РубрикиБез рубрики

Мазепинець Гоголь

Микола Гоголь був великим патріотом України. Саме він першим у вітчизняній історіографії у віці 25 років вів мову про державну незалежність рідної землі. Це видно з його програмної статті «Роздуми Мазепи», вперше опублікованої в академічному «Полном собрании сочинений», виданому до 100-річчя від дня смерті письменника у 1952-у. До речі, цю статтю було передруковано лише в роки нашої незалежності в «Українському історичному журналі» (2002, №2) та газеті «Літературна Україна» (2004, 14 жовтня). «Літературка» вмістила цю працю під рубрикою «Слідами неопублікованого» із заголовком «Пророцтво Гоголя».

Зважаючи на те, що згаданого вище ювілейного видання («Полного собрания сочинений» М.В. Гоголя) нема навіть у районних бібліотеках, пропонуємо нашим читачам «Роздуми Мазепи» повністю:

«Такая власть, такая гигантская сила и могущество навеяли уныние на самобытное государство (Українську Гетьманську Державу. — М.Б.), бывшее только под покровительством России. Народ, собственно принадлежащий Петру, издавна униженный рабством и деспотизмом, покорялся, хотя и с ропотом. Он имел не только необходимость, но даже и нужду, как после увидим, покориться. Их необыкновенный повелитель стремился к тому, чтобы возвысить его, хотя лекарства его были слишком сильные.

Но чего можно было ожидать народу, так отличному от русских, дышавшему вольностью и лихим козачеством, хотевшему пожить своей жизнью? Ему угрожали утрата национальности, большее или меньшее уравнение прав с собственным народом русского самодержца. А не сделавши этого, Петр никак не действовал бы на них. Все это занимало «преступного» гетмана. Отложиться? Провозгласить свою независимость? Противопоставить грозной силе деспотизма силу единодушия, возложить мужественный отпор на самих себя? Но гетман был уже престарелый и отвергнул мысли, которые бы дерзко схватила выполнить буйная молодость. Самодержец был слишком могуч.

Да и неизвестно, вооружилась ли бы против него вся нация и притом нация свободная, которая не всегда была в спокойствии, тогда как самодержец всегда мог действовать, не давая никому отчета. Он (Мазепа. — М.Б.) видел, что без посторонних сил, без помощи которого-нибудь из европейских государств невозможно выполнить этого намерения.

Но к кому обратиться с этим? Крымский хан был слишком слаб и уже презираемый запорожцами. Да и вспомоществование его могло быть только временное. Деньги могли его подкупить на всякую сторону. Тогда как здесь нужна была дружба такого государства, которое всегда бы могло стать посредником и заступником. Кому бы можно это сделать, как не Польше, соседке единоплеменнице? Но царство Баториево было на краю пропасти, и эту пропасть изрыло само себе. Безрассудные магнаты позабыли, что они члены одного государства, сильного только единодушием, и были избалованные деспоты в отношении к народу и непокорные демократы к государю. И потому Польша действовать решительно не могла.

Оставалось государство, всегда бывшее в великом уважении у козаков, которое, хотя и не было погранично с Малороссией, но, находясь на глубоком севере, оканчивающееся там, где начинается Россия, могло быть очень полезно малороссиянам, тревожа беспрестанно границы и держа, так сказать, в руках Московию. Притом шведские войска, удивившие подвигами своими всю Европу, ворвавшись в Россию, могли бы привести царя в нерешимость действовать ли на юге против козаков или на севере против шведов.

В таких размышлениях застало Мазепу известие, что царь прервал мир и идет войною на шведов».

Щоб зрозуміти становлення Гоголя як письменника, потрібно зважити на його родинні зв’язки і формування його світогляду в дитячі та юнацькі роки. Походив Микола Васильович з поміщицької родини середнього достатку. Предки з боку батька були потомственними священиками, однак уже дід, Панас Дем’янович, залишив духовне поприще і поступив у гетьманську канцелярію; саме він додав до свого прізвища Яновський інше — Гоголь, що демонструвало його походження від відомого в українській історії XVII століття полковника Євстафія (Остапа) Гоголя. Батько, Василь Панасович, служив при Малоросійському поштамті. Мати, Марія Іванівна, була з поміщиків і мала родинні зв’язки з відомим радником царя Дмитром Трощинським, який після служби переїхав у село Кобинці на Полтавщині. Будинок Трощинського вважався центром україн-ської культури, а його господар був опікуном юного Миколи Яновського (Гоголя) і мав великий вплив на формування його інтелектуальних здібностей та патріотичних засад. Козацька тематика і постать гетьмана Мазепи були близькими помислам молодого літератора.

Через призму роздумів гетьмана Мазепи Гоголь виклав своє бачення тогочасних подій в Україні. Він показав трагічне становище автономії Української Гетьманської Держави в умовах Російської колоніальної імперії. Письменник бачив визволення України з московського ярма в союзі з однією з наймогутніших на той час європейських держав — Швецією, обґрунтувавши, чому такими союзниками України у справі її визволення не можуть бути ні Польща, ні кримський хан.

«Програмна стаття Гоголя «Размышления Мазепы» надзвичайно важлива для української історіографії дошевченкового періоду, бо ніхто інший так глибоко не розкрив трагічну долю української нації в Російській імперії, — зазначає Я. Дзира («Україн-ський історичний журнал», 2002, №2). Гоголь чітко й однозначно вживає найголовніші для української науки історичні терміни: «українська нація», «втрата національності», «проголошення незалежності» України, а також пише, що Українська держава перебувала під протекторатом Росії, що український народ відмінний від росіян, одноплемінний, близький до поляків, словом розкриває свої історичні й суспільно-політичні погляди — погляди українського патріота. В іншому контексті терміни «вся нація», «національні інтереси», «об’єднана нація», «національна печатка» та ін. трапляються хіба на сторінках «Історії русів».

В українській історіографії Гоголь-мазепинець уперше заявив, що волелюбна українська нація може мати «самобутню державу» з демократичним ладом управління, що вона і далі хотіла б жити у своїй суверенній Гетьманській Козацькій Державі. Його стаття «Роздуми Мазепи» — перший в історії публічний захист державницьких ідей гетьмана. Ніхто, ніде й ніколи не згадував цієї публікації — ні в дореволюційній, ні в радянській Російській імперії у вигляді СРСР. І це зрозуміло. То була б велика дивовижа: геніальний російський письменник, і раптом — мазепинець, захисник того, кого Петро І піддав анафемі... От заметушилися б радянські історіографи: «український буржуазний націоналіст», «самостійник», «мазепинець». Ось чому гоголівські «Роздуми Мазепи», написані у 30-х роках ХІХ століття, так замовчувалися від загалу.

Пам’ятаю, як відомий правозахисник Євген Сверстюк сказав: «Якби Микола Васильович жив у середині XX століття й осмілився написати таку статтю, його б одразу арештували як українського буржуазного-націоналіста».

На жаль, у свідомість багатьох поколінь українців образ Івана Мазепи увійшов лише через сприйняття Полтавської битви та її трагічних, як для самого гетьмана, так і для України, наслідків.

«Як нащадок козацької старшини, — писав Олесь Гончар, — він знав, яку різанину після Полтавської битви вчинив у Батурині Меншиков, які звірства вчинив по всій Гетьманщині верховний самодур Петро, ліквідовуючи козацькі вольності, впроваджуючи на Україні колоніальні порядки... Гоголь був з того середовища, яке добре знало свою недавню історію, знало, з якою жорстокістю була утоплена в крові незалежність України».

Мазепа знав, чим закінчаться Переяславські статті 1654 року для України, тому в душі виношував ідею розриву союзу з Росією. Тут варто зазначити й таке: Гоголь став на захист Мазепи в той час, коли тема козачини була суворо заборонена цензурою й коли московський митрополит за наказом царя проголосив гетьману вічну анафему та вічне прокляття.

Як відомо, на початку своєї літературної діяльності Микола Гоголь захопився Україною. Це зблизило його з професором Михайлом Максимовичем, який готував до друку «Украинские народные песни». Їхня дружба була дуже тісною, удвох вони збиралися їхати до Києва, де відкривався університет. «В Киев, в древний прекрасный Киев! Он наш, но не их — не правда? Там или вокруг него делались дела нашей страны. Да, это славно будет, если мы заимеем с тобой киевские кафедры: много можно будет наделать добра», — писав Микола Васильович землякові. Але Гоголю запропонували в Київському університеті лише посаду ад’юнкта, і він відмовився від поїздки.

1834 року Микола Гоголь мріяв купити в Києві, десь на підвищенні, будиночок з видом на Дніпро. Влітку 1835-го він побував у Києві, коли їхав до Москви з Криму, зупинявся у Михайла Максимовича. Це була остання поїздка на рідну землю. Восени 1851-го Гоголь назавжди залишає Сорочинці й Василівку і з Італії їде до Москви.

Ще 1844 року письменник скаже: «Сам не знаю, какая у меня душа, хохляцкая или русская». Проте він, останній у родоводі Гоголів, не зрікся прадідівських традицій, а лише під впливом обставин, національного гніту й приниження часто як артистична натура приховував свої погляди українця, пристосовуючись до середовища, в якому жив.

Упродовж усього життя Гоголь щиро шанував материнську мову і спілкувався нею із земляками, коли приїжджав на Батьківщину, вважав її для себе «мовою душі», «нашою». Він щиро поважав Шевченка.

Ми, сучасники, можемо довго й аргументовано сперечатися, з’ясовуючи українським чи російським письменником був Гоголь. Та не треба цього робити, бо Микола Васильович сам поставив усі крапки над «і», залишивши нам у спадщину геніальні твори, які стверджують: до останнього подиху він залишався патріотом землі, на якій народився. А така особистість, як Іван Мазепа, була для нього не просто прикладом для наслідування, а своєрідним дороговказом, по якому він звіряв правильність своєї ходи у безсмертя.

Микола БЕЗОТОСНИЙ,
кандидат історичних наук, доцент. м. Южне.

Переглядів: 135
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua