РубрикиБез рубрики

«Мовна» поліція чи мотивовані ентузіасти?

Темпи національного відродження значною мірою залежатимуть від мовних тенденцій у столиці та в інших великих містах України. Село, зрозуміло, нас уже не порятує. А що робиться в містах — усім відомо.

Для експерименту вирішив вивчити ситуацію з вивісками біля станції метро «Академмістечко». Що вихопив погляд, те й зафіксував, пройшовши якихось 50 метрів. Картина вимальовується не надто оптимістична. Враження таке, ніби перебуваєш не в Києві, а в Маріуполі чи Краматорську. Російська явно домінує: «Шаурма. Чай. Кофе. Колбаска охотничья в лаваше». Наступний кіоск: «Напитки. Табак», далі — «Парикмахерская на ходу. Есть маникюр».

Після цього натикаюся на перші ознаки двомовності. Щоправда, напис «Изготовление ключей» російською повторюється двічі, а «Виготовлення ключів» — лише раз. Отож перекоси «наліцо». Тільки вони не на користь української. Але й таким прецедентам несміливої двомовності радієш, бо відчувається, що власник кіоска про щось думав, перш ніж замовляв вивіски. Значить, саме він може бути першим претендентом на початок діалогу.

Далі знову пішло-поїхало: «Электоротовары. Лампочки. Батарейки», «Продукты. Мороженько. Печенька». Погляд з надією чіпляється за рідне: «Чай. Кава», але за цим кіоском знову пішло «руськомирівське»: «Сигнахи. Кафе. Город любви», «Вероника. Добро пожаловать!» тощо. Суто україн-ських написів, як-от: «Ремонт одягу. Хімчистка» — мало. Переважає російське або компромісне: «Товари для дітей. Школьная форма». Традиційне для Києва торгашесько-проросійське виглядає так: великими літерами «КОФЕ С СОБОЙ», а поряд — значно меншими: «Кава з собою».

В Академмістечку паспортних українців ніяк не менше, ніж 80%. А з Ірпеня, Ворзеля, Бучі, Гостомеля сюди прибувають майже стовідсоткові нащадки козаків. То чому такі перекоси на користь мови країни-агресора?

Наведу інший приклад. Відразу при виході з центрального залізничного вокзалу підприємливі киянки пропонують для винаймання житло. Враження таке, що переносишся на Київський вокзал Білокам’яної. Скрізь чуєш: «ква-А-рціра, ква-А-рціра...». Для нашої столиці така вимова не є характерною. Сказали б «квартира» або «квартіра», але точно не «ква-А-рціра».

Про що це говорить? Житло здають винятково вихідці з Московії, які трепетно зберігають рідну говірку? Зовсім ні. Останніх лише невеличкий відсоток, але вони природно домінують. З огляду на свій національний характер «русская баба», як відомо, «коня на скаку остановит, в горящую избу войдет», і внаслідок потужної підтримки всюдисущого «русского мира». Й ніші, для цього «міра» існують практично в кожному великому українському місті. А від міста русифікаційні хвилі розходяться по селах і містечках.

Якось спостерігав, як молода жінка рекламує свій товар, їдучи в електричці: «Чяй, кофє, ма-А-ккофЄ...». Поки їхали через Святошино і Вишневе, це не надто впадало у вічі. Але коли вже далеко позаду залишилися Київ, Боярка і Фастів, а попереду були суто україномовні Ольшаниця, Рокитне, Миронівка, така вимова почала дратувати. Попросив кави — відповіла українською. Не схожа на мігрантку. Просто ця людина безкінечно далека від «Просвіти» та «Свободи», від Павла Мовчана та Ірини Фаріон.

Утім, біда не в цій жертві побутової русифікації, яка автоматично плодить собі подібних, а в тому, що люди терплять таку неприродно-принизливу «двомовність». З ними ж ніхто не працює! Ми сліпо віримо, що держава за нас зробить те, що повинні робити ми самі. Існувала ж колись «Молода Просвіта» на чолі з Володимиром В’ятровичем, подавала надії, креативила, скільки могла, але її час минув. У В’ятровича нині інша робота й інші турботи. А хто тепер замість нього та його колишніх однодумців? Постмайданна «С-14»? Хвала їй за наполегливі спроби захищати честь і гідність українців. Але вона занадто радикальна для роботи з масами. Когось захистить, але водночас налаштує проти себе вдесятеро більше людей. І не тому, що аж так перегинає палицю, а через те, що Мураєви, Вілкули, Рабиновичі, Червоненки в інформаційному сенсі набагато потужніші. Кожен наш промах використають, навіть невеличкий.

Отже, існує велика ніша для вуличного просвітництва, але вона, за іронією долі, й досі незаповнена. Воюють небайдужі одинаки — в Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі — лізуть на барикади, судяться за мову і, як правило... програють усі суди. Бо боротьба за мову — це не місія одинаків. Або навчимося працювати з масами, або програємо битву за ідентичність. А це надто небезпечно в умовах постійного «нависання» над нами путінської Росії.

Розповідаючи про вивіски, я ніби наштовхував читача на думку про велику потребу в «мовній» поліції. Насправді ж, не певен, що це кардинально вирішить справу. Та ще знаючи невисокий рівень національної свідомості суспільства. Хто б потрапив до такої поліції в умовах, скажімо, Одеси? Невже неодмінно це буде такий патріот, як Сергій Стерненко? А я не виключаю, що можливі люди і з протилежного табору. Свідомо доведуть ситуацію до абсурду, налаштують електорат проти «українізації» або ж елементарно переорієнтуються на заробляння грошей.

З іншого боку, двоє-троє мовних інспекторів на Київ точно не зашкодило б. Інші міста почекають, головне — щоб у столиці вийшло. І річ не в штрафуванні, а в тому, щоб показати Україні незворотність тенденції. Інспектори повинні бути в тісному контакті із засобами масової інформації, передусім телебаченням. Відеосюжети повинні транслюватися по всій території України. Можна попутно розповідати глядачам про те, який відсоток українських вивісок у Краснодарі, Ростові, Ставрополі... Згадати про окупований ворогом Сімферополь і Донецьк. Там є 80% українського? То чому стільки російської може бути у Бердянську чи в Мелітополі? А то й усі 90%, як в Ізмаїлі?

Втім, перегинати палицю також не можна. Треба добре знати специфіку міста, в якому працюєш, знати «мовну» передісторію. Наведу приклад. У Харкові сорок років тому відсоток україн-ських вивісок був удвічі більший, ніж тепер, а в Одесі — вдвічі менший. І це при одному й тому ж Щербицькому. Тобто зовні Одеса за цей час суттєво українізувалася, Харків же навпаки — регресував. Та це не означає, що така ж ситуація зі школами чи з мовою спілкування на вулицях. Тому наголошую: за справу повинні братися дуже мотивовані ентузіасти, а ще важливою є координація дій у масштабах України.

«Якщо становлення української нації відбудеться БЕЗ української мови та культури, значить, воно відбудеться... з російською мовою та культурою. Такі реалії. Бо становлення нації у принципі неможливе без мови та культури. Нація не може бути безликою і без’язикою, хоч як її не називай — громадянською, політичною чи суперкультурною...». Цими словами молодого письменника Андрія Бондаря і хочу закінчити свої роздуми.

Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 126
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua