РубрикиПам’ять

«По кривавій по дорозі нам іти у світ...»

На цьому тижні країна вшановувала пам’ять про подвиг юних киян, котрі понад сто років тому ціною власного життя бодай на кілька днів зупинили наступ ворога на Київ.

В Одесі того ранку, 30 січня, до пам’ятної дошки Івану та Юрію Липам — батькові й сину, що по вул. Пастера, 52, зібрались ті, хто пам’ятає, прийшли представники міської та обласної влади, українського духовенства, студіююча молодь, у тому числі курсанти Військово-морського ліцею. Грав оркестр Центру музичного мистецтва Військово-Морських сил України, лунали натхненні рядки відомих українських поетів, присвячені юним героям-крутянам.

А на схилі дня доцент кафедри історії України Одеського Національного університету ім. І.І.Мечникова Володимир Полторак виступив з лекцією про Крути у переповненій молоддю залі бібліотеки ім. Михайла Грушевського.

Ми знову, як і щороку у цей день, говорили про подвиг юних киян. Говорили про те, як ціною власного життя вони бодай на кілька днів зупинили наступ ворога на Київ. Тоді також була війна, яку так само, як і нині, ворог називав громадянською…

Що ми знаємо про Крути? Мабуть, не надто багато. За сто років героїчний чин українських юнаків, а по суті — звичайне, притаманне кожній порядній, чесній людині патріотичне прагнення захистити свою Вітчизну, свій дім, свою родину, захистити, властиво, майбутнє, а саме тоді й народжується той порив, те, що зазвичай називаємо подвигом, — обріс міфами. Так само, як легендарними стали триста спартанців, триста козаків під Берестечком, чи розстріл під Базаром…

Так воно є в історії. Але ми знаємо найголовніше: ці юнаки, ці, властиво, діти відчули в собі той порив любові до України, що притаманний українцям по духу, тим, котрі з прадавнини несуть в собі, плекають в собі отой незнищенний національний ген.

Це дуже важливо сьогодні, коли в країні війна — війна з тим самим ворогом, що й сто років тому. Війна, якої багато хто не хоче бачити й чути про неї, від якої чим завгодно відгороджується, хто підсвідомо сподівається, що вона обмине його. Але так не буває — за будь-якою логікою, а у війни — своя логіка, вірніше ж — нема ніякої.

Ті юнаки полягли за те, щоб Україна стала, нарешті, вільною, за те, щоби не було страшних голодоморів — яка ще нація в світі пережила поді-бне? Українці пережили, й це є свідченням того, що ми є сильною нацією. Вони полягли за те, щоб не було сандормохів, біломорканалів, щоб не було ні катинів, ані соловків… Щоб ніколи більше не було вбивства нації… Усе це завше приходило одразу ж за агресором — тим самим, що й завжди в українській історії… Тому що з ворогом не домовляються, його треба здолати силою. Тоді лише це може бути справжня перемога. Або здатись на милість переможця. Та не буває милосердя у ворога… Ніколи…

Але тих славних юнаків – їх було замало. Замало було розуміння всього цього у тих зверхників, котрі стояли під ту пору біля керма ще такої безпомічної держави. Замало було розуміння того всього у нації, в народу, якого століттями безнастанно били по голові, якого обезголовлювали, знищуючи найкращих. Про це багато можна сьогодні говорити, але нема сенсу. Ті зверхники діяли у запропонованих історією обставинах, вони були дітьми свого часу.

Але зупинімось на хвильку. Хіба нинішні наші зверхники не є таким самим породженням часу? Й вони так само діють у запропонованих цим часом обставинах. Це ми — ми мусимо зрозуміти, нарешті: історія може давати нації шанс на відродження не один раз, але котрийсь із тих шансів може бути останнім. І може перетворитись — за її ж таки законами — на фарс… Вірніше — на трагедію, вже назавжди…

Ті юнаки стали перед занадто переважаючою чисельно ордою, і через те впали. Зі славою і забуттям, як це завжди буває в історії, на довгі десятиліття. Але й через довгі десятиліття смерть їхня стала нам заповітом, що мусить дати нам до зрозуміння: кров героїв не може бути пролита надаремне. Будь-яка кров не може бути пролита без вороття…

Потрібно пам’ятати про все — про все, що робили з нацією — і до, і після Крут. Це — пам’ять серця. І коли та пам’ять живе у серці нації, вона в час, який переживаємо нині, неодмінно розкриється, стрепенеться.

А перебіг подій понад сторічної давнини — то вже прерогатива істориків.

Є своя логіка в тому, що саме тут, біля пам’ятної дошки Івану та Юрію Липам, котрі мають безпосередній стосунок до подій Української революції, зокрема й в Одесі, вшановуємо пам’ять героїв Крут. І водночас не лише про це думалось під звуки музики та лунке звучання поетичних рядків. А саме — про те, що нема поки що в Одесі місця, де було б увічнено ті події та її учасників.

Роман КРАКАЛІЯ.

Переглядів: 83
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua