РубрикиРакурс

Село як дзеркало епох, або Що я вичитав між рядками родоводу

«Раніше ми жили при комунізмі, тільки ми цього не знали». Не раз у дев’яності я чув ці слова від літніх жінок сільського вигляду. У двохтисячні роки такі голоси вже майже затихли. Час узяв своє. Навіть ті, хто в молодості нищив ближніх своїх, виживаючи за їх рахунок, здебільшого відійшли в інший світ.

Але осінь приходить до всіх. Прийшла вона і до мене. Захотілося розібратися у своєму житті, згадати всіх рідних, дослідити історію свого роду і зібране передати далі, своїм прямим і непрямим нащадкам. Так я потрапив в Одеський обласний архів.

Як з’ясувалося, всі мої родичі з давніх-давен проживали в одному селі на півночі Одещини. Я зміг простежити свій родовід до п’ятого покоління і по лінії батька, і по лінії матері — десь до 1800 року. Далі пошук слід було продовжити в архіві колишньої Подільської губернії, що зберігається за межами Одеси.

З приємністю зауважив, що всі мої предки, без винятку, належали до селянського стану. Саме селяни були будівельним матеріалом потужних держав та імперій усіх часів. Римська імперія існувала доти, доки провідною верствою суспільства були дрібні вільні землевласники. Коли їх витіснили раби, імперія впала. У ті далекі часи селяни були аналогом нинішнього середнього класу. Володіння землею лежало в основі їхнього світогляду. Любов до землі, патріотизм, готовність загинути в бою за рідну землю мали для них буквальне значення. А от Радянський Союз в ряду інших держав та імперій був унікальним явищем-винятком. Більшовизм не став кроком уперед на шляху поступу людства, а кроком назад, у темні часи навіть не середньовіччя — рабовласництва. Він споживав селянську кров у шаленому темпі. Він забрав у селян землю, а разом з нею і свободу, а в українських селян він забирав, по можливості, й життя. Їм нічого не платили за їхню працю, вони працювали без вихідних і не могли від неї ухилитися. Мати мого батька занедужала, не могла працювати в полі, і за кілька років померла. Так-от, їй дозволили не виходити на роботу лише за умови, що її норму виконуватиме дочка. Так закінчилися шкільні роки дванадцятилітньої дівчинки, і все своє подальше життя вона вже не полишала тої роботи.

Навіть юридично колгоспники, а вони в сталінські часи становили більшість населення країни, не були повноправними її громадянами. До Хрущовської відлиги у них не було паспортів і вони не мали права без дозволу влади відлучатися із села. Раби на землі і найдешевші у світі робітники у містах, безвідмовне гарматне м’ясо на війні — це доля селян у радянські часи аж до смерті Сталіна. Пізніше люмпенізоване селянство стало і кадровим джерелом для самої правлячої партії. Їй потрібні були не здібні, а слухняні, і серед сільського люмпену таких було чимало.

Цілеспрямовано висотуючи селянські життя, влада не розуміла, що разом із селянами вона висотує свій, фактично єдиний, ресурс для існування. Починаючи із шістдесятих провідною верствою радянського суспільства ставала інтелігенція, але вона вже не належала цілком, як ресурс, партійно-державній бюрократії. Катастрофа для більшовизму сталася тоді, коли селянський ресурс був практично вичерпаний, а інтелігенція стала масовою.

Як псевдотеорія марксизм визрів частково в середовищі іудаїзму, частково — в середовищі іудо-християнства. Самі марксисти були здебільшого атеїстами, але, відкидаючи ідею Бога, вони наскрізь були просякнуті всіма найгіршими забобонами того середовища, можливо, навіть не усвідомлюючи цього. У марксизм селяни не вписувалися. Хоча у ХІХ і навіть у першій половині ХХ сторіч вони становили більшість населення всіх європейських країн (у Російській імперії у 1913 році — 80%), їм не було місця в прокрустовому ложі марксизму з його примітивним поділом світу на два класи — буржуазію та пролетаріат. Основою особистої свободи завжди є якійсь вартісний ресурс. У найпростішому варіанті це матеріальний ресурс, наприклад, земля або рахунок в банку. Тепер ми розуміємо, що найвартіснішим насправді є духовний ресурс. Його найвищий прояв — це те, що ми називаємо талантом. Але селяни володіли землею. Їх особиста свобода підкріплювалася вагомим унікальним природним ресурсом, і це викликало ненависть до них марксистів. Взагалі, вони ненавиділи все, від чого віяло особистою свободою і незалежністю. Втім, багатих селян було мало. Більшість з них відстоювали свій статус вільних і незалежних людей важкою фізичною працею впродовж усього життя. А це вже викликало презирство в середовищі марксистів Чого ніколи не було в цьому середовищі щодо селян — це поваги і доброзичливості.

Я виявився нащадком чотирьох численних родів: Швеців, М’ясковських, Кузенків і Чепелюків. У прізвищах мої предків відбилася географія всієї України — від Сяну до Дону. На межі XVIII і XIX століть кожен рід був представлений однією родиною. Це означає, що засновник кожного роду мав народитися десь у середині XVIII сторіччя. А що було перед тим? Думаю, просто не було поіменного письмово-го згадування мешканців села в офіційних документах. Доленосною подією вважаю заснування в селі моїх батьків — Мошнягах — греко-католицької церкви святого мученика Олександра у 1750 році. З цього моменту, мабуть, і почалася для більшості мешканців села письмова фіксація їхніх прізвищ.

Цікава етимологія назви Мошняги. Молдовською слово «мошняг» означає «мудра людина». Отже, Мошняги — це село мудрих людей. Переглядаючи метричні книги ХІХ сторіччя, я практично не зустрів на їх сторінках молдовських прізвищ. Звідки ж така назва села? За даними Вікіпедії, воно засноване у 1176 році. Між ХІІ та XVIII сторіччями багато чого могло статися, не зафіксованого на папері.

У 1794-у греко-католицька церква була перетворена на православну церкву святого Іоанна Богослова. Це означає, що в тих роках Російська імперія на теренах Одещини почувалася вже цілком упевнено. На ці землі — через шістсот років після заснування села! — прийшла Новоросія. Всі записи в метричних книгах кінця ХІХ — початку ХХ століть виглядають дуже охайними. Гарний каліграфічний почерк настоятеля церкви, що їх вів, викликає естетичне задоволення і легко читається, попри на суттєву відмінність орфографії тих часів від сучасної. Вражає і наявність метричних книг за всі роки від 1890-го до 1920-го — до моменту утвердження радянської влади на цих землях.

Але Революція докотилася і до Мошняг. У 1918 році священика вбили, про що свідчить запис у метричній книзі. Записи почала вести інша людина, хоча й духовного сану, але з нижчих щаблів ієрархії. Кострубатий, неохайний почерк малоосвіченої людини, велика кількість граматичних помилок. Схоже, навіть серед священиків високоосвічених людей було небагато.

Про те, що щось недобре діялося в Російській імперії після 1914 року, можна зрозуміти з того, що з’явилися нові причини смерті людей, як-от тиф та іспанка — незмінні супутники війни. Про те ж, що в 1920-у нова влада таки утвердилася в Мошнягах, красномовно свідчить запис у метричній книзі про смерть чотирьох молодих людей в один день із зазначенням причини: убитий. Можна лише здогадуватися, як це відбувалося.

Після 1920 року функцію реєстратора громадянського стану людей взяла на себе держава. Лаконічні й дуже інформативні записи в церковних метричних книгах були замінені на двосторінкові анкети, де потрібно було лише заповнити відповідні пробіли у тексті. Інколи записи велися українською мовою, інколи — російською, але вкрай неохайно і безграмотно.

Тепер церква вже була повністю виключена з громадського життя і стала непотрібною. Її проповіді про високі людські ідеали увійшли в протиріччя з класовою мораллю нової влади, з її приматом класової (бюрократично-партійної) доцільності над будь-якими загальнолюдськими цінностями. Тому ще в роки дитинства моїх батьків церкву зруйнували.

Тільки-но держава взяла відповідальність за реєстрацію громадянського стану людей на себе, у дослідника відразу зникла можливість систематичного аналі-зу цих даних. За деякі роки метричні книги були просто знищені (1927—1933). Так мені сказали працівники архіву. Це для того, щоб не лише не можна було точно з’ясувати кількість жертв геноциду, але й неможливо було б, на думку відповідальних державних осіб, оцінити їх на основі аналізу даних за попередні роки. За деякі інші роки книги зникли через недбале збері-гання. Тож матеріалів для аналізу за радянський період небагато. Відтак зрозуміла та розбіжність оці-нок у кількості жертв Голодомору-геноциду, яку знаходимо у відповідних публікаціях, а саме: від 4 до 10 мільйонів жертв. За моїми оцінками, зробленими на основі аналізу стандартної математичної моделі розвитку біологічних популяцій, виходить число, ближче до верхньої межі цього діапазону. Брехня у всьому і приховування — це головна суть радянської влади і її спадкоємиці — влади сучасної Московії.

Чи можна щось сказати про якість життя у селі Мошняги в різні періоди його існування? Або хоча б чи є характерні параметри, безпосередньо пов’язані з цією якістю?

Вважаю, що першим таким параметром є середня тривалість життя. Другим — перевищення народжуваності над смертністю. Останній параметр свідчить про подальші перспективи нації.

Ця таблиця дає певне уявлення про життя села Мошняги у часи Російської імперії:

У цій таблиці звертає на себе увагу низька тривалість життя селян на початку ХХ сторіччя. Ці числа є значно меншими від статистичних даних з офі-ційних джерел Російської імперії. Схоже, не більшовики першими винайшли брехню як основний засіб свого існування. Очевидно, що за таких умов життя не могло бути медом. Наведена тривалість життя — це, за оцінкою науковців, тривалість життя неандертальців, які населяли європейський континент 30—40 тисяч років тому.

Але ця таблиця добре узгоджується з даними про демографічний вибух на теренах всієї України в ті часи. Суттєве перевищення народжуваності над смертністю давало підстави надзвичайно оптимістично оцінювати національні перспективи України у ХХ сторіччі (якби не радянська влада). З таблиці видно також стрімке зростання середньої тривалості життя у наступні роки. Найбільшого значення тривалість життя досягла у 1919-у (42 роки) — перед приходом у село московитської влади.

Перша світова війна розпочалася у 1914-у. Величезну кількість чоловіків мобілізували до війська. Здавалося, народжуваність мала б суттєво скоротитися. Однак зменшення хоч і є, але малопомітне. За п’ять передвоєнних років середня кількість народжувань на рік становила 39 осіб, а за п’ять років війни — 37 осіб. Практично за незмінної народжуваності кількість смертей дещо збільшилася. Тут якраз і спрацювали хвороби, що супроводжують війни. За п’ять довоєнних років смертність у середньому склала 24 особи, а за п’ять воєнних — 29 осіб.

Цікаво, що середня тривалість життя мешканців села помітно зросла. За п’ять передвоєнних років вона в середньому становила 19 років, а за п’ять воєнних — 29. Єдине пояснення цього інтригуючого факту, як на мене, полягає в тому, що воєнні роки збіглися із згасанням репресивної здатності Московської імперії. Це виявилося в тому, що селяни просто стали менше працювати і краще харчуватися, а отже — довше жити. При цьому хвороби, що супроводжують війни, забирали переважно слабких людей, для яких ті хвороби є не причиною смерті, а приводом до неї. На мою думку, доброю ілюстрацією такого припущення є різке зростання тривалості життя саме у 1919 році, коли стара Московська імперія вже перестала існувати, а нова ще не дотягнулась до села. Мошняги порядкували без зовнішнього управління і нікому не сплачували податків.

(Далі буде)

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук,
професор.

Переглядів: 83
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua