РубрикиЛюдина і час

З когорти першовідкривачів

До 160-річчя від дня народження видатного мікробіолога та епідеміолога Миколи Гамалії

Нема в світі справи благороднішої, ніж рятувати людські життя, подавати руку допомоги тим, хто стоїть біля краю прірви й відчуває на собі крижаний подих смерті. Й чимало вчених, лікарів присвятили себе боротьбі з невидимим, часто ще не розпізнаним ворогом, щоб змусити його відступити і навіть запобігти найменшій можливості появи знову. Одним з таких подвижників був наш земляк-одесит Микола Федорович Гамалія, 160 років від дня народження якого сповниться 17 лютого.

Походив він із старовинного козацького роду, що бере свій початок, як вважається, від полковника Григорія Висоцького, котрий перебував на дипломатичній службі у гетьмана Богдана Хмельницького. Чи то за успішні переговори з турецьким султаном, чи за богатирську статуру Висоцького прозвали «Гамалекком», що по-турецьки означає «носій важких предметів». Міцним здоров’ям та силою відзначалися й інші представники роду Гамаліїв. Дід Миколи Федоровича, Михайло Леонтійович, був штаб-лікарем і вправним хірургом. Батько, гвардійський офіцер, брав участь у війні 1812 року і в наступних походах російської армії в Європу. Після війни з Наполеоном подав у відставку і потрапив до Одеси, де спочатку керував митницею в морському порту, а пізніше тривалий час очолював міський комерційний суд. Мати, Кароліна Вікентіївна Докс, у дівоцтві — Вадецька, після смерті першого чоловіка Федора Докса стала дружиною Федора Гамалії. У них було двоє спільних дітей — старша донька Софія і Микола.

Миколка народився 17 лютого 1859 року в Одесі, був дванадцятою дитиною в сім’ї. Родина мешкала на Канатній вулиці, 14. На жаль, цей будинок не зберігся — на його місці нині розташовується педагогічний коледж. Виховували хлопчика «по-солдатському». День починався о п’ятій ранку із самостійних занять, потім — гімназія, читання й вивчення іноземних мов у вечірній час. Знання німецької, французької, англійської та латини дуже допомогло майбутньому вченому в подальшій науковій діяльності.

Юний Гамалія багато читав: спочатку — Купера, Майн-Ріда, Жуля Верна, Вальтера Скотта, згодом — описи подорожей та історичних подій. Ще в молодших класах Миколка познайомився з книжкою Фарадея «Історія свічки», яка багато в чому визначила його вибір. У своїх «Спогадах» він писав: «Вона справила на мене глибоке враження й назавжди прищепила любов до природознавства. Дорослішаючи, я почав читати докладні твори з фізики, хімії, біології. В останніх класах прочитав книжку Грота «Про співвідношення фізичних сил» і, будучи добре знайомий з фізикою, перейнявся значенням закону збереження та перетворення енергії. Я ознайомився з дарвінізмом за популярною книжкою Ралле, а потім почав захоплюватися творами Спенсера, який відкрив переді мною світ еволюції».

Після закінчення приватної гімназії Гамалія успішно склав випускні іспити (із 25 випускників їх витримали тільки четверо) і вступив до Одеського університету — на природниче відділення фізико-математичного факультету.

Це була епоха великих відкриттів у природознавстві: закону збереження і перетворення енергії, клітинної будови живих організмів, еволюційної теорії Дарвіна, нових осягнень в астрономії та геології. Ці теми, звісно, обговорювали на семінарах, лекціях, які в університеті читали такі корифеї, як Сєченов, Ценковський, Мечников. Ідея еволюційного розвитку захопила не лише численні галузі науки, руйнуючи застарілі уявлення, а й унаочнила зв’язок між різними явищами в хімії, фізиці, біології, завороживши, певна річ, і студентів, зокрема й допитливого Миколу. Можливо, тоді й виникла у молодого дослідника думка, яка круто змінила його подальшу долю, спрямувавши наукові інтереси спочатку в галузь біохімії, а потім і медицини. Розглядаючи зміни форм організмів як окремий випадок еволюційної теорії, Гамалія припустив, що обов’язково повинен змінюватися і склад організму. Назвавши майбутню науку про еволюцію живої речовини матеріологією, він вирішив поповнити свої знання вивченням біохімії у Страсбурзькому університеті, в лабораторії Гоппе-Зейлера.

На другому році навчання в університеті помер батько. Микола важко переживав втрату рідної людини: батько був йому не тільки другом, а й помічником, порадником. Так почалося самостійне життя — без батькових підказок і керівництва. Три роки поспіль під час літнього семестру він їздив до Страсбурга, де відвідував лекції та семінари з біохімії, а потім і з інших медичних спеціальностей. Там виконав першу наукову роботу, присвячену дослідженню впливу кисню на бродіння та гниття. Коли експериментальна частина вже підходила до кінця, Миколу викликали додому: захворіла мати. Але Гоппе-Зейлер завершив досліди й опублікував результати, згадавши ім’я молодого автора.

Ще будучи в Страсбурзі, Гамалія вирішив продовжити свою медичну освіту, і після закінчення університету зі ступенем кандидата наук у 1881 році разом з матір’ю поїхав до Петербурга, у Військово-медичну академію. Столиця зустріла їх непривітно, на вступному іспиті з анатомії абітурієнт заразився черевним тифом і дуже тяжко хворів, пропустивши практичні заняття із загальноклінічних дисциплін. Та все ж його прийняли одразу на третій курс.

Після закінчення в 1883-у академії молодий лікар повернувся додому, в Одесу, де влаштувався ординатором у клініці нервових хвороб О.О. Мочутковського. Тоді ж, натхненний роботами Пастера та відкриттям фагоцитозу Мечниковим, влаштував удома мікробіологічну лабораторію. Працюючи з Мечниковим, Гамалія допомагав йому отримувати чисті культури для досліджень з фагоцитозу й одночасно освоював мікробіологічні методи.

У клініці нервових хвороб заявив про себе як про талановитого лікаря, глибоко й сер-йозно осмислюючи проблеми пацієнтів. Вивчаючи дію слабких подразнень на відновлення чутливості в паралізованих кінцівках, Гамалія конструює апарат, здатний виробляти тривалі мінімальні роздратування, і випробовує його на хворій, отримуючи приголомшливий результат: після дворічного перебування в клініці з повним паралічем нижніх кінцівок пацієнтка одужує. Але продовжити заняття невропатологією йому не довелося — життя розпорядилося інакше. У 1885 році Пастер зробив успішне щеплення проти сказу, і товариство одеських лікарів за рекомендацією Мечникова відряджає молодого лікаря в Париж для ознайомлення з методом приготування вакцин.

Й ось Париж, вулиця Ульм. Там, у Латинському кварталі, розташовувалася бактеріологічна станція Луї Пастера. Зайшовши туди, Гамалія побачив групу приїжджих, які постраждали від укусів скажених собак. Лікар розпитував їх, робив відповідні записи у журнал. З цього списку Пастер і приймав хворих, а його співробітники щеплювали їх проти сказу за розробленою ним методикою. У другій половині дня, звільнившись від цієї роботи, вчений прийняв гостя з України.

— Мені писав про вас професор Мечников, думаю, що у нас вийде плідна співпраця, — підбадьорив молодого бактеріолога Пастер.

Привітний прийом окрилив гостя, але незабаром йому довелося розчаруватися. На думку Пастера, відкривати пункти вакцинації проти сказу в інших країнах не було сенсу. Він обґрунтував це тим, що в недосвідчених руках новий метод щеплень може бути неправильно застосований, а відтак дискредитований. З цим важко було не погодитися. Гамалія вже встиг переконатися, що найменша неточність у приготуванні вакцини може стати фатальною. Але, з іншого боку, чи в змозі Пастер та його співробітники вилікувати всіх недужих, що прибувають з різних країн? Саме життя вирішило це питання.

Після нещастя, яке трапилося з прибулими із Смоленської губернії селянами, укушеними скаженою вовчицею, Гамалія дійшов висновку про те, що вакцина дає позитивний ефект тільки до зараження. Пастер високо оцінив здібності молодого лікаря, про що й повідомив у листі до Одеси, даючи згоду на відкриття там прищеплювальної станції. Так 11 червня 1886 року в помешканні Гамалії на вулиці Канатній відкрилася перша в Російській імперії і друга у світі станція для щеплень проти сказу. Через два місяці дослідники перебралися у виділене їм спеціальне приміщення на вулиці Гулевій, 4, тепер Льва Толстого. Незабаром, завдяки працям Мечникова і Гамалії, ця лабораторія стала відомою в багатьох країнах. Сюди приїжджали хворі з Петербурга, Сибіру, Кавказу, навіть з Туреччини та Австрії. Лікарі з різних губерній відвідували станцію, де навчалися досвіду роботи. В результаті повсюдно почали виникати антирабічні станції, на їх базі — бактеріологічні лабораторії, а потім й інститути з вивчення інфекційних хвороб та розробки методів боротьби з ними.

У цій лабораторії, де Гамалія, на прохання Мечникова, був навіть позбавлений платні на користь колеги Бардаха, велися науково-дослідні роботи з вивчення чуми, холери, туберкульозу, сибірської виразки. Але головним завданням наразі були щеплення від сказу, завдяки чому Гамалія зібрав величезний практичний матеріал, що дозволило йому вдосконалити вакцини, описати паралітичну форму сказу, невідому раніше. Не випадково, коли на Заході раз у раз почали виникати збої в застосуванні пастерівських вакцин, знаменитий учений звернувся саме Гамалії з проханням захистити його метод від провалу. І той, глибоко проаналізувавши невдалі спроби щеплень у Франції та Англії, знайшов причини неефективності вакцин і зміг аргументовано довести комісії неспроможність звинувачень на адресу Пастера.

Луї Пастер не раз пропонував Миколі Федоровичу залишитися працювати в Парижі, але Гамалія, щиро подякувавши за довіру й перспективу блискучої наукової кар’єри, сказав: «Дорогий учителю, у мене на батьківщині щорічно тисячі людей вмирають від інфекційних хвороб, мене там чекають, моє місце там...».

У бактеріолога вже був вагомий науковий багаж. Досліджуючи природу сибірки, він розробив теорію вакцинальної лихоманки. Висунув сміливу на ті часи ідею використання для щеплень проти холери не живих, а інактивованих (убитих) вірусів і розробив заснований на цьому метод вакцинації. Учений довів, що хвороботворні збудники діють на організм не самі, а викликають симптоми інфекційних хвороб своїми отрутами (токсинами), що виробляються в ході життєдіяльності. Отже, починати боротьбу з бактеріями потрібно із знешкодження їхніх токсинів. Згодом думка вченого підтвердилася. Його праця «Бактерійні отрути» була першою у світі, де на матеріалах фундаментальних досліджень висвітлювалися питання про отруйні речовини, що виділяються бактеріями.

Микола Гамалія збагатив вітчизняну бактеріологію і мікробіологію багатьма своїми працями та ідеями. Він відкрив бактеріолізини — речовини, здатні руйнувати бактерії. Ця робота привела до іншого, не менш важливого для науки відкриття — про існування бактеріофагів, агентів вірусного походження, спроможних вбивати бактерії.

Нагромаджені наукові дані вимагали систематизації, глибокого осмислення, подальшого обґрунтування. І Гамалія повернувся в Петербург, у Військово-медичну академію, яка мала все необхідне для досліджень. До того часу вчений зібрав багатий матеріал для докторської дисертації «Етіологія холери з точки зору експериментальної патології», яку блискуче захистив у 1893 році. В академії він читав студентам курс бактеріології, тоді ще нової, нетрадиційної науки. Втім, не забував і про рідну Одесу. Зокрема, брав участь у заснуванні там на базі бактеріологічної станції, яку колись сам і створював, Бактеріологічного інституту.

Багато сил і часу Гамалія віддавав боротьбі з епідеміями, переважно з холерою та чумою. Його можна було зустріти у Саратові, в Заволжі, у Баку, в Україні — в традиційних місцях поширення смертоносних інфекційних захворювань. На початку ХХ століття в Одесі спалахнула чума. Микола Федорович найпершу увагу приділив знищенню основного джерела інфекції — чорних пацюків. За 12 днів боротьби з переносниками зарази спалах було ліквідовано.

Вагомий внесок Гамалії у практичну боротьбу з віспою і тифом, від яких на початку минулого століття щорічно гинули десятки тисяч людей. Не маючи змоги утримувати бактеріологічний інститут в Одесі, переїхав до Петербурга, де в 1912-у очолив Віспощеплювальний інститут імені Дженнера. Там уже були проведені роботи щодо запобіжних щеплень проти висипного тифу і туберкульозу. Виявивши, що в поширенні паразитарних тифів беруть участь комахи, Микола Федорович організував боротьбу з вошивістю в нічліжних будинках Петербурга. Не раз порушував питання про обов’язкове віспощеплення в Росії. Його проект запровадження загального обов’язкового щеплення проти віспи був розглянутий тільки в 1917 році.

Не наслідуючи приклад багатьох учених, які виїхали за кордон, Гамалія, попри світову популярність, залишився в революційному Петрограді й вирішив продовжити розпочату справу. Займаючись теорією і практикою боротьби із заразними хворобами, одночасно продовжує дослідження в галузі мікробіології. Тут на нього чекає чимало відкриттів, кожне з яких є фундаментом майбутньої науки. Важко навіть перелічити всі його відкриття. Зараз, через століття, не перестаєш дивуватися геніальності й науковій проникливості вченого.

Йшли роки, десятиліття. Професор Гамалія плідно працював у Другому Московському медичному інституті, багато зробив для становлення Інституту епідеміології та мікробіології (після смерті вченого названий його ім’ям), вів велику громадську роботу. В країні рідкісними стали спалахи холери, сибірки, була переможена чума. Микола Федорович продовжував досліджувати гострі наукові проблеми туберкульозу, розпочаті ще в Одесі та Парижі. Вагомим був його внесок і в розвиток вітчизняної вірусології.

Колег, студентів вражала його працездатність, здавалося, він був не підвладний часу. На дев’ятому десятку років дивував усіх свіжістю, глибиною думки, молодечою енергією. У 82 видав «Підручник медичної мікробіології». Майже у 90-літньому віці систематично приїжджав у Другий Московський медичний інститут на засідання студентського наукового гуртка, яким керував.

Під час війни Микола Федорович із сім’єю перебував в евакуації у Казахстані, в містечку Борове, де був туберкульозний санаторій. Там учений продовжував дослідження у лікуванні цієї хвороби та регенерації тканин. Цікавився місцевою культурою і народною медициною, за що казахи називали його Гамал-ата. Разом з іншими науковцями на зібрані кошти спорядив для фронту танкову колону. Там назавжди залишилася улюблена дружина Надія Михайлівна.

У 1949-у наукова еліта й медична громадськість вшановували почесного академіка АН СРСР з нагоди його 90-річчя та 65-ліття дослідницької діяльності. На столі президії росла гора телеграм, привітань з усього тодішнього Союзу і з-за кордону, де вченого пам’ятали ще з часів Луї Пастера. Поздоровив президент Академії наук СРСР С.І. Вавилов: «... Ви збагатили найважливіші розділи мікробіології вагомими експериментальними даними і блискучими ідеями, особливо про інфекцію та імунітет, своїми працями про боротьбу зі сказом, чумою, холерою, віспою та іншими смертоносними хворобами вписали нев’янучі сторінки в історію вітчизняної науки...».

І це не було перебільшенням. Понад 300 наукових праць, серед яких — десятки монографій, не кажучи вже про підручники й посібники, сотні популярних статей. Титули та звання: лауреат Державної премії, дійсний член Академії медичних наук, заслужений діяч науки і техніки.. І ще одне, рідкісне, визнання — почесний академік Академії наук СРСР.

Незадовго до свого 90-річного ювілею Микола Федорович написав два листи Сталіну в зв’язку з арештом своїх колег Л.С. Штерн, Я.О. Парнаса та Б.А. Шимеліовича, протестуючи проти розв’язаної в СРСР антисемітської кампанії. У цих листах Гамалія наголошував, що він — українець, що ріс серед євреїв, і між ними ніколи не було непорозумінь. Влада промовчала. А майже через два місяці після цього серце видатного вченого перестало битися…

Кілька слів про нащадків Миколи Гамалії. Син Федір, як і батько, закінчив Ленінградську військово-медичну академію, після якої потрапив на Забайкалля. Служба молодого офіцера, який поєднував практичну роботу з науковою розвідкою, почалася успішно, з дитинства батько й мати привчили його до праці. І був він уже начальником окружної лабораторії, аж раптом — арешт, звинувачення в шкідництві та смертний вирок. Врятувала зміна наркомів НКВС.

Його не тільки звільнили, а й запропонували поновити у військовому званні та на посаді. Однак помилуваний офіцер тодішньої Червоної Армії не прийняв цих подачок і почав життя, як то кажуть, з чистого аркуша. На новому місці. Звільнений, але офіційно не реабілітований, переїхав на Батьківщину, в Україну. Почав викладати: спершу — в середніх, а потім — у вищих медичних навчальних закладах Києва.

Онук, також Микола Федорович, закінчив Київський університет, спеціалізувався у медичній мікробіології. Майже 80 років після того, як дід з колегами заснував в Одесі першу в Росії й Україні та другу в світі бактеріологічну станцію, також проявив якості першовідкривача. На початку 1970-х центром лазерної терапії в онкології стала не Москва, а Київ. Саме там за-працювали перші в тодішньому Союзі лазерні лікувальні установки, а досліджувати своє дітище (діспрозієвий лазер) нобелів-ський лауреат, академік Олександр Прохоров довірив у столиці України саме групі Миколи Гамалії, тоді ще кандидата біологічних наук. Онук славетного академіка разом із співробітниками-лікарями вперше в тодішньому СРСР почали оперувати хворих з доброякісними і злоякі-сними новоутвореннями шкіри, пацієнток з передпухлинними гінекологічними захворюваннями у спеціально відкритій лазерній операційній, теж першій у країні й другій у світі.

…Ім’я академіка Гамалії носить вулиця в Одесі. На території нашого медичного університету є меморіал на честь видатних випускників та викладачів, серед яких достойне місце посідає Микола Федорович. На честь видатного вченого на стіні будинку №2 по вулиці Пастера встановлена меморіальна дошка.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
краєзнавець.

Переглядів: 171
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua