РубрикиЛюдина і час

Син Баштанки, син Одеси

До 100-річчя від дня народження відомого літературознавця, доктора філологічних наук, професора Г.А. В’язовського (2.02.1919—25.02.1996)

Зродивсь у степу — на привільнім роздоллі.
Не прагнув до лісу, хоча й заганяли туди.
Благав небагато в примхливої долі:
Лиш сонця для крони, а ще — для коріння води.

В. Полтавчук. «Балада про в’яз»

Григорій В’язовський — один із активних творців лі-тературної атмосфери Одеси у період 50-х—початку 90-х років ХХ століття — народився 2 лютого 1919-го. Місце його народження: село Баштанка Херсонської губернії (нині — селище міського типу Баштанка Миколаївської області).

У рік появи Григорія В’язовського на світ його земляки «проголосили своє село окремою, незалежною, самостійною й демократичною Республікою. В цьому, — за словами Є. Черноіваненка, — був якийсь по-довженківськи надзвичайно романтичний і водночас відчайдушно веселий виклик зовсім не романтичному і не веселому світові, який все глибше занурювався у сказ громадянської війни. Баштанка проголошувала себе вільною від тотального божевілля, Баштанка встановлювала для себе свої власні закони, Баштанка шукала свій власний шлях історичного розвитку» [2, 77].

І хоча проіснувала «Баштанська республіка» недовго, дух її живив душі баштанців та визначав їхні вчинки й у наступні роки, що переконливо засвідчує, зокрема, доля батька майбутнього вченого. В «Автобіографії», написаній у 1956-у, Григорій Андрійович зазначив: «Мої батьки В’язовський Андрій Федотович і В’язовська Євдокія Григорівна займалися хліборобством. У 1930 році батько був розкуркулений і засуджений до трьох років ув’язнення» [2, 24].

Насправді ж, як наголосив Г. В’язовський в останньому своєму інтерв’ю, яке дав уже в часи незалежності України, батько його «ніколи не був куркулем… Був роботягою, середняком. Але він категорично відмовлявся вступати в колгосп» [2, 89], виказуючи тим самим свій непідвладний характер, свою волелюбність, своє прагнення завжди і всюди бути самим собою.

Визначальне в натурі батька — одного із баштанців — сповна успадкував його син Григорій. (Минуть роки й десятиліття, і Євген Черноіваненко — один із учнів професора Г.А. В’язовського — свій спогад про Учителя озаглавить так: «Син Баштанки». І наголосить на тому, «що в характері Григорія Андрійовича багато чого від характеру його Баштанки» [2,77]).

Вирок батькові рикошетував у долю старшого сина: 1929 року його «вигнали зі школи як сина куркуля» [2, 89]. Внаслідок цього десятирічний хлопчина опинився в Одесі, де жила рідна тітка. Відсутність батьківського нагляду, образа за несправедливе вигнання зі школи, напівголодне існування — все це виштовхнуло юного баштанця на «кручений шлях» (А. Головко) у подальше життя. «Провчився в Одесі рік, — згадував пізніше Григорій Андрі-йович, — навчився красти сало, ковбасу — на Алексєєвському базарі, ввійшов у компанію, яка, щоб перевірити мене, примусила одного переночувати в склепі на другому християнському кладовищі. Переночував, куди було дітися. Страшно було, звичайно. Та закінчився навчальний рік, і мене відправили назад, у Баштанку» [2, 89].

Невдовзі батька амністували, і в 1934 році він завербувався на роботу в рудник у Кривому Розі, куди забрав усю родину. Там старший син Григорій став учнем залізничного фабрично-заводського училища, але закінчити навчання у ньому йому не дали можливості: вигнали, як і зі школи, «як сина куркуля».

У цій непростій життєвій ситуації відчув потяг до віршування. І хоча окремі його твори (ясна річ, з відчутними ознаками початківства) були надруковані, все ж свою майбутню долю не пов’язував ні з літературою, ні, тим паче, з літературознавством, про яке тоді не мав анінайменшого уявлення. Закінчивши у 1938 році середню школу, поїхав до Одеси з твердим наміром вступити у медичний інститут, оскільки мріяв стати хірургом або психіатром.

Доля, однак, розпорядилася по-своєму: по дорозі в медичний інститут зустрів кількох студентів університету. Знайомство, розмова, читання віршів — і як наслідок: вступ на роком раніше відкритий в університеті філологічний факультет.

Пора студентства — це пора відкриття Одеси, зовсім відмінної від тієї, яку він почав пізнавати десятирічним хлопчиною, — Одеси літературної, мистецької, інтелектуальної. Відкриваючи для себе цю Одесу, він творив новий її образ, а вона — творила його, формувала його уподобання, заохочувала до вияву себе як творчої особистості. Саме у студентську пору Григорія В’язовського з’явилися його перші публікації у газетній періодиці. Прикметно, що ряд публікацій, хай і нечисленний, започаткував вірш «Ти з нами, Тарас», надрукований 6 березня 1939 року у газеті «Чорноморська комуна».

Спраглий до знань і творчого самоствердження студент відвідував засідання літературного гуртка, спробував свої сили у жанрі рецензії, виношував нові задуми, але всьому, чим жив і з чим пов’язував своє майбутнє, поклала край війна.

Звістка про неї застала студента-третьокурсника в читальному залі бібліотеки, де готувався до чергового іспиту. А далі — риття окопів під Одесою, евакуація, зарахування курсантом Харківського військового училища хімзахисту. «Після закінчення училища, — як свідчить вже згадувана «Автобіографія», — у 1944 році був відправлений на фронт і брав участь у боях проти німецько-фашистських загарбників у складі 1031-го стрілецького полку 280-ї стрілецької дивізії 1-го Україн-ського фронту, займав посаду командира взводу хімзахисту, а потім — начальника хімічної служби полку» [2, 24]. Григорій В’язовський, за слушними словами Б. Сушинського, «належить до того студентського покоління, яке екзаменувала війна, а оцінки в його залікову книжку на землях Польщі та на підступах до Берліна виставляли через нагородні листи штабні писарі Першого Українського фронту. От тільки звучать ці «заліки» трохи не по-університетському: орден Вітчизняної війни 2-го ступеня, два ордени Червоної Зірки, медаль «За взяття Берліна»» [5].

Повернення до Одеси, в університет відбулося влітку 1946 року, коли демобілізувався з армії. Вступив на четвертий курс філологічного факультету, навчання на якому закінчив у грудні 1947-го. У період із січня 1948-го і до вересня 1949-го — аспірант кафедри української літератури. Після закінчення аспірантури переведений на посаду старшого викладача цієї ж кафедри.

У перші повоєнні роки опублікував в університетській газеті «За більшовицькі кадри» вірші «Слово про Вітчизну», «Криниця», «Осіння мелодія», «Народний клич». У цей же період почав активно виступати у пресі як театральний і літературний критик.

Важливими у процесі формування дослідницького таланту Григорія В’язовського були 50-ті роки. У 1954-у науковець захистив кандидатську дисертацію «Становлення і розвиток принципу комуністичної партійності у творчості П.Г. Тичини». 1957-го Григорію В’язовському присвоєно вчене звання доцента. У тому ж році він очолив кафедру української літератури, якою завідував до 1967-го. Впродовж 1955—1957 років був відповідальним редактором альманаху «Літературна Одеса». У 1959-у з’явилася дебютна книжка Г. В’язовського «Письменник і життя», яка була спробою, за словами автора, «розглянути деякі питання художньої майстерності переважно на матеріалі творчості письменників Одеського відділення СП України» [1, 8].

Етапними ж у науковій і педагогічній діяльності Григорія В’язовського стали 60-ті роки. На самісінькому початку цього десятиліття — у 1962-у — його прийняли у члени Спілки письменників, і він став делегатом V (1966) та VI (1971) форумів українських літераторів.

З березня 1962-го по січень 1968-го був проректором Одеського державного університету з навчальної роботи.

Знаковою подією у біографії Г. В’язовського був захист дисертації на здобуття вченого ступеня доктора філологічних наук «Проблеми закономірностей творчої праці письменника». Захист відбувся 1967 року в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Дисертація засвідчила, що одеський науковець став «одним з піонерів розробки в радянському літературознавстві такого напрямку, як психологія творчої праці письменника. Студії психології творчості в той час суттєво ускладнювались, — як наголошує Є. Черноіваненко, — не тільки слабкою дослідженістю її проблем, але й тим, що в філософії та психології (саме ці науки, нарівні з літературознавством, були базовими для зазначеного напряму) особливо тиранічно панувала соціологічна догматика. Звертаючись до вивчення цих проблем, дослідник свідомо наражався на небезпеку погромної критики з боку ревнителів ідеологічної непорочності «з відомства» не тільки літературознавства, але й філософії та психології. Ця небезпека не була примарною: успішно захистивши дисертацію в 1967 р., Г.А. В’язовський три роки після цього чекав на присудження йому докторського ступеня…» [6, 4].

Врешті-решт, цей ступінь Г. В’язовський отримав, відстоявши своє право на нестандартний підхід до вирішення складної наукової проблеми. Логічним наслідком захисту докторської дисертації стало присвоєння йому вченого звання професора.

У 1967-у Г. В’язовський створив і протягом чверті століття очолював кафедру теорії літератури. Під його керівництвом колектив науковців розробляв актуальні питання літературознавства, впроваджував результати розробок у навчальний процес, проводив наукові конференції.

Очолюючи кафедру, Григорій В’язовський посилену увагу приділяв підготовці наукових кадрів. Під його керівництвом захистили кандидатські дисертації Олена Розанова, Нонна Шляхова, Григорій Клочек, Володимир Сподарець, Микола Пащенко, Галина Авксентьєва.

Нарешті, саме 1960-ті виявилися для Григорія Андрійовича найурожайнішими на книжки. У цей період з’явилися друком такі його студії: «Літературно-художній тип і його прототипи» (1962), «Специфіка творчого труда письменника» (1964), «Питання психології творчого труда письменника» (1966), «Орбіти художнього слова» (1969).

Осмислюючи новизну цих праць у доробку автора й у всьому вітчизняному літературознавстві, письменник Богдан Сушинський зазначив: «Талант митця… Де його витоки? В яких глибинах людської психіки, людської душі він формується, що зумовлює його розквіт і згасання? Які імпульси збуджують фантазію письменника, спонукаючи його до образотворчості?.. Чи знайдеться в світі людина, яка ніколи не замислювалася б над цим, не прагнула осягнути цю величну загадку? Мабуть, не знайдеться. Та тільки одиниці з мільйонів, «диваки», вдаються до спроби вивчити, дослідити це явище, заземлити його до наукової логіки і конкретики, щоб уже осмислити й окремі елементи, і всю палітру творчої праці. Григорій Андрійович В’язовський якраз і належить до тих «диваків», він крок за кроком, наче пустельник до небокраю, підступається до розгадки того, чого ми, либонь, до кінця так ніколи й не зможемо ні розгадати, ні збагнути» [5].

Суголосну думку щодо праць Г.А. В’язовського висловив і Михайло Стрельбицький, наголосивши, що автор новаторських студій про специфіку творчого труда письменника «у літературознавчій науці не шукав проторених степових шляхів» [4].

Очолюючи створену ним кафедру теорії літератури, професор Г.А. В’язовський дбав про належне викладання і вивчення основного навчального курсу не лише в Одеському університеті, а й у всій Україні. Про це переконливо свідчить той факт, що одеський науковець став одним із авторів і наукових редакторів підручника для студентів філологічних факультетів університетів «Теорія літератури», виданого у 1975 році.

Специфіка творчого труда письменника і художньої літератури як мистецтва слова залишалася основним об’єктом наукових інтересів Г.А. В’язовського і протягом 70-х — 80-х років. З’ясуванню її сутності присвячені три монографії вченого: «Від життя до художнього твору» (1979), «Творче мислення письменника» (1982), «Світ художньої літератури» (1987).

Дослідницьку і викладацьку діяльність Г.А. В’язовський, незважаючи на важку хворобу, продовжував і в 1990-ті. Остання його прижиттєва публікація — стаття «Образне і абстрактне в художній літературі», що була видрукувана 1995-го у першому номері заснованого в Одесі «Історико-літературного журналу».

У короткому нарисі «Григорієві В’язовському — 75» авторитетний літературознавець Г. Сивокінь, оцінюючи наукові здобутки ювіляра, зазначив: «Звичайно, переглядаючи сьогодні ці роботи, не можна не помічати їхньої, так би мовити, ритуальної частини з відповідними, точніше, належними цитатами, «першоджерелами» і навіть твердженнями. Однак рамки і права літературознавства, які він не може витворити чи скасувати, автор усвідомлює чітко, вони визначають принципи його позиції. Тим-то ювіляр без остраху може оглянутися на пройдений шлях, що в літературній критиці, до речі, трапляється не суціль» [3].

Помер Григорій Андрійович В’язовський 25 лютого 1996 року. Похований в Одесі на Дмитрієводонському цвинтарі.

Перегодя кілька років після смерті Г.А. В’язовського на стіні будинку, що на Польському узвозі, 6а, було встановлено меморіальну дошку з написом: «У цьому будинку з 1970 по 1996 рр. жив письменник, відомий вчений, професор Григорій Андрійович В’язовський (1919—1996)».

Так Одеса увічнила пам’ять про одного із талановитих своїх синів.

Василь ПОЛТАВЧУК.


  1. В’язовський Г. Письменник і життя. — Одеське книжкове видавництво, 1959. — 168 с.
  2. Книга на пошану пам’яті Григорія Андрійовича В’язовського. — Одеса: Друкарський дім, Південь Друк, 2010. — 336 с.
  3. Сивокінь Г. Григорієві В’язовському — 75 // Літературна Україна. — 1994. — 3 березня.
  4. Стрельбицький М. Рацило — лицар // Літературна Україна. — 1999. — 13 травня.
  5. Сушинський Б. Григорієві В’язовському — 70 // Літературна Україна. — 1989. — 20 лю-того.
  6. Черноіваненко Є. Нонна Михайлівна Шляхова // Проблеми інтерпретації і рецепції художнього тексту. — Одеса: Астропринт, 2003. — С. 4-6.
Переглядів: 199
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua