РубрикиБез рубрики

Роман КРАКАЛІЯ. Гуркотіли колеса...

Оповідання

Несподівано випала мандрівка до Києва.

Не один вже раз траплялась можливість подорожі до столиці, та все щось не пускало. То зі здоров’ям якісь проблеми, то безгрошів’я або ще якась життєва закарлючка. Але цього разу постановив собі: «Поїду. Хоч і зима, й від усіляких вірусів нема убезпечення, але ж — столиця… Поїду!.. Антона відвідаю. До Наталки заскочу. Сто років не бачив обох, — міркував собі. — А життя вже ген-ген, куди доскочило...».

Антон — давній приятель, з юності ще, і майже родич — якби не кинула його колись Наталка. Щоразу допитується при кожній телефонічній розмові: коли та коли приїдеш. Та й розмов тих — негусто: у дні народження та на свята найбільші — Великдень, Різдво, День Незалежности… Так само й Наталка — сестра дружини колишньої: телефонує, цікавиться здоров’ям, вітає зі святами.

От і побачить всіх, міркував собі, та й з новим чоловіком Наталчиним познайомиться, він, обмовилась рік чи два тому, не з «маленьких українців», а таке знайомство може згодитись. Коби лиш часу вистачило на все, бо ж відрядження на один день лише. Семінар починається о десятій, десь під шістнадцяту має закінчитись, а зворотній потяг — о двадцять другій. Встигне. Ще б Київ подивитись, кажуть, невпізнанною стала столиця… «Поїду!» — вкотре сказав собі подумки, й одразу ж поринув у стихію подорожі. Бо що є в житті кращого над подорожі? Коли залишається за спиною дорожній знак з перекресленою назвою твого осідку, або ж потяг, набираючи розгону, радісним погуком вітається зі своїм другом-семафором, котрий сповіщає: дорога вільна, вперед! І ти вже цілковито інша людина, вже ти в щирих обіймах цього обнадійливого, такого багатообіцяючого простору, і цього привітного, цього бентежного і такого безмежного неба. Недарма й приповідка стверджує: мандрівонька — рідна тітонька…

В купе вже сиділи всі троє попутників. З нетерпінням — це зрозумів одразу, щойно лишень уві-йшов — чекали четвертого, властиво, його. Криклива балачка враз урвалась, дві пари очей втупились у прибульця. По хвилі уздрів і третю: густобородий молодик з відвертим зацікавленням зирив на нього з верхньої полиці. На нижній лежала з журналом в руках молода особа. Ліворуч, на протилежній полиці, сиділа за столиком огрядна тітка. Всі троє споглядали його костур. Ціпок, направду, незвичайний. Ковінька змайстрована у вигляді стовбурця, обвитого гінкою лозою. Ручка зроблена під слонову кість, із-під опертої на неї долоні виглядало дитяче личко янголика. А внизу, поряд з гострою заківкою, поблискував заокруглений гачок.

Георгій одразу відчув якусь напругу в стиснутому купейному просторі. Зичливо, з посмішкою, привітався: «Добривечір, громадяни!», та одразу ж і поцікавився, чи всі їдуть до столиці. Авжеж, всі туди, на Київ, — з готовністю відповів молодик з довгою пласкою бородою. Повнотіла тітка років під п’ятдесят, невиразної зовнішності, насуплено буркнула, встаючи: «Ваше місце, займайте».

— От і чудово, — сказав примирливо, запхнув під столик портфелика, та й почав стелитись.

— Приготую все, хоч мені ще завчасно до спання. А ви, мабуть, також з того самого сімейства, що я… з «жайворів», як говориться, — сказав, не обертаючись.

Товстуха муркнула щось невиразне й опустила широкі сідниці в ногах сусідки. Заглиблена в розглядання журналу молода жінка лише стримано блимнула очима та вище підібгала коліна. Георгієві щось видалось дивним в її обличчі; придивившись, дотямив: на ньому зовсім нема косметики. Відсутність макіяжу впадала в око, лице виглядало відкритим, навіть дитинно-чистим, незахищеним. Звісно ж, подумав собі, жінка з повним комплектом сучасних косметичних засобів почувається, як у давнину вояк у бойових обладунках, вони додають їй не лише упевненості в собі, але навіть якоїсь агресивності. Це її засоби і оборони, й наступу.

Всі мовчали, час від часу лише сторінки шурхотіли. Дебела тітка сиділа насуплена та все совалась, наче їй щось муляло.

— Та скільки можна вовтузитись там? — не витримала, нарешті, молода жінка з журналом. — Всілися на чужу постіль без дозволу, то сидіть камінчиком.

— Була би помінялась — не мала проблем. А так, то терпи.

— Я своєю дитиною ризикувати не буду. Ви б теж не поступились місцем…

Товстуха навіть не глянула у той бік. Нараз виголосила, звівши очі на нового пасажира — немовби запрошуючи його до розмови:

— Я до останнього дня і працювала, і по дому, і на городі увихалась. Молода була… — зітхнула. — І, другу, і третю дитину так само виносила. До останнього дня!.. «Швидку» прямо на роботу викликали, і — в роддом одразу.

Молодиця опустила журнал і зміряла її іронічним поглядом:

— Воно й видно, що до останнього, — скептично мовила. — Он як розвезло!.. Цікаво, діти у вас… теж такої комплекції? — спитала голосніше.

— Ти моїх дітей не чіпай! — гостро відрізала. — Дай, Боже, кожній таких!

Та дотямила, що припустилась тактичної помилки, жартівливо замахала долонями, наче відгороджуючись від небажаної сусідки, швидко-швидко заговорила:

— Все-все-все, ніхто нікого не чіпає. Залишаємось кожна при своїх інтересах.

Та все ж не втрималась і відпустила шпильку:

— На півполиці розсілась…

— Я твою полицю не пересиджу! Ти що, приватизувала її?

— Не тикай до мене, бо так втикну — замало тобі не буде!

— Ану-ну! Та лиш торкни мене! Чуєш, ти!..

Пересварка набирала небезпечних обертів, пішло в хід матюччя, недалеко було й до «важкої артилерії» — штурханів та смикання за коси. Молодик на верхній полиці захоплено підохочував жінок вигуками та репліками на кшталт: «Молодчина!.. Так її!.. Хапай за волосся!..». І до Георгія:

— Ставлю на товстушку. Боєць!.. А ви, това-ришу?

Георгій не одразу й дотямив, глипнув на нього здивовано. Жінки нічого не чули, вони ніби змагалися, хто дошкульніше образить суперницю. З сусіднього купе вже загупали в тонку перегородку. На якусь хвильку обидві примовкли — схаменулись ніби. Стало тихо. Лише чутно було, як гуркотять десь унизу вагонні колеса. Але вкоротці, слово по слову, знов спалахнула сварка. Першою почала вагітна, вона прошипіла, розпрямляю-

чи ноги:

— Гетьте з моєї полиці! Мені… дискомфортно.

— А ти не штовхайся, чуєш? Бо тут зараз рожати почнеш!..

Вагітна почала ногами витісняти товстуху з полиці. Та спритно обкрутнулась і зненацька схопила її за щиколотку, вигукнула:

— Ось я тобі зараз!..

Молодиця верескнула від несподіванки.

— Та цитьте вже! — зненацька гримнув на них. — Люди кругом відпочивають давно, а ви тут…

Далі не знав, що сказати. Жінки вмовкли враз на півслові — неначе хтось вимкнув звук. Несподіваний — в тиші — виразний гуркіт колісних пар немовби нагадав, що це потяг — нічний експрес, і що вони ніколи не побачать одне одного, й можна дати волю всьому негативу, який пре назовні. Ця думка — хоч і по-різному — відгукнулась, певне, в кожній голові.

Поки жінки не оговтались та не розпочали новий раут, Георгій звернувся до старшої:

— Жіночко, я би вступився вам своїм місцем, але, от бачте: нога не згинається. Як же я туди вилізу?

Товстуха, навіть не глянувши на нього, мовчки почала сходження на верхню полицю. Коли запропонував їй свою допомогу, лише буркнула:

— Не треба, сама вже якось…

По хвилі докинула:

— А ви не дивіться!

«Та воно мені…» — не знайшовсь одразу на відповідь і вийшов з купе. Стоячи в коридорі перед чорним віконним склом, довго дивився на нічні вогники, на освітлені перони великих станцій з поодинокими людськими постатями. Залишались десь там, за перетнутою межею, відтак їх знов заступали мерехтливі нічні вогники. Розмірковував: «Отак на шаленій швидкості минають наші дні, й навіть роки життя, а далі — знову тремкі вогники надій, сподівань… А ми все мимо… все далі, самі не знаючи достеменно, куди…». Ще подумав нараз: може, й треба було віддати своє нижнє місце цій жіночці, видерся б якось на ту верхотуру… Та вже нехай так…

В купе тьмяно світився нічничок, жінка на верхній полиці перевернулась на спину й добряче захропла. Бородань підвівся на лікті, торкнув Георгія за плече: «Дайте їй стусана, може, перестане». «Е, ні, друже, ти вже сам, — тихенько відповів йому. — А мені не заважає». «Егоїст», — образився бородань і перевернувся на другий бік.

Вранці ніхто не зронив ні слова. У відповідь на Георгієве «Добрий ранок!» відповіла тільки вагітна з нижньої полиці. Георгій всім побажав гарного дня, підхопив портфелика і притьмом вийшов з купе.

…Зібрання, на яке приїхав, виявилось не семі-наром, а конференцією, ще й звітно-виборчою, зі своїм скандалом, через який довго не могла розпочатись, та розтягнутими промовами, в яких виступаючі повторювали одне одного. Георгій нервував, зчаста поглядав на годинника. Міг би й піти, коли б не був покликаний сотворити звіт про цю подію. Наміривсь, було, потелефонувати: чекайте, мовляв, у гості, але утримався. А в обідню перерву, смакуючи кавою, раптом зрозумів, що не має великого бажання загостити до Наталки. Так, вона завше вітає зі святами та запитує про здоров’я, щиро запрошує в гості… Попри те, що добре пам’ятає: саме Георгій ініціював розлучення з Катрею. Трохи ніби нелогічно — сестри були нерозлийвода. Але й сама вона — і це було важким ударом для батьків — раптово кинула Антона, забравши маленького Славка. Хтозна, може, це й підірвало їхнє здоров’я: обидві доньки так і не знайшли свого щастя. Лише кілька років тому Георгій дізнався, що розсварилися сестри по смерті батьків, котрі пішли одне за одним. Наталка під ту пору вже розлучилась з Антоном . А з Катрею розсварилась через батьківський спадок — будиночок на передмісті: нібито Катря несправедливо з нею поділилась. Відтоді навіть чути не хоче про сестру. Хоч Катрі вже й на світі нема кілька років… Не мав ніякого бажання розплутувати клубок непорозумінь та сімейних чвар, влазити у все це. А тепер з’явиться, йому, звичайно, зрадіють… Але ж застільна балачка неодмінно зачепить ці питання… «І що ж, я навіть Києва не побачу? — зненацька сяйнула думка, аж сам здивувався. — А Хрещатик, Майдан?..».

То розмірковуючи отак, а то дослухаючись до промов, діждав кінця конференції. До потягу лишалось кілька годин. Він спустився в метро, вже твердо знаючи, куди йому зараз їхати.

Переглядів: 251
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua