РубрикиБез рубрики

З плугом, шаблею і... книгою

Коли розмірковуємо про роль патріотизму, неминуче доводиться обговорювати якість «людського матеріалу». У таких випадках я часто цитую мешканця Одещини Петра Рибіна. Він був одним з перших активних державників на теренах області. Тому добре знає і сильні сторони, й вади нашого менталітету:

«Коли перебуваєш на перед-ньому краї, коли зі свого окопу бачиш ворога, грудьми захищаєш свій народ, а тобі лінуються навіть набої підвезти, то про що можна казати? В мою доньку стріляли в 1999 році. Цілили в стегно, але куля пройшла за 2 сантиметри від артерії. У нас, в Татарбунарському районі, «Свобода» набрала 10% — настільки добре була проведена передвиборна агітація. Але Тягнибок навіть не приїхав, не привітав і не подякував... Давно думав: чому в Україні люди живуть не по розуму? Я жив серед інших народів багато років, і коли повертався в Україну, це завжди впадало у вічі... На моє глибоке переконання, проблема українців — у віковічному зануренні в тотальне землеробство. Землеробство — це праця рабів. А привілей рабів — це брехати, красти і бути підступними...».

* * *

Як на мене — надто категорично сказано. І знайомі, з якими ми обговорювали цю тезу Петра Рибіна, найчастіше заперечували. Мовляв, землероб — це, передусім, господар, а не раб. Інша річ, що далеко не кожна людина, яка працює на землі, почувається господарем.

У різні історичні періоди було по-всякому. Наші колгоспники, швидше, таки почувалися підневільною робочою силою. Їм навіть не видавали паспортів, щоб часом не повтікали із села. Хоча, можливо, що почувалися б інакше, якби сто років тому Українська Народна Республіка не впала під натиском більшовиків. Тоді не було б голодоморів, репресій, збереглися б найпатріотичніші, найпринциповіші, найдостойніші селяни. Але все це — «якби». Якби вистояли у 1919 році! Натомість, згадані категорії селян («найпатріотичніші та найдостойніші») навіть до 1932 року, як правило, не доживали, не кажучи вже про 1937-й. Тобто маємо те, що маємо.

Тому, попри певну незгоду з автором, лист мешканця Татарбунар читав досить уважно: «Коли я жив серед чеченців у горах, то міг залишити машину посеред села з відкритими вікнами й піти на цілий день у гори. Там я малював і точно знав, що ніхто нічого не вкраде. Бо там така культура! На мій погляд, вона дуже віддалена від української, люди там знають, що таке Честь. Вони — господарі своєї землі, і як господарі не мають рабських звичок, а мають привілей вільної людини — відповідальність...».

* * *

Цей пост довго обговорювався у соцмережах. І хоч багатьох тоді образив висновок Петра Рибіна, що «землеробство — це праця рабів», читачі, врешті-решт, прийшли до консенсусу. Мовляв, працювати на землі — не гріх, але й про шаблю не слід забувати. Адже чеченці досі шанують кинджал, який є невід’ємним атрибутом чоловічого одягу. Думаю, характер українця із шаблею у минулому мало чим відрізнявся від характеру чеченця з кинджалом. Про це й історики наші пишуть. Ось що знайшов у професора Юрія Терещенка:

«Козацтво утворилося як стан, що поєднав у собі риси, здавалося б, антагоністичних верств — селянства і служилого боярства, або шляхти. Цей синкретизм козацтва, його спроможність приймати до своїх лав активні елементи інших соці-умів, теоретик українського консерватизму В. Липинський вважає цінною державотворчою рисою, яка забезпечувала козацтву авторитет серед інших верств суспільства...». І далі: «…збереглося чимало свідчень, що козаки вважали себе лицарством. У козацьких листах знаходимо: «лицарство Запорозьке» та «лицарство війська Запорозького».

Або ще така важлива деталь: «У ХVІІ столітті, за часів Б. Хмельницького, козацтво об’є-днало під цією новою назвою здорові останки старої української шляхти і найкращу частину сміливого войовничого, готового на самопожертву заради нації, селянства».

Для нас дуже важливим є цей прецедент селянської самопожертви. Адже Хмельниччина фактично була «Майданом» ХVII століття, але без прив’язки до якогось конкретного місця. Той сплеск національної активності мав свої причини. Тому не чіплятимемо тавро «раба» на пересічного українського трударя-землероба.

Оскільки в житті все складніше, то краще проаналізувати: чому нащадки вчорашніх героїв-козаків знову перетворювалися на покірних «гречкосіїв»? Мабуть, свою роль грала зневіра, опускання рук після чергової історичної невдачі, непоодинокі факти зради, репресії проти вчорашніх повстанців.

Це ж саме було і під час Колі-ївщини. Багато істориків вважає, що вона була спровокована Москвою саме для подальшого послаблення Польщі й викорінення (її ж руками) провідної селянської верстви, тогочасних українських повстанських лідерів. І хтозна, що робила б Московія з чеченцями, якби тих було сорок мільйонів? Імперія щось би придумала. Не сумніваюся в цьому, бо й сучасна «кадировщина» неабияк калічить душу чеченського народу.

* * *

Отже, плуг варто поєднувати із шаблею. А ще — з... книгою. Бо там, де історичні знання в пошані, виховати рабів окупантам значно важче. Хотів би згадати добрим словом просвітянку Валентину Сидорук із Чорноморська. Саме завдяки її активності тримається на плаву тамтешня «Просвіта». А як багато вона пише: «Діла житейські», «Кумар над Кодимою», «Поговори зі мною, мамо...», «Стежками дитинства», «З уроків мови» — ці книжки засвідчують те, що чорноморській просвітянці є що сказати людям. Якби ж усі українські активісти були такими!..

Там, де в пошані книга, там і знання, і патріотизм. Пригадую, наскільки приємно було почути гарну українську мову в бессарабській Плахтіївці. Виявляється, цариця переселила це бунтівне село із Наддніпрянщини. І тутешні селяни про це досі пам’ятають! Тепер у Плахтіївці є дівочий хореографічний колектив з дещо екзотичною назвою «Амазонки». А чому б і ні? Історики знають, що батьківщиною цих войовничих жінок є саме південноукраїнські степи. А скільки у нас тепер є хлопчачих «січей»! Переважно — в Центральній Україні, але можна згадати й «Буковинську Січ», неподалік від Чернівців, серед румунських поселень.

Поштовхом для цих добрих справ була книга. Отож, не поспішаймо з тавруванням вад українського менталітету. Треба так: означили проблему, швидко виправили і пішли далі.

Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 138
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua