РубрикиЛюдина і час

Спитайте у батька Тараса

Вони стоять майже поряд — на початку та посередині головної алеї: провісник волі, бунтар, а водночас Пророк — і душитель свободи, поневолювач народів, жахіття поль-ських повстанців… Тарас Шевченко одвернувся од імперського символу — чого воно там стоїть, на чию втіху? Нахмурився наш батько, мовчить: він усе сказав, що лиш міг, та не спромоглися й досі краяни виконати його заповіти. Похмуро дивиться на нас усіх, і з надією — на місто, в якому не довелось йому ще за життя побувати і в якому хотів, було, оселитись, коли б не дозволили йому після гіркої салдатчини жити в якійсь із імперських столиць.

Сьогодні історики дадуть докладні пояснення, з якої нагоди і коли постала тут, у парку, на честь Олександра II ця колона з усією імперською атрибутикою. Ще більше обґрунтувань доконечної потреби цього імперського символу в Одесі, мабуть, мали місцеві чиновники, коли парадно відкрили її кілька років тому. Чомусь не замислюємося над по-дібними фактами. А варто б!

Олександр II — це той самодержець російський, котрий у травні 1876 року підписав сумнозвісний Емський указ, ще й вніс до нього суворіші поправки. Українська мова цілковито витіснялася цим указом з культурної сфери, її життя було обмежене лише побутовим вжитком. Може, хтось і забув, то варт пригадати, що метою цього дикунського указу — як і всіх інших понад 300 оприлюднених і таєм-них заборон української мови за всі три колоніальних століття — було придушення національного самоусвідомлення українців та їхнього прагнення до свободи. А мова, як відомо, є одним з найголовніших об’єднавчих чинників нації.

Указ той категорично забороняв друкувати будь-які книги українською мовою та робити нею переклади з інших мов, а також ввозити друковані україн-ською мовою книжки з-за кордону. Тобто українців освічені колонізатори не лише позбавляли власної літератури, їм навіть не можна було знайомитися з іншими літературами. Указ вимагав також вилучення з бібліотек всіх книжок, написаних українською мовою. Емським указом були заборонені українські вистави та використання україн-ських пісень у концертах. А найпідступніша вимога — заборона викладання українською мовою в початкових класах.

Цілковите блокування. Напрошується порівняння з 1932—1933 роками. Тоді у селян було відібрано весь хліб. Всі ми знаємо про ті бузувірські обмеження та заборони на кшталт закону про п’ять колосків, люди не мали права виїхати за межі свого поселення. Українці — саме за те, що були українцями — прирікались на мученицьку голодну смерть. Тобто царська та комуністична імперії діяли однаково, одними й тими самими методами…

Імператор Олександр II «приєднав» до ненаситної імперії Туркестан, підкорював Кавказ, душив повстання поляків.

Тарас Шевченко змальовував життя киргизів, гнівно засуджував колонізацію Кавказу, дружив з польськими патріотами.

За радянщини місце, де стояла колона в честь імператора, було занедбане. Таким воно й залишалося тривалий час. Але імперські ідеї виявилися живучими — вочевидь, тому, що мали тут якийсь ґрунт. Спочатку, як знаємо, місцева влада встановила в центрі Одеси клон велелюбної імператриці, котра, услід за божевільним Петром, «доконала вдову сиротину». А по кількох роках влада знову клонує самодержавний символ — Олександрівську колону — за 250 тисяч доларів, більша частина яких мала російське походження. Тепер уже — з російськими державними триколорами, в присутності посла РФ.

По короткім часі ті самі триколори вже розвівалися біля Одеської облдержадміністрації — як логічне продовження цього безпрецедентного дійства. І так буде доти, поки стоятимуть у наших містах і селах чужі символи, чи то царської ще, чи совєтської імперій — у вигляді пам’ятників чи пам’я-тних знаків, доки відзначатимуть українці чужі для себе, а то й штучні «свята» на штиб 23 лютого. Доти й існуватиме небезпека появи на наших вулицях чужинських триколорів.

Завважте: за роки Незалежности в Одесі не встановлено жодного пам’ятника чи бодай пам’ятного знака на честь української постаті чи події національного виміру. Як написала недавно одна з газет, «Катерина для нашого краю — біда, що стоїть на видному місці, і бікфордів шнур до бочки з порохом».

А проте, позаяк вже стоять ці імперські символи в Одесі, то варто було б усе-таки поміняти на них таблички з пояснювальними написами. На пам’ятнику цариці виписати, наприклад, всі її найбільші «заслуги» перед українським народом: зруйнувала Запорізьку Січ, запровадила в Україні кріпосне рабство… — перелік вийде довгеньким. Пояснювальна таблиця на Олександрівській колоні має бути написано, що це той, хто спеці-альним указом 1876 року намагався знищити українську мову. Як говориться: Богові — Боже, а цісарю — цісареве…

9 березня ми знову прийдемо до Шевченка. Будуть квіти. Говоритимуть щось промовці. Можливо, співатимуть пісень на його поезії… Все, як завжди. І розгардіяш у головах перед важливим вибором — найважливішим для держави за всю нашу ще молоду Незалежність.

Ми приходимо до Шевченка — з чим, окрім квітів? З розчарованими душами, зі зруйнованими вже традиційно надіями та нездійсненими мріями? Йому цього всього не треба. Він зробив усе, що міг, навіть більше. Навіть більше: він знає, хто поведе країну далі — в сім’ю європейських народів, і хто не піде домовлятися з ворогом про умови дуже сумнівного миру.

Спитайтеся у батька Тараса — він усе знає наперед. Але мусимо й ми добре знати його.

Роман КРАКАЛІЯ.


Леся Українка

На роковини

Не він один її любив,
Віддавна Україну
Поети славили в піснях,
Немов красу-дівчину.
 
Від неї переймали сміх,
І жарти, і таночки,
Її байки, немов квітки,
Сплітали у віночки.
 
Той в ній давнину покохав,
Той мрію молоденьку. —
Він перший полюбив її,
Як син кохає неньку.
 
Хоч би була вона стара,
Сумна, змарніла, бідна, —
Для сина вірного вона
Єдина, люба, рідна;
 
Хоч би була вона сліпа,
Каліка-недоріка, —
Мов рана ятриться в ньому,
Любов його велика.
 
Вкраїна бачила не раз,
Як тії закоханці
Надвечір забували все,
Про що співали вранці,
 
І, взявши дар від неї, йшли
До іншої в гостину;
Вони не знали, що то є
Любити до загину.
Він перший за свою любов
Тяжкі дістав кайдани,
Але до скону їй служив
Без зради, без омани.
 
Усе знесла й перемогла
Його любові сила.
Того великого вогню
І смерть не погасила.

Євген МАЛАНЮК

Шевченко

Не поет — бо це ж
до болю мало,
Не трибун — бо це
лиш рупор мас,
І вже менш за все —
«Кобзар Тарас» —
Він, ким зайнялось
і запалало.
 
Скорше — бунт буйних
майбутніх рас,
Полум’я, на котрім тьма
розтала,
Вибух крови, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.

Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,
У досвітніх загравах — степа
З дужим хрустом
випростали крижі.
А ось поруч — усміх, ласка,
мати
І садок вишневий коло хати.

Ліна КОСТЕНКО

* * *

Кобзар співав
в пустелі  Косаралу,
у казематах батюшки-царя.
Кайдани, шаленіючи,
бряжчали,
щоб заглушити
пісню Кобзаря.

А пісня наростала у засланні.
А пісня ґрати розбивала
вщент.
Правдивій пісні передзвін
кайданів —
То тільки
звичний акомпанемент.

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ

Ти Тараса в собі зрости

Юнакові на вихід у Дорогу життя
Коли за П р а в д у
Ладен йти,
Та тільки плачеш її болем,
А з ким і як —
Не знаєш ти,
Не відаєш,
В яке йти Поле,
То, друже,
В Совісті спитай,
І в очі подивись Вкраїни-Мами
І Їй всього себе віддай,
Із Тарасом іди,
З Його синами.
Ти Тараса в собі зрости…
Нехай твоїм Він
Пройде серцем,
І думи Ним свої зроси,
І з іменем Його
Іди на герці.
Пади, як Він,
На негідь громом,
Вогнем своїм її пали,
Живи найперше
Рідним С л о в о м,
А в Колі Людськості
Здобудь хвали.
Байдужості цурайсь —
Як мору.
Небесних прагни ти Світил,
Ввесь нашому,
Вкраїнському ти Дому
Віддайсь, як Він, до решти сил.

Так, Тараса в собі зрости —
В твоєму буде Він осерді,
То станеш чистий, як з роси,
І дужчий
Од Вогню і Смерті!

Завершено 22 травня 2018 року — до роковин перепоховання
Т.Г. Шевченка на Чернечій горі.

Переглядів: 67
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua