ідеальному» рівні нема потреби. Багато хто потрапляє в пастку ілюзії: «Я ніколи не буду ідеально знати українську, тому краще спілкуватимусь російською…». Нема ідеального рівня. Є рівень, потрібний для життєдіяльності. Якщо людину розуміють, коли вона розмовляє українською, то це означає, що вона знає українську. Все, крапка. Кожен з нас знає тисячі слів, що їх не знають інші носії нашої рідної мови. Це сленг, терміни тощо. Це природно. Якщо людина не володіє модними львівськими словами, це не означає що вона не володіє україн-ською. Тут проблема не знання мови, а мотивації. Російськомовний пан побудував правильну конструкцію, скоріш за все, для того, щоб захистити своє крихке «Его» від насмішок російськомовного оточення під час його переходу на українську. Це комплекс меншовартості. У тих же англійців є словосполучення «fluent English». Тобто — ви вмієте швидко розмовляти. Все. І нема жодної проблеми, якщо ви плутаєте перфект та перфект контініус. Вони й самі їх плутають... Якщо доведеться пожити серед носіїв кілька років — припините плутати. Не доведеться — то нащо вам ця навичка, якщо вам нема де її застосовувати?

Це ще один популярний комплекс — комплекс радянського відмінника. Треба знати ідеально. А навіщо? А тому що… От треба і все… Це відгомін минулого століття, коли 75% людей не вміли читати, тому грамота автоматично дорівнювала кар’єрі. Зараз інший світ. Знати треба те, що збираєшся застосовувати щоденно. Все інше — не обов’язково. Знаєш — добре. А як не знаєш, то хай йому грець…».

Можливо, такий підхід полегшив би повернення української мови в Херсон та Одесу? Головне — системно працювати з людьми. А ось чого вже точно не можна допускати, то це запланованих втеч проукраїнських одеситів і херсонців у більш «благополучні» регіони. Так українського сегменту в містах Півдня ми й через п’ятдесят років не створимо. І, за певних умов, нав’язаних нам історичним сусідом, можемо повторити долю Югославії. Та все ж, хочеться вірити, що наші маленькі одеські «криголами» мовного фронту залишаться жити у рідному місті і робитимуть його справді українським. Дбаймо про це разом!

Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 51
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua