РубрикиЛюдина і час

Кримчанин, який не втрачає надії

Із 2014 року ми більше говоримо про війну на Донбасі, а про Крим ніби й забуваємо. Якщо ж і згадуємо, то найчастіше — про арешти кримськотатарських активістів. А чим живуть кримські українці? Чи багато їх там залишилося? Який рівень їхньої свідомості?

Коли трапляється нагода поспілкуватися з проукраїнськими кримчанами, засипаю їх запитаннями. Відповідають по-різному, але радує те, що не втратили здатності логічно мислити. Часом вражають поінформованістю та неабиякою готовністю генерувати ідеї. Остання зустріч з Андрієм, кримчанином середнього віку, також була досить цікавою.

Суттєвою свою перевагою — якщо порівнювати з нами — Андрій вважає можливість часто контактувати з громадянами Росії. Не корінними кримчанами (їх він за звичкою вважає своїми), а саме з «понаехавшими». Материкові українці обмежені у контактах з росіянами, а в мешканців Криму їх хоч відбавляй.

Андрій з інтересом спілкується із жителями національних республік РФ, які приїздять на відпочинок: — татарами, башкирами, народами Північного Кавказу та іншими. Нерідко у розмовах з ними виходить на національне питання. Мешканці Поволжя й Уралу обережні у висловлюваннях, але відчувається, що тема їх цікавить. Буває, просять Андрія розповісти про Бандеру й український повстанський рух. Тоді кримчанин протиставляє лідера ОУН, який боровся за свій народ, зраднику Власову, який рятував свою шкуру. Навчився підбирати потрібні аргументи, тож слухають його уважно. Може, тому, що нацменшини Росії не вважають путінську національну полі-тику справедливою.

Українці Росії у своїй більшості або асимільовані, або вкрай обережні. Якось слухав мешканця Краснодарського краю, який під гітару виконував власну пісню про Кубань і козацтво. Причому — українською мовою! «Ця пісня десь на три чверті складалася з нормального тексту, — ділиться враженнями Андрій, — а решта — деструктив. Позитив — це гордість за свій козацький рід, згадка про славні перемоги козаків, про заповіти предків. Але потім, ні сіло, ні впало, нащадок козаків почав співати про ворогів Росії, олігархів, «майданутих» запроданців... Таврував їх як вірних агентів США... Всього я не запам’ятав, але щось там було антибуржуазне, антиолігархічне, лівацьке... Про Крим згадав позитивно. Мовляв, добре, що він тепер російський. Видно, що у цього кубанця каша в голові. Запитав: а чому написав українською мовою? Звідки знає її? Той відповів, що у них так говорять. Отже, збереглися там ще маленькі україномовні резервації. Але рівень свідомості явно не галицький...»

Потім кримчанин торкнувся болісної для себе теми. Згадав «хохлів-перевертнів», які нині добре почуваються у путінському Криму. Є такі і серед його знайомих. Вважає, що після визволення їх краще виперти в Росію, раз вона їм така дорога. Але каже, що є там і проукраїнські люди, які просто не наважилися переїхати в Україну. Згадав колишнього працівника МНС України, який пішов з роботи, засуджує Путіна й сумує за Україною, але не може покинути стареньких батьків.

Потім кримчанин з болем розповів про приїжджого одесита, який погано відгукнувся про російського співака Макаревича. Мовляв, той критикує Путіна і владу. Але ж він критикує росі-йську владу, то чому ти, громадянин України, його за це засуджуєш? Ось таких одеситів (а також миколаївців, херсонців, які відпочивають у Криму) Андрій ніяк не може зрозуміти. Каже, що Україна повинна ініціювати якусь роботу з обміну населення. Хоча б почати її, хоча б обговорювати можливість такого курсу. Тоді всі ватники відразу притихнуть... Бо ніхто чомусь не хоче переїздити на територію «русского міра», але є багато людей на півдні України, які хочуть запросити цей «мір» до себе. На що вони сподіваються? Що він цього разу принесе їм щось інше? Набагато краще, ніж те, що приніс у так звані «ДНР», «ЛНР» чи в Південну Осетію?

Щодо повернення Криму. Андрій хотів би, щоб це сталося якомога раніше. Адже бачить, як активно забудовують висотками Керч, Сімферополь, Севастополь... Росія все робить, щоб якнайшвидше змінити склад населення півострова.

Це вже зрозуміли й ті, хто бігав на референдум. «Понаехавшие» нікому не подобаються, бо об’є-ктивно є конкурентами при прийомі на роботу. Ніхто не очікував їх у такій кількості. До того ж вони часто виявляють зверхність, спілкуючись з корінними кримчанами. Розділяє їх і зовнішність (Андрій якось навчився розрізняти «понаехавших» у натовпі), і мова, й поведінка. Каже, що корінні кримчани вимовляють звук «г» так, як і решта українців, а «понаехавшие» здебільшого «ґекають». Навіть учнів у школах за цією прикметою ще можна розрізнити.

Питаю: чи багато переїхало з Росії? Кримчанин каже, що багато. Може, 25%, а може, й усі 30%. Обговорюємо цифри, які згадував Мустафа Джемілєв: від 800 тисяч до мільйона «понаехавших». Чи не перебільшує політик? Андрій запевняє, що ні. Така кількість новоприбулих — цілком реалістична.

Ідеологія — це те, що в Росії завжди було на першому плані. Кримчан, які шість десятиліть перебували в складі України і звикли до вільнодумства, тепер системно перевиховують. Так, працівникам культури та освіти часто нав’язують організацію різних заходів, зокрема й проведення «антитерористичних» бесід. А про що там говорити? Тому, коли є можливість вибору, люди готують якусь іншу тему. Скажімо, захист довкілля або щось до Дня матері... Гарно проведеш — ніхто не підкопається й не докорятиме, що можна було б відзначити День льотчика чи День моряка. Вибір є, свободи ще трохи залишається, але чи надовго?

У Криму розширюється автобусний парк. Але ще чимало транспортних засобів — з україн-ських часів. Дивна цінова полі-тика. Скажімо, у Сімферополі проїзд у маршрутці коштує 13 рублів, а в Севастополі — аж 20. На вокзалах та автостанціях нерідко можна почути оголошення: «Якщо помітите якісь підозрілі речі, повідомляйте про це правоохоронцям».

Змінюється ситуація біля моря. На кожному кроці — оголошення: «проход запрещен» або «ведется видеонаблюдение», або ж зазначено, що об’єкт продається. До анексії Криму росіянами відпочивати біля моря було набагато простіше, вільніше й комфортніше. У Ялті вулична торгівля є, а в Сімферополі — заборонена. Але й там люди якось примудряються торгувати. Розроблена система попереджень, коли наближається поліція. Як і в роки гітлерівської окупації, люди самоорганізовуються.

Запитую про кримських татар. Андрій каже, що вони стали замкнутішими. Навіть знайомі ніколи не почнуть розмову першими, хоч і знають, що він є проукраїнською людиною. Видно, арешти близьких навчили всіх бути стриманими і небагатослівними.

Кримськотатарський бізнес частково було зруйновано (готелі для відпочивальників), але десь вижив і навіть зміцнів, зокрема там, де переорієнтувався на інші напрямки. Українці тепер не везуть свої продукти з «материка», росіяни ж традиційно не хочуть займатися м’ясо-молочним господарством, фруктами та овочами, отож нині це суто кримськотатарський бізнес. Працюють і міцно стають на ноги.

Справжня віддушина для Андрія — поїздки на материк. Хоча, здавалося б: що доброго є у Миколаєві чи в Одесі? Такі ж російськомовні міста, як і Сімферополь... Кримчанин заперечує:

«Та що ви? Там стільки вивісок українською, синьо-жовтих прапорів, гасел, патріотичних плакатів... Це ж небо і земля! І мова звучить! На базарі, в аптеці, на автостанціях і залізничних вокзалах я спілкуюся українською, і мені нею ж відповідають. А коли хто й комизиться, то таким пропоную перебратися до Криму й кажу, що готовий обмінятися житлом. Відразу замовкають...

А що мені втрачати? У Криму нема навіть того, що в Одесі. Знаємо одне одного в обличчя... Довго ходив з другом коляду-вати до знайомого галичанина, поки той не помер... Інколи по телефону говоримо, але дуже обережно. Завжди звертав увагу на квіти, покладені до пам’ятника Шевченкові. Довго хтось туди їх приносив, а останнім часом чомусь їх не бачу... Може, бабуся, яка їх приносила, померла, а може, й «пов’язали» сміливців. Є український культурний центр у Сімферополі, та ніхто з патріотів туди не поспішає. Усі знають, що центр створила влада, а не ті, кому дорога Україна.

Живемо, фактично, в умовах підпілля. На це нема ради, змирилися вже, а от в Україні можна було б робити набагато більше для боротьби з проро-сійською п’ятою колоною. І використовувати для цього біженців з Донбасу та Криму. А ще треба думати про те, як допомогти проукраїнськи налаштованим кримчанам. Адже є молодь, яка не хоче служити у російському війську. Таким і працевлаштуватися в умовах Криму важче. На престижних роботах вимагають довідку з військкомату. Проукраїнська молодь влаштовується туди, де зарплата «в конверті», а соціальний захист відсутній. Є люди, готові служити в українській армії, але хто їх потім на материку забезпечить роботою, житлом? Чому про це Київ не думає? Адже фіни в 1940 році всіх своїх біженців прилаштували. Тому й воювали з більшовиками так затято, що вірили своєму Маннергейму. А українці в ХХІ столітті цей надзвичайно цінний фінський досвід не готові використати...».

Як бачимо, цей кримчанин пропускає через серце всі українські проблеми. Наприкінці розмови я запитав відверто: чи багато таких, як він, у Криму?

«Таких, як я, закоханих в усе українське, справді небагато, — каже Андрій. — Але ж є кримські татари, які чекають на звільнення. Є багато «російськокультурних» кримчан, які люблять свободу і вже розчарувалися в пу-тінському режимі. Таких вистачає... Якщо Україна поверне півострів дипломатичним шляхом, без війни і руйнувань, то більшість корінних кримчан сприйме це як належне. Партизанити в гори точно не підуть...».

Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 171
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua